ІСТОРИЧНЕ ПРИКАРПАТТЯ Глюсарій    Контакти
Пошук  
   
Швидкий перехід:


Головна   Новини   Форум   Форум Історія України   Форум IFN   Реферати   Бібліотека   Реклама   Наш блог   Контакти   Про нас

ІСТОРИЧНЕ ПРИКАРПАТТЯ .: Райони та міста обласного підпорядкування .: Богородчанський .: м. Богородчани .: Історія Богородчанів


Історія Богородчанів

 

Богородчани — селище міського типу, розташоване на правому березі гірської ї річки Бистриці-Солотвинської. Через селище проходить автомагістраль Івано-ФранківськНадвірна. Населення — 2709 чоловік. Богородчани центр району, на території якого 39 населених пунків, що підпорядковані 2 селищ­ним та 25 сільським Радам. Населення — 65,3 тис. чоловік. В економіці району про­відне місце займає сільське господарство. Напрям господарства вирощування зернових і технічних культур, м'ясо-молочне тваринництво. Всього земельних угідь — 82 431 га, в т. ч. орної землі — 17 318 га, лісів — 38 744 га, лук та пасовищ — 9939 га. В районі працює 14 колгоспів та 1 радгосп. Тут є 49 за­гальноосвітніх шкіл, школа робітничої молоді, 38 клубів, 7 будинків культури, 44 бібліотеки.

Перша письмова згадка про Богородчани належить до 1441 року. В ній йдеться про те, що власником Богородчан був Ян з Бучача. Жителі селища з давніх часів займалися ремеслом і землеробством. Серед спеціальностей ремісників найбільш поширеними були: кравецтво і ткацтво. Про це свідчать і назви вулиць, що збе­реглися до наших днів: Ткацька, Різнича. В другій половині XV ст. Богородчани стали володінням Потоцьких. Трудяще населення Богородчан відробляло панщину по 2—3 дні на тиждень, обжинки, обкоски, шарварки, працювало в лісних угіддях поміщика тощо.

Класове гноблення, якого зазнавав трудовий люд, доповнювалося ще й націо­нально-релігійними утисками, що особливо посилилися після Брестської церковної унії. 1691 року за наказом графині К. Потоцької у Богородчанах споруджується костьол, а навколо нього оселяється група дрібної шляхти і кілька десятків реміс­ників з Польщі. Костьол стає центром окатоличення населення. Наприкінці XVII ст. Потоцькі довели панщину до 4—5 днів на тиждень.

На важкий гніт пригноблені відповідали чим далі зростаючою боротьбою проти експлуататорів. У першій половині XVIII ст. в околицях Богородчан активно діяли загони опришків. У них були й богородчанські жителі. 1744 року опришки на чолі з Олексою Довбушем вчинили сміливий напад на фортецю в Богородчанах, де повстанці захопили багато зброї, а також знищили реєстри податків, орендні договори тощо.

За першим поділом Польщі Богородчани опинилися під владою австрійської монархії, містечко стало власністю австрійських баронів, які разом з місцевою шляхтою жорстоко визискували трудящих, здійснювали політику онімечення укра­їнського населзння. Переслідувалась українська культура, звичаї. Навмисне галь­мувався розвиток економіки. Богородчани залишались у другій половині XVIII ст. дрібним містечком: 1786 року тут було всього 314 будинків і 1134 жителі.

Незважаючи на засилля іноземців, місцеві жителі прагнули до освіти, розви­вали свою культуру. Намагаючись використати це прагнення в своїх інтересах, австрійські власті 1789 року відкрили німецьку школу, а 1770 року заснували на­родну школу. Безумовно, вчитися там могли лише діти багатіїв.

В середині XIX ст. у Богородчанах активізується суспільно-політичне життя. У червні 1848 року тут було створено Руську раду, до складу якої увійшло 29 чо­ловік. Рада розгорнула активну діяльність за введення буржуазно-демократичних свобод.

Після реформи 1848 року в Богородчанах з'являються перші капіталістичні підприємства. 1870 року містечко мало невелику броварню, ґуральню, деревообробну майстерню. На них в кінці XIX ст. працювало понад 100 робітників. Праця була дуже важкою, робочий день, як правило, не регламентувався і тривав 12—14 годин. З розвитком капіталізму в сільському господарстві посилюється процес класо­вого розшарування селянства. Ростуть куркульські господарства. Куркулі приби­рають до своїх рук кращі землі, ліси і пасовиська, утискують бідняків. Чимало хліборобів змушені були залишати сільське господарство і йти на промислові під­приємства. Частина знедолених, не знаходячи роботи в Богородчанах і навколишніх містах, кидала рідний край і вирушала до СІЛА, Аргентіни та інших країн. Багатьох злидні погнали на заробітки до шахт Верхньої Сілезії. З Богородчан там тільки на шахті Гіше на початку XX ст. працювало кілька десятків робітників3. У другій половині XIX ст. дещо пожвавлюється культурне життя в Богородчанах. Це пожвавлення по­в'язано з перебуванням тут відомого прогресивного діяча і поета А. Л. Могильницького. Будучи депутатом Віденської державної ради від трудового населення Галичини, він захищав інтереси народу. 15 квітня 1861 року А. Л. Могильницький виголосив на засіданні ради промову, захи­щаючи українську культуру  й мову, які зневажав австрійський уряд. «Яко русин зроду,палко промовляв він,говорю я з глибини руського серця, що руський язик є цвітущий, совершенний». Діяльність А. Л. Мо­гильницького справила позитивний вплив на формування прогресивних поглядів населення Богородчан. На його вимогу однокласну школу в Богородчанах 1868 року було розширено: вона стала двокласною.

Однак австрійські власті посилювали переслідування української мови, культури, народних традицій. Газета «Діло» писала у жовтні 1882 року, що в Богородчанах на зборах резервістів один з мобілізо­ваних солдатів місцевий житель був покараний тільки за те, що прибув з документами, написаними українською мовою. Австрійський офіцер покарав за це також і старосту Богородчан. В цій же газеті З травня 1909 року повідомлялося, що українцям забороняли австрій­ські власті працювати в державних установах і школах. У Богородчанському повіті, де понад 90 проц. населення становили українці, в окружній шкільній раді з 10 її членів тільки 2 були українці.

 

У січні 1906 року в Богородчанах скликали великий мітинг робітників і селян, присвяче­ний річниці початку російської революції. Робітник фільварку І. Андріїв у своєму виступі закликав до страйку. Про значення революції розповів студент Львівського університету І. М. Сіяк. Улітку 1906 року в Богородчанах відбувся страйк робіт­ників промислових підприємств і батраків фільварків. Керував ним страйковий комітет, який від імені трудящих вимагав: підвищити оплату і поліпшити умови праці. Страйкарі висловили солідарність з революційними силами Росії2.

Тяжкі випробування чекали на жителів Богородчан у роки першої світової війни. На цій території точилися жорстокі бої між австро-угорськими і російськими військами. У Богородчанах загинуло близько 50 жителів, зруйновано про­мислові підприємства, спалено багато будинків. У селищі і його околицях люту­вала епідемія тифу й холери. Господарство занепало. Трудящі не мали засобів до існування.

Велика кількість російських військ була сконцентрована в Богородчанах і його околицях на початку 1917 року. Місцеве населення прихильно ставилося до росіян. У російських військах було багато революційно настроєних солдатів, які вели серед жителів більшовицьку пропаганду. Це сприяло посиленню революційної боротьби. В 1916—1918 роках трудящі Богородчан виступали проти австрійського панування. Вони брали участь у мітингах, вимагаючи припинення війни. Мобілі­зовані до австро-угорської армії не хотіли воювати проти братів росіян та українців і переходили на бік російської армії.

Біднота Богородчан радо зустріла перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Кільком богородчанцям, зокрема П. Я. Куцанюку, випало щастя брати участь у боях за владу Рад. Повернувшись додому, вони стали організаторами боротьби за Радянську владу.

З листопада 1918 року робітники й селяни містечка та навколишніх сіл зібра­лися в Богородчанах на мітинг. Перед ними виступив 18-річний робітник В. І. Ко­стей, який викривав антинародну суть буржуазно-націоналістичного уряду ЗУНР і закликав до боротьби за перемогу влади трудящих. З великою увагою був вислуханий виступ П. Я. Куцанюка, присвячений першим ленінським декретам. «Отак і нам треба зробити! говорив він.Створити свій бідняцький уряд, уряд робіт­ників і селян, Раду, як у Росії». Того ж дня було одностайно обрано першу Раду трудящих, головою якої став П. Я. Куцанюк. Рада ухвалила роздати землю селянам, дозволити рубати ліс, щоб будувати хати. Та через кілька днів на Богородчани напав каральний загін уряду ЗУНР, який жорстоко розправився .

У 1919 році Богородчани загарбала буржуазно-поміщицька Польща. Трудящі не визнавали влади окупантів, вони вели боротьбу за встановлення Радянської влади і возз'єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною. Коли в 1920 році Червона Армія, переслідуючи польсько-шляхетські війська, почала визволяти Західну Україну, богородчанці допомагали радянським військам і Гал-ревкому, до складу якого входив і житель Богородчан І. М. Сіяк. За завданням революційного комітету в Богородчанах було сформовано трійку в складі П. Я. Куцанюка, В. І. Костея, І. О. Сидора. Вона організувала партизанський загін, до якого увійшли Ф. Я. Воронич, О. Ф. Говера, В. Т. Друк, М. В. Мотрович, В. М. Микицей, В. Ф. Філіппов, В. Ю. Яремко та ін. Серед партизанів були люди, які вже мали досвід боротьби проти контрреволюції. Зокрема, В. Ю. Яремко перебував у лавах Червоної Армії. За виявлений героїзм йому було оголошено подяку від Ради праці й оборони.

Підтримані широкими масами населення, партизани розпочали боротьбу за встановлення Радянської влади. Вони громили поліцейські постерунки, окупаційну адміністрацію, спробували навіть оволодіти Богородчанами. Але польським караль­ним загонам вдалося придушити партизанський рух. Почалися масові арешти, інквізиторські знущання над робітниками й селянами.

В цей же період робітники Богородчан, керовані комуністами, ведуть страйкову боротьбу. Великий страйк, зокрема, відбувся в квітні 1921 року. Страйкарі вима­гали поліпшити умови праці, засуджували польсько-шляхетську окупацію західно­українських земель.

Буржуазно-поміщицький уряд Польщі здійснював політику жорстокого на­ціонального гноблення, намагався тримати трудящих в темряві і релігійному дурмані. Хоч у Богородчанах в 20—30-х роках і було 2 школи 6-класна чоловіча і 7-класна жіноча,але в них могла вчитися тільки незначна частина дітей шкіль­ного віку, переважно заможних. До цього ж, викладали в школі польською мовою. Українську мову було заборонено як у школі, так і в державних установах, де діловодство велось виключно польською мовою. У 1925 році жителі Богородчан звернулися до уряду з проханням про запровадження в школах української мови. Просьбу цю було категорично відхилено.

Панівні класи буржуазної Польщі навмисне гальмували розвиток економіки. В 30-х роках у Богородчанах працювали тільки дрібні промислові підприємства: ґуральня, невеличке деревообробне підприємство, шевська і кравецька майстерні, на яких було зайнято понад 100 робітників, кустарні бондарні майстерні, де налі­чувалося близько 30 верстатів і працювало 40—50 робітників. Становище трудя­щих на цих підприємствах було тяжким: 10—-12-годинний робочий день, небезпечні умови праці доповнювались сваволею хазяїв. Багато жителів лишалися безробітними.

В сільському господарстві становище працюючих було не кращим. Родючі землі захопили куркулі і церква. В 20-х роках фактичним власником Богородчан став запеклий український буржуазний націоналіст епіскоп Г. Хомишин. Він воло­дів всіма лісами Богородчанського повіту, двома фільварками та паровим тартаком. Озброєні лісники пильно берегли єпіскопську власність, жорстоко карали кожного, хто намагався взяти хоч в'язку хмизу з лісів Хомишина. Схопивши, наприклад, жительку Старих Богородчан М. Катрінець, вони підпалили хмиз на спині нещасної.

Уніатське духовенство, спекулюючи земельними ділянками, скуповувало кращі кам'яні будинки, фільварки, тартаки. Воно прибрало до своїх рук богородчанський приход з 8 селами. Місцеві куркулі володіли наділами у 60—65 моргів. А тим часом основна маса селян мала по 1—2 морги землі, багато було безземельних. За мізерну платню вони змушені були працювати в господарствах куркулів і панів. їх також немилосердно душили лихварі. На початку 30-х років борги селян у Богородчанах досягали в середньому 125 злотих на гектар землі.

Трудящі Богородчан не мирились із таким становищем, вели проти гнобителів боротьбу, яку очолювали комуністи. Ще 1919 року робітник В. І. Костей, учасник І конференції КПСГ, розпочав роботу по створенню в Богородчанах організації КПСГ. В 1920 році тут засновують партійний осередок, а в 1922 році повітову організацію КПСГ. З цього ж часу існувала і повітова комсомольська організація, якою керував В. Ю. Яремко. Вплив комуністів на населення зростав. Офіційні власті повідомляли 1927 року, що в Богородчанах швидко розвивається комуністич­ний рух. У селищі відбувалися партійні збори, в липні 1928 року проходило засідання підпільного повітового партійного комітету. 1928 року в Богородчанах створюється повітовий комітет прогресивної організації «Сельроб-єдність». 4 листо­пада 1928 року скликали одне з його засідань, на якому йшла мова про органі­зацію боротьби за права робітників і селян.

Комуністи й комсомольці, а також члени «Сельроб-єдності» розповсюджували в Богородчанах і селах повіту марксистську та іншу прогресивну літературу. Серед населення були поширені і користувалися великою популярністю «Маніфест Кому­ністичної партії» К. Маркса і Ф. Енгельса, ряд творів В. І. Леніна, зокрема «Дер­жава і революція» та «Чергові завдання Радянської влади». Під керівництвом кому­ністів шириться страйкова боротьба. Влітку 1929 року в Богородчанах і селах повіту відбувся великий страйк сільськогосподарських робітників. У фільварку епіскопа Г. Хомишина страйкарі в розпалі польових робіт вимагали підвищити оплату праці (жати не за 14-й сніп, а за 8-й). Переляканий епіскоп втік до Стані­слава. Страйк придушила поліція.

Посиленням боротьби проти експлуатації відповіла біднота на Маніфест ЦК КПЗУ 1936 року, в якому був заклик до боротьби за землю і волю, за встанов­лення народної влади.

Активну пропаганду ленінських ідей серед населення вели робітники члени КПЗУ Й. Бург, І. Федорко та ін. В столярній майстерні, де вони працювали, був створений політичний гурток, члени якого читали твори К. Маркса, Ф. Енгельса і В. І. Леніна, книги про Радянський Союз. Набутими у гуртку знаннями вони діли­лися з робітниками інших майстерень, селянами. Гуртківці складали й розповсю­джували листівки, розповідали правду про будівництво соціалізму в СРСР. Кому­ністи організовували святкування 1 Травня в 1936 і 1937 роках.

Окупаційна влада намагалася жорстокими репресіями придушити революцій­ний рух, але трудяще населення Богородчан не припиняло боротьби проти експлуа­тації і національного гноблення. Кілька разів ув'язнювали В. І. Костея за під­пільну партійну роботу в Богородчанах, Станіславі, Тернополі. Він працював інструктором сільськогосподарського відділу ЦК КПЗУ. В 1937 і 1938 роках в Станіславі відбулися судові процеси над комуністами. Серед підсудних були активні члени КПЗУ з Богородчан: В. Басараб, І. О. Сидор, І. Д. Федорко та ін. їх засуджено на тривалі строки ув'язнення. Коли Німеччина напала на Польщу, адміністрація тюрми звільнила карних злочинців, а комуністів було вирішено передати фашистам. Дізнавшись про це, в'язні повстали, розбили тюремні двері і вийшли на волю. Скоро вони зустрілися з частинами Червоної Армії. Червоноармійці допомогли колишнім в'язням дістатися додому, В. І. Костей при­був до Богородчан на радянському танку.

19 вересня 1939 року радянські військові частини вступили до Богородчан, тоді ж були створені перші органи народної влади. Головою повітового комітету богородчанці обрали В. І. Костея. Комітет розподілив поміщицьку землю. До ма­єтку епіскопа Г. Хомишина з лозунгами й Комсомольці Богородчанського району. 1940 р. група селян вони одержували корів, коней, реманент. Було передано трудящим і промислові підприємства Богородчан: взуттєву фабрику, деревообробні майстерні та інші.

Населення взяло активну участь у виборах депутатів до Народних Зборів За­хідної України. В січні 1940 року Богородчани стали селищем і райцентром. Було обрано районну Раду, першим головою виконкому якої став І. С. Коверець, ство­рено райком КП України, першим секретарем обрано І. Й. Автухова. Першим секретарем райкому комсомолу в 1940 році обрали В. Д. Вітищенка. В селищі від­крили 2 семирічні школи з українською мовою навчання, клуб, бібліотеку, лікарню, медамбулаторію, аптеку. Райком партії разом з райвиконкомом розробили і впро­вадили в життя заходи щодо піднесення освіти й культури населення, створення державної  охорони здоров'я.

Напад фашистських загарбників на GPCP перервав мирне життя Богородчан. З початком Великої Вітчизняної війни молодь селища добровільно йшла до лав Червоної Армії. Першим виявив бажання добровільно піти на фронт комсомолець Й. М. Гірник. Понад 500 богородчанців билися з ворогом на фронті, багато з них за героїзм і відвагу удостоєно орденів та медалей Союзу PGP.

27 червня 1941 року Богородчани окупували фашисти. Гітлерівські загарб­ники, а з ними українські буржуазні націоналісти, прибрали владу до своїх рук. Фашисти і їх посіпаки майже щодня катували невинних людей, а в березні 1943 року на ринковій площі розстріляли 30 чоловік. За час окупації гітлерівці вбили 822 жителі селища й вигнали в рабство до Німеччини 80 чоловік. Патріоти, що опи­нилися в окупованих Богородчанах, чинили збройні напади на гітлерівців. Наве­сні 1943 року вони знищили групу гітлерівців, серед яких було 2 офіцери. Жителі всіляко саботували заходи фашистських властей: ховали від окупантів хліб, худобу, одежу, відмовлялися служити в органах гітлерівської адміністрації.

31 березня 1944 року до Богородчан підійшла колона радянських танків 1-го танкового батальйону 1-ї гвардійської Чортківської танкової бригади (командир — гвардії майор М. Й. Гавришко). Першим до міста увійшов танковий взвод Г. С Гор­бача. Радянські воїни показали зразки мужності й відваги в боях за селище. Тан­кісти гвардії лейтенанта Суботіна вивели з ладу понад 50 ворожих автомашин, зни­щили 35 та захопили в полон 180 солдатів і офіцерів противника. Радянські танки були обстріляні ворожими літаками. Танк гвардії лейтенанта комсомольця Ю. Верьовкіна загорівся. Ризикуючи життям, сміливець разом з механіком-водіем Саморокою продовжували бій. Але радянські війська змушені були тоді залишити Богородчани. Остаточно їх визволено 28 липня 1944 року частинами 161 -ї стрілецької дивізії. Одразу ж у селищі відновили роботу партійні і радянські державні органи. Районна партійна організація особливу увагу звернула на добір і підготовку керів

них кадрів з місцевого населення. За час з вересня 1944 року по вересень 1945 року на керівну роботу було висунуто з місцевого населення понад 60 чоловік. Це були сини й дочки робітників та селян. Сина селянина-бідняка І. П. Надрагу обрали заступником голови райвиконкому, син робітника Р. Ю. Клебан та син селянина-бідняка М. В. Марчук стали секретарями райкому ЛКСМУ.

Партійна організація очолила боротьбу трудящих за відбудову зруйнованого фашистами господарства селища. Фашистські окупанти завдали великих збитків селищу: було зруйновано комунально-житлове господарство, культурно-освітні заклади, школи, лікарню, райпромкомбінат, лісозавод, взуттєву фабрику. В пер­ший місяць визволення відбудували лісозавод, запрацювала МТС. Директор МТС, партизан-ковпаківець С. І. Мороз організував курси трактористів і шоферів, на яких у лютому 1945 року навчалося 18 чоловік. Наприкінці 1945 року дали продук­цію взуттєва фабрика, райпромкомбінат, молокозавод. На травень 1946 року в се­лищі відбудували 7 промислових підприємств, 39 житлових будинків, школи, медичні заклади. Стала до ладу електростанція. В Богородчанах організували про­мислову артіль ім.С. М. Кірова, що виготовляла меблі та побутові вироби.

До перших кроків відбудови зруйнованого фашистами господарства належать й трудові зусилля богородчанських селян. У 1946 році вони відновили довоєнні площі посіву зернових і технічних культур. А літом 1947 року в Богородчанах вже було організовано колгосп, який названо ім'ям І. Франка. Артіль мала 117 га землі.

За 10 років колгосп ім. І. Франка перетворився на розвинуте господарство, основним напрямком якого стало тваринництво й льонарство. Колгосп почав своє існування, маючи 6 возів, десяток коней, 25 голів великої рогатої худоби та 17 сви­ней. Восени 1947 року на колгоспному полі загуркотів трактор «Універсал» (в 1966 році цей трактор підняли на п'єдестал. Він став своєрідним пам'ятником, встанов­леним на подвір'ї «Сільгосптехніки» в Богородчанах). А 1957 року в колгоспі пра­цювало вже 5 тракторів, комбайн, 3 автомашини та інша техніка. Колгосп мав по­над 100 голів великої рогатої худоби, 150 свиней. Врожаї льону досягли 3—4 цнт зерна і 8 цнт волокна з гектара. В колгоспі було багато передовиків виробництва. Трактористи. О. Говера систематично виконував норми виробітку на 120—150 проц. Добре працювали колгоспники Г. А. Воронич, І. М. Проць, М. Й. Паславський, М. М. Сем'янів та ін. Господарство проіснувало до 1957 року, коли було приєднано до колгоспу «Перемога» села Похівки.

Поступово налагоджувалося в селищі й культурне життя. Зразу ж після визво­лення почала виходити районна газета «Радянське село», відкрили середню школу, районну бібліотеку, клуб, відновили свою роботу лікарня, медамбулаторія. Люб­лять богородчанці спорт, навіть у ці, сповнені напруженою працею по відбудові селища, дні вони мали вже сім первинних фізкультурних організацій, футбольну, волейбольну та велосипедну команди.

Але на перешкоді патріотичній праці богородчанців стали банди українських націоналістів, які вдавалися до терору, збройних нападів, підпалів. Оунівці вбили багатьох жителів селища, серед яких були вчителі М. І. Концур, М. С. Концур, колишні члени КПЗУ Ю. І. Барабаш, М. В. Воронич, перший секретар райкому комсомолу М. В. Марчук. Трудящі Богородчан, не шко­дуючи життя, вели боротьбу проти оунівських банд. У цих боях загинули комуністи з Богородчан І. П. Козачков­ський і В. О. Сичов. Одній з вулиць селища присвоєно ім'я чекіста І. М. Калмикова, життя якого обірвала бандитська куля в січні 1946 року. Комуніст І. М. Кал-миков виконував складні й небезпечні завдання в боротьбі проти бандитів, за мужність і відвагу його було наго­роджено орденом Червоної Зірки.

Богородчанах.

Велику повсякденну роз'яснювальну роботу серед населення вели партійні й радянські органи. Завдяки цьому зростала політична свідомість населення, яка особливо виявилася під час виборів до Верховної Ради СРСР у березні 1946 року. При високій політичній активності населення пройшли також вибори 9 лютого 1947 року до Верховної Ради УРСР. Жителі селища від­дали голоси за свого земляка В. І. Костея.

Розпочата у перші дні після визволення праця по відбудові і невпинному розвитку Богородчан продовжува­лась і далі. Трудівники селища успішно виконували завдання післявоєнних п'яти­річок. В Богородчанах збудували і розширили ряд промислових підприємств, культурних закладів, виросли нові кадри робітників, службовців, інтелігенції. Серед богородчанських підприємств, що успішно виконали планові завдання післявоєнних п'ятирічок і дали надпланову продукцію, були промкомбінат, артіль «Коопвзуття», промартіль ім. Кірова та ін. Добру славу в селищі завоював своєю працею колектив районної друкарні.

Дальшого розвитку економіка селища досягла після XX з'їзду КПРС. В Бого­родчанах побудували нові підприємства. Щоб краще використати місцеві можли­вості для розвитку промисловості, в 1957 році тут було створено райхарчокомбінат, який почав випускати ковбасні і хлібобулочні вироби та безалкогольні напої. Пром­артіль ім. С. М. Кірова реорганізували у бондарний цех Солотвинського лісокомбі­нату. В селищі почала працювати міжколгоспна будівельна організація, МТС було реорганізовано на PTG (з 1961 року — «Сільгосптехніка»). У 1962 році на базі промартілі «Коопвзуття» та дрібних побутових майстерень створено райпобуткомбінат, 1968 року відкрито швейно-галантерейну фабрику, з січня 1970 року почав працювати цегельний завод.

Швейно-галантерейна фабрика виробляє спецодяг для робітників, білизну, а також різні сувеніри. Заслуженою повагою серед трудящих селища і району ко­ристується колектив побуткомбінату. При комбінаті є пересувна майстерня по ре­монту годинників, взуття, одягу, меблів, телевізорів, радіоприймачів, магніто­фонів тощо. у

Великі будівельні роботи в колгоспах району здійснює «Міжколгоспбуд». Тут уже споруджено кілька лікарень, будинків культури, шкіл, жител для спеціаліс­тів, а також виробничих приміщень.

Серед богородчанських трудівників багато відзначилися своїми трудовими успіхами. Це робітники бондарного цеху лісокомбінату В. Ю. Багрій, М. Д. Воронич, працівники об'єднання «Сільгосптехніки» — учасник Вітчизняної війни слюсар П. Гуменяк, тракторист І. О. Микицей, друкар І. С. Богославець, швачки швейно-галантерейної фабрики М. Гавдяк, Ю. Момот, С. Романюк, майстри побуткомбінату — член виконкому районної Ради депутатів трудящих Н. Кмич, І. Дем'яник та інші.

За період 1945—1969 років у селищі розгорнулося велике житлове будівництво. У ці часи побудовано 29 комунальних будинків, серед яких 5 шістнадцятиквартир-них та 6 восьмиквартирних, приміщення комбінату «Веселка», розраховане на 150 дітей, будинок піонерів, близько 200 індивідуальних будинків, добудовано шко­лу на 22 класні кімнати з спортзалом, районну та дитячу лікарні. Красивішає се­лище його вулиці заасфальтовано, посаджено понад 2 тис. декоративних дерев, впорядковано центральну площу.

З кожним роком зростає культурний рівень Богородчан. Успішно працює середня школа, серед випускників якої учителі, інженери, лікарі, агрономи, офі­цери Радянської Армії. Школа має добре обладнані кабінети фізики, математики, хімії, біології. Тут є ленінський зал, кімната бойової слави, клуби — інтернаціо­нальний та вихідного дня. Учні — члени інтернаціонального клубу — листуються з учнями шкіл РРФСР, Білорусії, Грузії, а також Німецької Демократичної Рес­публіки, Болгарії, Польщі, що сприяє патріотичному та інтернаціональному вихо­ванню молоді.

Цікавий, змістовний відпочинок влаштовує клуб вихідного дня. Тут і турист­ські походи в мальовничі місця району та області, і захоплюючі ігри, і зустрічі фізкультурних колективів, перегляд кінофільмів та прослухування радіопередач. Завжди гостинно відчинені для трудящих двері районного будинку культури. Його роботу скеровують у багатьох напрямках, поєднуючи корисний відпочинок з про­пагандою досягнень науки і техніки, здобутків сучасного мистецтва. При будинку культури створено агіткультбригаду, яка часто виступає з концертами перед жите­лями Богородчан, навколишніх сіл та інших районів області. Великим успіхом серед трудящих користуються виступи самодіяльних художніх колективів та окре­мих солістів. Активний учасник художньої самодіяльності композитор-початківець Ю. А. Канака написав ряд пісень, зокрема «Цвіти, Верховино», «Зорі вересневі», які стали популярними в області. В селищі є районна бібліотека з книжковим фон­дом 22,6 тис. томів, якими користуються 2300 читачів. Важливим показником культури побуту є розвиток нових звичаїв. Щороку відбуваються свято пісні, уро­чисті проводи до Радянської Армії, вечори вшанування передовиків виробництва, з 1963 року систематично відзначається День повноліття.

Заможно й культурно живуть Богородчани, впевнено крокуючи разом з усім радянським народом до комунізму.

В. И. ГАРАЦЬ, Я. В. ДУЛЕВИЧ, О. С КРИВОРУЧКО, М. П. ХВОСТІН

 Кожне місто, містечко, село нашої області має свою неповторну історію, переважно невідому навіть більшості його жителів. Автори сайту мали на меті популяризацію вивчення історії рідного краю, з якої починається історія всієї держави. Історичним джерелом для опису цього населеного пункту виступила книга: Історія міст і сіл Української РСР в 26 томах. – Івано-Франківська область / Голова редколегії О. О. Чернов. – К.: Інститут Історії Академії Наук УРСР, 1971. – 17 с., у зв’язку з повною відсутністю інформації з інших джерел.

Інформація ця безсумнівно застаріла з ідеологічної, моральної точки зору, тому будемо вдячні жителям цього населеного пункту, вихідцям з нього, всім хто цікавиться його історією за цікавий, змістовний матеріал, зрештою будь-які дані, що зможуть відкоригувати цю невелику довідку. Особливо цінною для авторів сайту будуть матеріали про звичаї і традиції, побут краян, боротьбу ОУН – УПА з Радянською владою, про репресованих, історію церкви, громадсько-політичних і культурних організацій на території населеного пункту як зараз так і в історичній ретроспективі.

Якщо у Вас є матеріали по історії Прикарпаття, окремого села чи міста нашого краю (спогади, документи, власні дослідження) - Ви можете розмістити їх на сторінках нашого сайту. Для цього потрібно лише звязатися з адміністрацією сайту.



Украинская Баннерная Сеть



Чи була дана стаття корисна для вас?

Якщо Ви побачили у даній статті помилку - просимо Вас повідомити про неї адміністрацію сайту

Повязані статті

article Історія Богородчанів Момот М.І.
Історія Богоро

  3-29-2007    Views: 3171   
article Історія села Старі Богородчани (нарис)
Історія села Старі Богородчани

  3-27-2007    Views: 3155   

Коментарі користувачів

Додати коментар
Немає коментарів на даний момент.





Контекстна реклама компьютерные программы прикарпатский порталукраинский проектмонеты Украиныстудія дизайнумужской порталкопірайтингкомпьютеры и комплектующиереклама в Українінерухомістьбанерна рекламатуризм в Карпатахсайт для жіноквеб дизайнкупівля та продаж лінківреклама в Інтернетіреклама для жінокжіночий порталісторія Українисайт для чоловіківукраїнська рекламаНовиниПогодаАвто Спорт Реферати Аукціон ТуризмМобільний світФорумОголошенняКаталогРекламаГороскопиПошта РоботаЧатиМагазинФiнансиПошукКомп'ютериЛистівкиЗнайомстваБлогиАнекдотиМузикаФотоРадіоМистецтвоХобіРозсилкиРайониВідеоАкціїТелегiдБiблiотекаIсторiяМагазиниТоп 100