ІСТОРИЧНЕ ПРИКАРПАТТЯ Glossary    Contact Us
Search  
   
Browse by Category
ІСТОРИЧНЕ ПРИКАРПАТТЯ .: 65 років УПА .: Ратник, інструктор старш. шкіл УПА ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ ПАРТИЗАНСЬКОЇ ТАКТИКИ УПА

Ратник, інструктор старш. шкіл УПА ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ ПАРТИЗАНСЬКОЇ ТАКТИКИ УПА

Ратник, інструктор старш. шкіл УПА

ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ ПАРТИЗАНСЬКОЇ ТАКТИКИ УПА

Загальна характеристика елементів тактики регулярної й партизанської армій

Коли брати за основу регулярну армію, що діє в нормальних умовах державного життя, то засоби й можливості партизанських відділів у порівнянні з нею дуже малі й обмежені. Але зате партизани завдяки своїм малим відділам та використанню маневру й руху за певних теренових умов і воєнних хитрощів можуть піднести ефективність (успішність) своїх бойових дій до тієї міри, що вона може в певних умовинах майже зрівноважити числову, організаційну й технічну перевагу ворога.

Розглядаючи поодинокі елементи, що мають вплив на тактику, хочемо вказати на їх додатні чи від’ємні сторінки на партизанські дії.

Щодо питання співвідношення сил, то сили ворожої регулярної армії, що має ще на допомогу поліцію та напіввійськові чи поліційно-військові формації (в часі миру якраз поліція веде боротьбу з повстанцями), дуже часто й десятикратно переважають сили повстанських відділів. Вони (ворожі сили) теж краще вивіновані, вишколені, озброєні та мають добре вишколений командний склад.

Партизанські відділи, звичайно, малі, слабше вишколені (багато зовсім ні), гірше вивіновані, різно озброєні, та не мають таких фахових, вишколених старшинських кадрів.

Ці недоліки партизанських відділів у великій мірі рівноважать: кращий моральний стан (відвага, завзяття, риск, посвята) повстанців та ідея, за яку вони борються (знають, за що борються), загартованість на холод і голод, партизанська вигадливість і винахідливість (з десятистрілок роблять ручні кулемети, переробляють радянські набої до німецької зброї і т. д.), максимальне й найкраще використання тих засобів, що їх мають. Вишкіл поодиноких повстанців переводиться і поповнюється досвідом, здобутим на полі бою, та вирівнюється спритом і воєнними хитрощами партизанського командира.

Крім величезної численної переваги, ворог має над повстанськими відділами ще й таку ж велику технічну перевагу, а саме: важку зброю піхоти (важкі кулемети), артилерію, танки, літаки. Щоб могти цю колосальну технічну перевагу ворога бодай частково зрівноважити, партизани діють малими відділами, в закритому, важко прохідному терені, використовуючи для своїх дій всі природні перешкоди й ніч та в широкому масштабі маневри й рух. Таким чином вони не дають ворогові змоги використати проти себе цієї так великої технічної переваги. Вони стараються представляти собою надто малі для ворожої техніки цілі, (шляхом роздрібнення), що легко губляться в терені, швидко зникають, і до яких неможна дібратися важкою зброєю.

Зрештою партизани стараються нищити всі ці технічні засоби ворога, де й як тільки це можливе, не допускати їх на поле бою шляхом нищення мостів, складів пального, гаражів і т. д.

Дуже велику перевагу над партизанськими відділами дає ворогові політично-адміністративна організація терену та засоби транспорту і зв'язку (районні осередки, станиці, МВД-МҐБ, шляхи, авто, залізниці, телефони, телеграфи, радіостанції і т. д.). Зорганізований та впорядкований терен дає ворогові сильну оперативну базу, можливість швидкої комунікації та перекидання частин у терені, де появилися партизани. Тому при всяких діях партизанські командири мусять брати це до уваги і, або старатися ці засоби організації терену (адміністрація), зв'язку й комунікації нищити чи знешкоджувати, або так вести дії, щоб ворог не міг їх (тих засобів) використати проти нас (блискавична поява, чин і зникнення відділу, використання умов терену й ночі, сувора конспірація, заздалегідь приготовані місця відступу і укриття та тому подібне).

Кожна регулярна армія в нормальних умовах діє звичайно вздовж: якогось фронту, маючи перед собою ворога, а за собою — запілля (базу), з якої вона черпає поповнення, і яке дає змогу на відпочинок вичерпаним в бою частинам та на лікування ранених і хворих.

Партизанські відділи того всього в такому розумінні не мають. Ворог кругом них, вони мусять діяти серед ворога, не маючи ніякого ні запілля, ані найменшого зовсім спокійного і безпечного кутка. Полем бою партизана — цілий окупований терен, фронт на всі сторони, кожної хвилини можливість удару чи зустрічі з ворогом. Партизан мусить бути вічно насторожений, вічно готовий до бою. Мусить уміти чувати, навіть У сні.

Це незвичайно важливий момент, що дуже дається в знаки партизанам. Цю від'ємну сторінку партизанської дійсності можна почасти зрівноважити. Урівноважується вона з однієї сторони створюванням частими наскоками на ворога й засідками такого самого стану непевності й нервового напруження і для ворога (постійна непевність і нервове напруження «з'їдають» моральні сили ворога), з другої сторони прихильністю, жертовністю і допомогою населення (харчами, вивінуванням, переховуванням партизанів, здо­рових, хворих і ранених, розвідкою, тощо) та зарадністю самих партизанів (здобуванням зброї та вивінування в ворога, конфіскацією ворожого майна з колгоспів, молочарень, магазинів, тощо). При цьому повстанці повинні дуже вважати на те, щоб не надуживати доброї до нас постави населення нерозважними кроками (неконспіративною поведінкою й непотрібним наражуванням населення на небезпеку) та всією своєю поведінкою, ширенням наших кличів і вказуванням на займанницько-руїнницьку політику ворога, проти якої ми боремося, старатися з'єднувати собі це населення.

Населення в районі постійних дій партизанів є звичайно своє і прихильне до партизанів (чи то бодай нейтральне). Це дуже полегшує партизанам роботу. Але щоб користі з населення були ще більші, то треба над цим постійно працювати — виховувати населення. І то не тільки політично щодо цілей нашої боротьби, ворожої руїнницької політики, але й практично щодо поведінки у стосунку до ворога (конспірація, фальшиві інформації для ворога, розвідка для нас, пропаганда серед ворожих частин, саботування доручень ворога, тощо); і то виховувати не тільки словом, а й усією своєю поведінкою (також конспіративною). Бо шкода кожного нашого слова, коли хоча б найменшим своїм ділом заперечено те, що говоримо (напр., не кажемо говорити про організаційні справи, а самі говоримо!). Обов'язком кожного партизана є звертати увагу довкілля на похибки, що їх воно робить.

Однак, яке добре й яке прихильне не було б до нас населення, ми ніколи не повинні говорити йому ні про які організаційні справи (особливо про персональні, про завдання, чи проведені дії, про місця побуту, спроби руху, квартирування, воєнні хитрощі, власні втрати, стан зброї). Бо навіть серед найкращого гурта може трапитися зрадник, або вістка, навіть у добрій вірі подана, може так поширитися, що дійде до сексота.

Дуже велику прислугу партизанам при виконуванні їх завдань можуть зробити терен та відповідне використання пори дня й погоди та вміння пристосуватися до довкілля (маскування). Але ці речі треба постійно студіювати і знати. Партизан мусить вміти ходити з відкритими очима, мусить вміти дивитися (обсервувати), бачити (помічати) й запам’ятувати собі бачені речі та використовувати досвід.

Це може комусь на перший погляд видаватися маловажною річчю. Але це дуже важливе, зокрема ж для умов партизанського життя, і воно не раз рішає про успіх партизанських дій та про життя чи смерть окремих людей, а то й цілих відділів.

У нас в загальному на ці справи в минулому не звертано уваги взагалі, або ж дуже мало (через відсутність туристики в мирних часах). Пересічно наш громадянин заледве слабо знає свою найближчу околицю (4 до 5 км довкруги свого місця проживання). Не раз коли треба обминати якийсь небезпечний пункт, виявляється, що зв'язковий крім головної дороги чи стежки вже не знає інших, вночі не орієнтується в терені, блукає, не раз усю ніч водить людей по полях. Добрий партизан повинен добре знати свій терен так, щоб у найтемнішу ніч міг дати собі раду в усіх напрямках. Він повинен знати всі стежки, всі проходи, дороги навпростець, закриті місця, броди, терен, куди закрито можна підійти, чи перейти, де можна скритися, зробити засідку, тощо так, щоб у потребі не мусів шукати на мапі, чи розпитувати, але щоб уже сам це знав. Це тим більш важливо, що ворог також уважно студіює терен. Напр., раз чи двічі емгебіст побуде в селі і вже знає всі підходи, закриті місця, стежки, тощо.

Особливо, коли знаходимося в якомусь терені перший раз, то повинні старатися зараз таки пізнати його та добре зорієнтуватися в нім (де, які місця добрі для відступу, звідки може зайти ворог, де поставити стійки, тощо). І постійно, куди б ми не йшли, завжди повинні студіювати терен, запам’ятувати собі нові зауважені речі, або їх зміни, чи то поодинокі предмети, важливі об'єкти (мости), оцінювати їх під кутом партизанських дій і можливостей використати чи потреби знищити їх.

Щодо пори дня, то слід пам'ятати, що кожна пора має свої злі і добрі сторінки. Вдень нас далеко видно, але й ми дальше бачимо. Зате вдень ворог, особливо в відкритому терені, може краще використати проти нас свою численну й технічну перевагу (тому то «ніч наша і ліс наш»). Для того теж партизани використовують денну пору тільки для дій (рухів, бою) в закритому терені, чи то, коли до того змушені обставинами.

Ніч, зокрема ж темна, прикриває усе. Поле зору вночі дуже обмежене і не дає ворогові змоги на вільний обсервований вогонь, особливо ж важкої зброї, та на належне використання технічної, а почасти й числової переваги (бо розгортання сил утруднене); ніч унеможливлює справне керування боєм і дуже часто доводить до грубих тактичних промахів сутичок поміж власними відділами, (заблукання, тощо). Ніч підсилює момент непевності і паніки. Тому то добре зорганізований і зіграний, навіть невеличкий, відділ, що має добру розвідку, може нанести величезних втрат і вдесятеро сильнішому ворогові. Момент заскочення грає при тому дуже важливу роль.

Однак при нічних боях слід теж пам'ятати, що ворог може вжити світляних ракет і прожекторів. Тому слід старатися, наскільки це можливе, підходити до ворога закритим тереном.

З другої сторони ніч має для партизанів і деякі свої від’ємні сторінки. Вночі поле зорення і для нас дуже обмежене, тому легко наскочити на ворожу засідку, ворогові в самі руки, або розгубитися. Тому слід пам'ятати про обезпечення, зв'язок і місце збірки та кличку на випадок розбиття.

Вночі дуже добре все чути. Не раз найменший шелест, чи шепіт, скрипіння взуття чи шелестіння одягу чути на далеку відстань, зокрема ж «по росі». Тому слід старатися ходити й говорити якнайтихіше, постійно приставати й наслухувати, старатися, щоб не бряжчала зброя й виряд та не скрипіло взуття.

Слід пам'ятати про колір убрання (маскування), особливо ж в ясні ночі. Не добрі тут барви: біла, чорна й загалом темні. Не дуже добра й темнозелена. Найкращий тут «вибляклий», полинялий дреліх такий, як у ньому ходять большевики, або ясносіра барва (мішанина ясніших і темніших барв). На дорогах і на дуже сухій землі, чи стерні, надасться вночі вилиняний, дуже ясний дреліх, або ж дуже ясносіра барва.

Слід пам'ятати, що навіть у найтемніші ночі добре видно силует людини на тлі неба (при переходах через хребти гір), далі — що проти місяця видно краще, бо бачимо затінену частину предмету чи особи, ніж як маючи місяць за собою (в білому світлі місяця контури й барви зливаються), особливо, коли барва предмету чи одіння достосована до барви довкілля; слід пам'ятати, що рух дуже зраджує — впадає в очі. .Слід пам'ятати, що в світлі не вільно бігти, бо помітять.

Таких способів тисячі: їх у такому загальному огляді годі й перелічити, то. ж взято лише декілька прикладів. Ті речі зрештою треба уважно студіювати й розвивати щораз дальші способи. Найкраще вчитися тих речей тим, що обсервуватимемо себе і других та проводитимемо відповідні вправи :— навіть в часі, маршу чи на стійці. Напр., двоє людей говорить потихо, а третій, відійшовши на деяку відстань, прислухається і стверджує, з якої відстані вже було чути шепіт. Тоді на зміну йде другий, і т. д. Або ще так: один стоїть на місці, а другий іде раз проти місяця, а раз у протилежний бік і тоді інші стверджують, на скільки кроків було видно особу, чи предмет в одному й другому випадку. Потім можна ще стосувати зміну барв одягу, тощо. Коли приходиться нам іти рівнобіжно до дороги так, щоб з дороги нас не було видно, то найкраще спершу поставити одного повстанця близько дороги, щоб ствердив, на якій відстані від дороги вже справді не було видно окремих людей, чи групи осіб (група бо завжди скоріш впадає в очі). Тільки таким способом може партизан легко навчитися ходити вночі й добре маскувати себе.

Лиха погода (дощ, сніг, завірюха) помітно полегшує виконання даного завдання (дії), але ж зате куди більше вичерпує людей; тоді завжди слід подбати про приміщення і відпочинок після дії. Вплив такої лихої погоди на ворога — психічний і фізичний, такий самий, як і вплив ночі; слід пам'ятати при ній про момент заскочення.

Щодо вивінування (одяг, взуття, мапи, компаси), прохарчування і санітарних справ, то партизани не мають ніяких певних постійних баз, як це є у випадку регулярної армії. Вони залежні від того, що здобудуть собі від ворожих відділів, з магазинів, молочарень, колгоспів, або ж дістануть від населення. Повстанець повинен вміти переносити брак того, чи іншого, повинен бути загартованим на спрагу, голод і холод. Він не повинен вимагати для себе від селян речей, яких вони самі не мають, чи не їдять (бо й таке бувало). Очевидно, що коли партизанові хтось не хоче дати їсти, хоч має й може, то цей не стане церемонитися й забере силою, однак тільки в випадках виразної неприхильності, чи ворожого наставлений даної особи.

Про санітарні справи (лікування хворих і ранених) треба вже заздалегідь подумати. Треба мати під рукою малу аптечку, бодай з найпотрібнішими речами, та когось (санітар, медсестра), хто дбав би про санітарні справи, і хто на тому розуміється, вмів би дати бодай першу поміч. Це має у відділі дуже велике значення, не тільки матеріальне (допомога хворим), але й моральне.

Конспірація — основний елемент партизанської тактики

Тепер торкнемося ще трьох дуже важливих чинників, від яких остаточно залежить успіх чи неуспіх бойових дій партизанських та боївкарських відділів, а разом з тим і доля всього визвольно-революційного руху поневоленої нації, а саме: конспірації, розвідки й досвіду.

Конспірація — це основа кожного нелегального (підпільного) руху поневолених націй, руху, що не раз мусить тривати цілі десятки років (ОУН в часі польської окупації ЗУЗ, СВУ на Наддніпрянщині і нелегальні організації в царській Росії і т. д.).

У цій статті не станемо торкатися самих засад конспірації та різних способів її здійснювання. Тут тільки з'ясуємо, яке значення має конспірація в цілості справ українського визвольно-революційного руху, а зокрема в бойових діях партизанських і боївкарських відділів.

Конспірація — це система таємних заходів, що їх політичні організації, які перебувають у конфлікті з пануючим режимом, стосуються у боротьбі проти своїх ворогів (себто проти даного режиму) й противників для осягнення своїх політичних цілей. Конспірація має на меті охорону організаційного апарату від ударів противника, що має в руках величезну числову силу, технічну, організаційну і т. п. перевагу, і якому через те в відвертій боротьбі організація ніяк не могла б протиставитися. Щоб могти бодай почасти паралізувати ці переваги ворога, підпільна організація закриває (конспірує, тримає в цілковитій таємниці), людей (прізвища, число, функції), побудову організаційних клітин (референти, ділянки, пости, залежності), розміщення своїх сил в терені, способи дій і засади боротьби (тактику), задуми й дії (які переводиться), власні втрати і загалом усе, що давало б ворогові які-небудь дані щодо складу, числа, способів діяння, а навіть побуту й щоденного життя членів організації.

Коли визвольно-революційна організація добре законспірована (ворог про неї нічого не знає), тоді вона, хоча б навіть не була велика числом, але сильна духом і характером — може завдати ворогові дуже великих (в першу чергу моральних і політичних) шкод, при власних якнайменших втратах і дуже великих успіхах (теж в першу чергу морального й політичного характеру).

В обличчі добре законспірованої організації ворог стає безсилим. Його б'ють, йому шкодять, а він не може вдарити, не може боронитися, не знає, яка сила криється в цій організації. Хіба відразу нищити весь народ. Але це не виходить знов політично і коштує ворога багато власних жертв і зусиль.

Кожний новий удар деморалізує ворога, показує йому його безсильність (хоча б не знати скільки мав танків, літаків і гармат), безпорадність, підриває у ворожому таборі довір'я мас до свого проводу, до доцільності його методів, викликає в його людей страх перед цією організацією, розхитує ворожу адміністрацію і т. д. А на зовнішньому, міжнародному полі авторитет даної держави окупанта паде щораз нижче в очах світу та заохочує його противників використати нелад і революційний рух всередині його держави для своїх порахунків, а це в свою чергу створює воєнну ситуацію, придатну для всенародного зриву і здобуття своєї держави.

З другої сторони такі дії й успіхи добре законспірованої визвольно-революційної організації підносять на дусі власну націю, з'єднують визвольно-революційному рухові нових прихильників, симпатиків і членів, спонукують народ до активнішої допомоги революційному рухові і жертв для цієї мети, підсилюють почуття єдності всередині нації, роблять націю відпорною на всякі провокації і деморалізаційні заходи ворога тощо. А на зовнішньому форумі підносять визвольно-революційний рух, а з ним і всю націю в очах світу, з'єднують їм симпатії, вводять в коло міжнародних заінтересувань (допомога на політичному й військовому полі).

Само собою, що й ворог дуже добре здає собі справу з того всього, себто якою силою є добре законспірована організація і докладає всіх зусиль і ще більших коштів (видатків на поборювання революційних рухів нічим не обмежується!) для поборювання революційно-визвольної організації всякими засобами, особливо ж шляхом деморалізації населення, донощицтва і провокації.

Ідеальний стан конспірації був би тоді, коли б ворог не мав змоги нічогісенько довідатися про внутрішні справи організації. Але ідеального стану конспірації ніколи не можливо осягнути тому, що рух, робота й дії даної організації розконспіровують її в меншій чи більшій мірі, розкриваючи деякі моменти організаційного життя (особи, способи дій і т. д.). Треба собі здавати справу з того, що чим більше розгорнено працю всередині і дії назовні, то все те важче законспірувати (роботу, дії), то більші можливості розконспірування.

Та річ не в тому, що в перших моментах (праця, дії, число членів) не можливо дотримуватися засад ідеального законспірування організації (найкращим законспіруванням було б взагалі нічого не робити). Це т. зв. «вища сила», це вимоги роботи, це від нас не залежить. І якщо б ворог знав про організацію тільки те, що спричинене цією, як сказано, «вищою силою», то він знав би ще дуже мало, і великої шкоди від цього для організації ще не було б.

Але дуже часто члени організації (часом навіть несвідомо), говорячи про справи організації з непокликаними людьми (навіть у найкращій вірі) чи поводячись невідповідно в терені, розкривають перед ворогом ту чи іншу сторінку організаційного життя і дають ворогові погляд у справи організації, чого він так дуже добивається. Може ті, люди, що так легкодушно говорять про організаційні справи й не розуміють, якого страшного злочину вони тим чином допускаються як щодо організації, так теж і для всієї визвольної справи, якої колосальної шкоди вони завдають організації розкриттям найдрібнішої справи, як вони легкодушно самі допомагають ворогові її (організацію) розкривати й нищити, як вони тим самим вибивають з її рук найсильніші її аргументи — найпевнішу зброю проти ворога та, як таким чином вони (може й несвідомо) стають ворожими агентами чи сексотами. Або ще гіршими, бо вони мають погляд в справи організації, вони мають що «сипати», до них їхні товариші мають довір'я, якого вони надуживають, через що не один таки член, їх товариш, накладає головою.

Може, й несвідомо вони це роблять. Але від того справі зовсім не легше і фактом є, що від них ворог довідався про організаційні справи, отже вони зрадили організаційну таємницю. А шкоди, що через це потерпіла організація, нічим не дадуться повернути. Бо ворог, раз діставши нитку до справи організації, буде докладати всіх зусиль, щоб далі і далі її розмотувати. Запопадливо збираючи навіть — на перший погляд — дрібнички про організаційні справи й зіставляючи їх між собою, він з часом отримає досить вірний образ організаційних справ.

Так отже, бачимо, якою колосальною зброєю може бути в руках організації справжня конспірація і скільки жертв та шкоди зазнає організація й нація, якщо такої конспірації немає.

Розвідка — передумова успіхів партизанської тактики

Так, як у конспірації ми стараємося, щоб перед ворогом якнайстаранніше закрити визвольно-революційний рух: організацію і все, що до неї стосується, так, з другої сторони, ми завжди повинні старатися якнайбільше довідатися про ворога: про його силу, розміщення, плани, дії, способи дій, магазини, склади, втрати, настрої серед війська, адміністрації, мас, словом, про все, що він собою уявляє та що задумує зробити.

Збирання таких вісток — це розвідка.

Не будемо тут спинятися над родами, методами й способами розвідки. Йдеться тут про те, щоб вказати на її велику роль в визвольно-революційній роботі, зокрема, коли йдеться про бойові дії партизанських відділів.

Як ворог, при добрій конспірації з нашої сторони, стає безсилим, не можучи по нас ударити чи перешкодити нашим діям, так і ми без належно поставленої розвідки не можемо як слід і з добрим успіхом вдарити по ворогові; нанести йому шкоди, чи, не знаючи про його намір, перешкодити йому нанести нам шкоди, чи випередити його.

Тому кожний член організації, а то й кожний член нації повинен постійно збирати вістки про ворога, по змозі їх перевіряти і по інстанції подавати вгору. Особливо, коли йдеться про плани ворога щодо організації (концентрація ворожих сил, гарнізони, засідки, облави та способи їх переводження тощо).

Але розвідчі вістки — це не фантазії, а голі, реальні факти, без прикрашувань і здогадів тих осіб, що подають це. (Здогади слід подавати окремо, зазначувати їх, як такі). Факти, по змозі провірені, за поданням джерела (сам бачив, чи чув, від кого).

Можемо сміло ствердити, що у нас ще люди не вміють збирати матеріялу без додатків і прикрашувань, чи перекручувань, і подавати його до вищої інстанції А вартість мають тільки правдиві, дійсні факти, донесені в пору. Всякі фантазії тільки вносять хаос та через те тільки шкодять, затемнюючи наше справжнє знання про ворога. Крім того треба ще пам'ятати, що ворог може навмисне пускати різні сплетні, щоб нас дезорієнтувати, відвертати нашу увагу в інший бік, непокоїти. Розвідчу справу треба починати ставніш від найпростішого. Найперше треба навчити людей обсервувати, помічати, слухати, запам’ятувати, і те, що знають, передавати вірно, просто, без прикрашувань, перекручувань і додатків, у формі донесення. Це буде одночасно і школення і певна користь.

Від цих простих справ треба послідовно переходити до щораз важчих. Завжди головне те, щоб добре обсервувати, слухати, подавати правду та провірити факти й джерело інформації.

Нижчі теренові організаційні чинники повинні ці розвідчі дані збирати, порядкувати і передавати, кому треба.

Розвідка — це вуха й очі підпільної організації. Партизанський відділ без належної розвідки — це так, як змагун-борець на сцені з зав'язаними очима й позатиканими вухами. Особливо, коли йдеться про певні дії, то їх завжди повинна попереджувати солідна розвідка щодо сил ворога, їх розміщення, озброєння, способу забезпечення об'єктів, терену тощо.

Бойовий досвід — основний капітал боротьби

Як уже згадано, наука тактики таких засад ведення боїв, що відповідали б усім можливим умовам, не подає. Усе, що подається в тих чи інших правильниках, це тільки приклади (яких може бути тисячі), на основі яких здорово думаючий командир має виробити собі погляд на раціональне ведення бою відповідно до умов і засобів, що їх має до диспозиції (люди, їх якість і вартість, вивінування і т. д.), та сил ворога. Це тим більше стосується до партизанських умов, де найкращим правильником і школою є досвід, здобутий на полі бою і дуже часто окуплений кров'ю.

Цим ніраз не хочемо сказати, що військові правильники нічого не варті. Навпаки! Вони дають певні основи військового знання, певний здобутий вже досвід, певні приклади, школять розум і заставляють до зорганізованого, практичного й ясного тверезого думан­ня, до ясного, короткого викладу свого рішення в наказі.

Але досвіду з поля бою ніщо не може заступити!

Скільки то військових правильників з вибухом війни підпадає основним змінам! Знання основних воєнних засад, трохи військового таланту і досвід роблять з людини справжнього вояка й командира.

У нас на досвід замало звертано уваги. Робили це окремі командири, що вже мали вроджену командирську іскру й військовий талант. Однак було б дуже побажане, щоб ці командири збирали свій досвід на письмі (як воно робиться в кожній армії на війні) і поділилися з другими, щоб цей досвід можна було охопити в певні рамці і на його основі створити наші власні військово-партизанські правильники, випробувані на полі бою, достосовані до наших умов.

З другої сторони навіть найкращий досвід нічого не вартий, якщо його не стосувати в практичному житті. Досвід, окуплений кров'ю, це надто дорога річ, щоб стати власністю тільки декількох людей. Досвідами треба ділитися з другими, щоб заощадити нових жертв при здобуванні тих же досвідів.

Як бачимо з цього короткого перегляду окремих елементів, що складаються на ті чи інші тактичні засади, розумне використання цих елементів і певних моментів та умов визвольно-революційних змагань дає партизанам, не зважаючи на численну, технічну, чи інші переваги ворога, змогу, не тільки йому (ворогові) чинно протиставитися, а й у зорганізованій формі перетривати довший час і у відповідний момент очолити загальний зрив нації.

 

ПРОЕКТИ UKRCOL

Виставки, галереї, експозиції, участь в фестивалях, клубах колекціонерів та зльотах колекціонерів – від Порталу українських колекціонерів

http://news.ukrcol.com/newnews/index.php?cat_id=%CD%E0%F8%B3+%EF%F0%EE%E5%EA%F2%E8

 


Чи була дана стаття корисна для вас?

Повязані статті

Коментарі користувачів

Додати коментар
No comments have been posted.


.: Powered by Lore 1.5.4