ІСТОРИЧНЕ ПРИКАРПАТТЯ Glossary    Contact Us
Search  
   
Browse by Category
ІСТОРИЧНЕ ПРИКАРПАТТЯ .: 65 років УПА .: РОЛЯ ПООДИНОКОГО ПОВСТАНЦЯ І РЕВОЛЮЦІОНЕРА В ЦІЛОСТІ ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ

РОЛЯ ПООДИНОКОГО ПОВСТАНЦЯ І РЕВОЛЮЦІОНЕРА В ЦІЛОСТІ ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ

Ратник, інструктор старш. шкіл УПА

РОЛЯ ПООДИНОКОГО ПОВСТАНЦЯ І РЕВОЛЮЦІОНЕРА В ЦІЛОСТІ ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ

Зі зміною положення нова тактика й нові засоби

З нечуваним героїзмом, відвагою, посвятою, завзяттям і справжньою бойово-повстанською майстерністю вже п'ятий рік (1942-47) ведеться на українських землях збройна боротьба УПА проти окупантів.

Під напором ворога, що перевищує наші відділи не тільки своєю численністю, але й колосальною технічною перевагою (танки, літаки, важка зброя), і який застосовує в боротьбі з нами нечувані досі методи боротьби (агентура, збірна відповідальність, провокація, голод, жахливий терор), наш визвольно-революційний рух для того, щоб охоронити себе й народ перед зайвими втратами та зберегти організаційні форми нашого руху для нашої боротьби, прийняв нові форми боротьби, нову тактику — тактику підпільно-революційної боротьби. Одначе цей перехід від масової збройної боротьби до законспірованої, підпільної, малими групами — це не раз не послаблення, ані скорочення фронтів нашої дотеперішньої боротьби, але, навпаки, тільки зміна тактики та засобів, що при менших наших втратах наносять ворогові більших шкод і втрат матеріальних (у людях, майні, техніці) і моральних (підривання сил окупанта, створювання в нього стану непевності, революціонізування мас, підривання престижу СССР закордоном), це поширення визвольної боротьби. Цей перехід — це звужування боротьби на збройному відтинку, на якому для нас тепер внаслідок ворожої переваги не вигідно скупчувати всіх наших сил, на те, щоб поширити її на інших відтинках — політичної,

соціальної та культурної боротьби (саботажі, підпільні акції, пропаганда, зберігання й поширювання організованого спротиву тощо), де ми ці сили уживаємо з куди більшою користю для завдань боротьби і то з меншими для нас втратами.

Так багато людей, особливо тих, які стоять поза нашим рухом, а частково теж тих, які досі були заняті тільки збройною боротьбою і не мали ясного погляду на цілість нашої визвольної боротьби, на всі її складники й чинники, уважали одверту збройну боротьбу УПА за єдину й найважливішу форму, ба навіть за увесь зміст нашої визвольно-революційної боротьби. Тому тих людей зміна нашої тактики розчарувала, огірчила, а в декого навіть викликала враження, що це наша повільна резиґнація.

Крім того є теж багато підпільників, особливо на низах, що, сидячи на місцях і виконуючи якусь нескладну роботу, з першого погляду — «нереволюційну», «не бойову» (особливо ж — станичні, господарники, зв'язківці, вояки охоронних відділів тощо), та не розуміючи гаразд ваги своєї роботи для цілості нашого руху і своєї ролі в цілості боротьби, зраджуються і чуються упокореними. Ці небажані явища часто ще посилюються легковажним ставленням деяких організаційних зверхників та інших членів до тих, таких важливих і конечних для цілості нашої боротьби низових працівників нашого руху.

Тим то потреба вияснити широкому загалові членства та народнім масам цілості проблеми нашої боротьби та ролі в ній кожного учасника визвольно-революційного руху, — це питання дуже важливе й ко­нечне. Бо тільки тоді, коли кожний член нашого руху буде ясно розуміти генеральну стратегію нашої боротьби, важливість її складників, поодиноких діля­нок і вагу кожної одиниці в тих ділянках, тільки тоді кожний зуміє якнайкраще вив’язатися з накладених на нього завдань, розумітиме доцільність змін у тактиці, радо погоджуватиметься на перекинення його з однієї ділянки в іншу й не ставитиметься з легковажністю до будь-котрої ділянки нашої боротьби, розумітиме, що в окремих моментах і залежно від умов ми мусимо класти натиск на ту чи іншу ділянку, чи то послаблювати її. Тільки той член нашої боротьби, що матиме ясний погляд на її цілість, зможе як слід вив'язуватися із накладених на нього завдань і стати повновартісним членом руху.

Визвольно-революційні завдання та роль одиниці

Наша боротьба змагає не тільки до перебрання влади в УССР, до зміни суспільного, чи господарського устрою, це теж боротьба за новий тип творчого активного українця. Це великий історичний змаг віками поневолюваного народу за всі ці переміни взяті разом: за духове відродження народу, за віднову УССД, за побудову в ній нового, кращого суспільно-політичного й господарського ладу.

Вже з цього короткого накреслення завдань, що стоять перед нашим рухом, ясно видно, що осягнути ці завдання самою тільки збройною боротьбою не можливо.

Як сказано, наші визвольні змагання і наша боротьба охоплюють цілість життя нашого народу й кожну його ділянку. Ми боремося для того, щоб:

1) охоронити й по змозі якнайкраще зберегти наш народ і наші організаційні кадри як фізично, так теж духово й матеріяльно від ворожих ударів;

2) охоплювати організаційною сіткою всі українські землі, підтримувати народ на дусі, а наші кадри в постійній бойовій готовості;

3) підготовляти наші кадри і весь народ до відбудови УССД;

4) нашим словом, чином і боротьбою відродити наш народ, активізувати його духовно, політично й суспільно-громадсько, розвинути в ньому національну свідомість; почуття власної гідності, любов до своєї батьківщини й її минулого, тугу до її творчого майбутнього;

5) підготовляти остаточний збройний зрив усього народу для знищення окупації й побудови УССД;

6) вже сьогодні підготовляти основи для якнайкращої побудови й розвитку нашого державного, суспільно-політичного й духово-культурного життя та виховувати в тому напрямку кадри й народ; для тісї цілі в нас уже сьогодні продискутовуються, студіюються й опрацьовуються пляни й програми з усіх тих ділянок нашого суспільного й державного життя; це зна­ходить своє віддзеркалення в постановах III. НВЗ ОУН та Платформі й Устрою УГВР;

7) вже сьогодні підготовляти основи під нашу міжнародну політику.

Отже, як бачимо, збройна боротьба це не одинокий зміст нашої визвольної боротьби і навіть не найважливіша її ділянка — особливо тепер, у «мирних» умовах життя СССР. Для належного виконування всіх тих завдань, що охоплюють майже ціле життя нації, потрібно такого апарату й механізму, що його має модерна держава, потрібно багато установ, різних референтур тощо. І тільки тоді, коли всі ці ділянки на­лежно працюватимуть, наш рух зуміє якнайкраще вив'язатися з узятих на себе завдань і обов'язків.

Та в обличчі цих велетенських завдань наші спро­можності реалізувати все те, є сильно обмежені з однієї сторони, нелегальними, підпільними умовами нашої діяльності, з другої ж — великим натиском і безпощадною боротьбою ворога. Все те накладає на наш рух і на кожного його члена ще додаткові обов'язки-вимоги:

а) не обмежуватися в праці до однієї котроїсь ділянки, але працювати, де тільки можна й де це найбільш потрібно;

б) не виробляти тільки якоїсь означеної норми, але працювати скільки сил і давати з себе якнайбільше;

в) не ждати лише доручень і вказівок, але в рамках цілості нашої боротьби проявляти власну ініціативу й почин;

г) працювати над піднесенням свого фахового знання і духово-культурного рівня свого ж довкілля, особливо в тому часі, коли немає якоїсь пильнішої загально-організаційної роботи;

ґ) допомагати друзям на інших ділянках, коли в нас хвилево менше праці;

д) вивчати теж інші ділянки нашої боротьби.

Словом, кожний член нашого руху, це не якийсь урядовець, фахівець, робітник, чи вояк, що обмежує себе до якоїсь однієї ділянки, фаху й там виконує свою норму, але це в першу чергу повновартісний член нашого руху, що віддає все своє знання й здібності, всі свої сили й цілого себе на службу нації й для реалізації ідей та кличів нашого руху.

Організаційні форми боротьби та їх функції

Перед нашим рухом, як сказано, стоять завдання, що за своїм розміром (національне визволення, внутрішня й зовнішня політика української нації, духове відродження, побудова нового державного й суспільно-політичного ладу в Україні тощо) перевищують на багато ті завдання, що стоять перед неодним державним народом, який розпоряджається при тому всіма можливостями (власна держава) й засобами (відповідний апарат і люди). Для здійснення тих завдань наш рух мусів теж покликати до життя відповідні органи й установи, що мають у підпільних умовах організувати дотичні ділянки й ними керувати, далі ж закликав увесь народ до співучасти й допомоги в здійснюванні цих історичних завдань.

Головні установи наглого руху, що мають здійснювати ці наші завдання, це — УГВР, УПА, ОУН та всі їх органи, референтури, відділи тощо.

Вже в 1942 р. ОУН включала в свої військові лави усіх чесних і активних українців-патріотів, без уваги на їх переконання й партійну приналежність, що добровільно бажали вступити в ці ряди з метою — захищати збройною боротьбою українську націю від насильства й грабежів окупантів. Восени 1942 р. число й сили тих відділів розрослися до тієї міри, що вони — за своїм численним складом — перестали вже бути військовими відділами ОУН і перетворилися на всеукраїнську збройну силу. ОУН сама дала почин для оформлення цієї всеукраїнської армії у велику понадпартійну Українську Повстанську Армію зі своїм окремим командуванням, добираним за фаховим і загальнонаціональним принципом. На збройну боротьбу в лавах УПА за УССД і проти насильства окупантів мав і має право кожний українець, що визнає шлях збройної боротьби єдиним для здобуття повної державної незалежності української нації. А функція і пости в цій боротьбі залежать виключно від здібностей, фахового знання й заслуг даного члена УПА на полі бою.

Геройські збройні подвиги УПА і всього визвольно-революційного руху в боротьбі проти німецьких і більшовицьких загарбників впродовж 1942-47 рр., це одна із найславніших сторінок української зброї в нашій історії. Коли в 1943-44 рр., з одного боку, збройна боротьба УПА розгорнулася до величезних розмірів і охопила майже всі українські землі (більша частина Волині й Карпат були всеціло в руках УПА, звідки рейдовано й громлено ворогів майже по всій Україні), а з другого боку, внаслідок тих успіхів до наших організаційних осередків почали зголошуватися для політичних переговорів представники сусідніх із Україною держав та представники поневолених Москвою народів для узгіднення спільних дій проти гітлерівських та сталінських окупантів, а з третього боку, друга світова війна входила в свою кінцеву фазу, то виникла конечна потреба в одному всеукраїнському політичному керівництві й представництві. Тоді за почином Головного Командування УПА (19. 12. 1943 р.) шляхом переговорів з цілою низкою найвизначніших українських громадян з різних середовищ та партій (українські партії, як організаційні одиниці, не існували вже від 1939 р., отже з ними й неможливо було переговорювати) з усіх земель України та тієї частини еміграції, з якою був тоді зв'язок, вдалося врешті представникам УПА й ОУН створити ініціативний комітет та скликати в першій половині липня 1944 р. перше зібрання й уконституювати УГВР, як виконавчу владу.

Подібно як УПА, це всеукраїнська збройна сила української нації й об'єднує в ділянці збройної боротьби за УССД у своїх лавах українців усіх земель без огляду на їх політичні переконання та партійну приналежність, так теж УГВР в політичній площині об'єднує в своїх рядах, українців усіх українських земель, що стоять на становищі збройної та підпільно-революційної боротьби за УССД і добровільно беруть на себе обов'язок у ці важкі для нації і небезпечні для одиниці дні вести політично-визвольну справу української нації. Кожний чесний українець-патріот може коленої хвилини включитися в працю цього органу й зайняти пост, що відповідав би його особистим здібностям, фаховому знанню та успіхам у пра­ці. Від участи як в УГВР, так і в УПА виключені люди, чи партії, що зв'язані з агентурами чужих, ворожих нам держав, та люди нечесні, чи скомпрометовані лихими вчинками.

Між ці три основні органи визвольно-революційного руху (УГВР, УПА, ОУН) та між їхні референтури, установи тощо, розподілена ціла праця і завдання нашого руху, що старається охопити цілість життя нації та спрямувати всі її зусилля на здобуття, закріплення і якнайкращий дальший розвиток УССД.

Цілість цієї праці і завдання розподілено поміж ними так:

УГВР, як тимчасовий український парламент, і Генеральний Секретаріат УГВР, як тимчасовий український уряд, мають за завдання:

а) об'єднувати всі сили й зусилля української нації в Україні й поза нею, скеровувати їх на шлях збройної та підпільно-революційної боротьби за УССД і керувати цілістю наших визвольних змагань;

б) репрезентувати українську націю та захищати її інтереси на міжнародньому полі у взаєминах з іншими народами й державами світу;

в) керувати внутрішніми справами української нації та її визвольно-революційного руху;

г) організувати співпрацю з визвольно-революційними рухами інших поневолених і загрожених Москвою народів.

Для виконання цих завдань УГВР має різні свої установи й референтури (Генеральний Секретаріят, Закордонне Представництво, тощо). УГВР діє на українських землях, а закордоном тільки її представництво. Так отже сьогоднішня УГВР — це одинокий всеукраїнський політичний провід революційно-визвольного руху і всієї нації.

УПА, це українські збройні сили. їх завданням є збройною й підпільною боротьбою:

а) захищати і відтяжувати решту нації від ворожих ударів, чи то ті удари послаблювати;

б) своїми чинами підтримувати народ на дусі;

в) перешкоджати ворогові в його руїнницькій роботі;

г) стати ядром-осередком повстанського руху та зав'язком молодої армії в часі зриву.

Для виконання цих завдань УПА має: бойові відділи, військові штаби, територіальні управи, вишкільні й мобілізаційні осередки, тощо.

ОУН, як суцільна політична революційна організація, що веде вже впродовж майже 30 років боротьбу проти всіх окупантів України, має в цій боротьбі найбільший досвід та найактивніше, бойове, політично високоякісне, високоморальне і повне посвяти для загальної справи нації членство. Вона й надалі залишається головною основою нашого визвольно-революційного руху.

В цілості нашого руху роль ОУН зводиться в основному до:

а) охоплювання організаційною мережею всіх українських земель;

б) поширення ідеї та кличів нашого визвольно-революційного руху серед мас, поглиблювання їх національної свідомості, виховування їх у дусі революційних ідей;

в) виховування вартісних кадрів для поповнення ними всіх клітин нашого руху й для державного будівництва;

г) втримування постійного зв'язку з населенням та допомогти йому радою й чинною обороною;

ґ) реалізування всіх рішень і постанов УГВР;

д) ідеологічного спрямування нашого руху (розбудова ідеологічних основ, намічування й підготов а суспільно-політичних форм, тощо);

є) боротьби проти агентурних елементів чужих, ворожих нам держав;

є) адміністрації й господарського забезпечення всіх клітин нашого руху, тощо.

Для належного виконування цих завдань ОУН має теж різні свої референтури, установи, тощо, а саме: організаційну мережу, пропаґандивний апарат, виховні й вишкільні кадри, боївкарські відділи, службу безпеки, зв'язок, контрольний апарат, господарські клітини, тощо.

Як бачимо, на ОУН і надалі спочиває головний тягар праці й боротьби, особливо від хвилини, коли в наслідок мирних умов і стабілізації політичних відносин збройна боротьба відділів УПА мусіла бути обмежена і коли треба було знову перейти в підпілля.

Не зважаючи на свою політичну й організаційну перевагу та вплив у народі, ОУН не змагає до того, щоб змонополізувати в своїх руках політичний провід та створити диктатуру одної партії в Україні, але навпаки — даючи почин до створення визвольно-революційного руху і ставлячи цілу себе на службу нації, ОУН змагає до створення такої влади в Україні, що була б всеохопним виявом волі, змагань і прагнень всього українського народу. ОУН бореться за побудову демократичного політичного ладу та безкласового суспільства. Тільки така форма державної влади й устрою забезпечить нашому народові усесторонній розвиток і добробут.

Як ОУН, так і УПА в політичній площині підпорядковані УГВР, цьому єдиному українському політичному проводові.

З того бачимо, яка багатогранна є праця й боротьба нашого руху та кожної його ділянки й клітини. Кожна його клітина й ділянка має велике значення, вповні рівнорядне з іншими та доповнює їхню успішну працю, а це з черги впливає й на успіхи всього нашого руху. Всі ділянки нашої боротьби однаково' важливі з погляду на якнайшвидше й якняйуспішніше здійснення нашої мети — відновлення й закріплення УССД.

Роль УПА в організаційній структурі визвольно-революційної боротьби

Одна з ділянок нашої боротьби — це збройна боротьба відділів УПА. Український повстанець, член УПА, це український воїн, що вирішив шляхом збройної боротьби знищити в Україні владу окупанта й тим допомогти до відновлення й закріплення на всіх українських землях УССД. Але його завдання не таке вже просте; ні в якому випадку не слід зводити його тіль­ки до виключно збройної боротьби, яка стоїть перед воя­ками регулярних армій. В державної нації найрізнорідніші ділянки національно-державного життя виконуються численними суспільно державними установами й організаціями. Одна з таких є там армія, до якої належить збройна оборона незалежності країни. Ясно, що там військо, чи окремий вояк, не може займатися іншими справами, незв'язаними з його безпосереднім завданням. Це було б недоцільно ба й шкідливо: перешкоджувало б у праці тим установам, до яких ці ділянки у функції належать.

Інша справа в нас. Поневолена нація, чи її політично визвольне представництво (у нас УГВР), що змушене діяти нелегально, не має змоги розбудувати такі організації суспільно-політичного характеру, що належно обслуговували б усі згадані ділянки національного життя, доконечні для росту й розвитку нації. На це не дозволяє ворог та й порівняно невеликі можливості й засоби нелегального життя. Тому багато функцій загалом не виконуються, багато ділянок стоять облогом. Окремих же ж, навіть важливих життєвих функцій не завжди можна заступити такими підпіль­ними установами. Тому тут годі робити строгі розмежування поміж поодинокими установами, як воно є в державної нації. Крім того зміна загально політичного положення (міжнародна ситуація, тиск і терор оку­панта, власні втрати, тощо) може вимагати зміни в наголошуванні поодиноких ділянок життя. Тому кожний член підпілля крім свого основного завдання може, а часом і мусить виконувати ще інші функції, незв'язані з його основним завданням; він же може бути кожної хвилини перенесений до іншої ділянки боротьби. І так, напр., коли положення є таке, що окупант перебуває у війні з іншими державами, або ж його головні сили зайняті іншими справами (напр., у висліді внутрішнього розладу, заворушень), чи відтягнуті в іншому напрямі (при конфлікті в Азії чи заворушеннях в окупованих Москвою країнах), тоді з поміж усіх справ у нас на перший план висуваються знову військово-бойові акції в широкому масштабі, включно до загального повстання. Тоді всі інші організаційні справи підпорядковуються військовим. Коли ж ситуація, для ворога сприятлива й він має змогу розгорнути проти нас усі свої сили, тоді військово-бойові акції треба зменшити до дій меншого масштабу, добре обдуманих і життєво конечних. Зате тоді посилюються інші ділянки визвольної справи (пропаганда, поширювання й зміцнювання організації, вишколи, служба безпеки, тощо) і всі зайві сили включаються на цьому напрямку. Та й в основному завданні даної ділянки можуть бути пересунення в той чи інший бік, наголошування тих чи інших моментів у зв'язку з загальнополітичним положенням (напр., вишколу, бойових дій, повстання).

Універсальність революційного знання кадрів це передумова успіхів

У зв'язку з тим кожний повстанець, як член загальної політично-визвольної організації, повинен:

1) пам'ятати, що йому припала в участі найпочесніша частина нашої боротьби, а саме: а) збройною боротьбою захищати український народ і його визвольно-революційний рух, б) творити кадри, провідний елемент і зав'язок майбутніх збройних сил, в) першим в часі зриву виступити для знищення й усунення ворожих сил з України та для відновлення й закріплення УССД;

2) пам'ятати, що він не тільки вояк, але й член нашого руху, тому й мусить крім основного свого призначення — збройної боротьби за УССД, — підготовляти себе до всебічної політичної боротьби на всіх ділянках нашого руху, себто він мусить бути теж добрим організатором, пропагандистом, господарником, членом служби безпеки, тощо; це потрібне для того, щоб успішно співпрацювати з членами нашого руху з інших ділянок, допомагати їм у виконуванні їхніх обов'язків, щоб кожної хвилини могти зайняти даний пост, чи включитися в іншу працю, коли того вимагатимуть обставини. Він мусить пам'ятати, що кожна ділянка нашої боротьби однаково важлива і що в окремих моментах (у мирній обстановці окупації) певні ділянки (пропаганда, спрямована на розклад ворога з середини, духова мобілізація власних сил) можуть бути хвилево, або на довший час більше наголошені, ніж військово-бойові акції; цілість наших справ аж тоді вестиме найкоротшим і найлегшим шляхом до мети, коли ці ділянки нашої боротьби будуть належно розроблені та обслуговувані залежно від ситуації;

3) у своїй ділянці школитися та підноситися на щораз вищий рівень, бо сьогоднішні відділи УПА — це ядро й зав'язок української регулярної армії;

4) студіювати терен, його мобілізаційні можливості й спроможності, щоб у майбутніх діях він міг завжди знайтися у кожній ситуації і в кожній роботі та зумів належно використати терен з усіма його можливостями;

5) бути прикладом вояцьких та громадянських чеснот щодо друзів повстанців і загалу населення; населення подивляє героїзм і подвиги повстанців, бо хоче бачити в кожному повстанцеві зразок громадянських і вояцьких чеснот; добрий, дисциплінований і національно-свідомий повстанець може в зустрічі з населенням зробити куди більше, впродовж кількох днів, ніж будь-яка пропаґандивна література;

6) використовувати тісний контакт із населенням для пропаганди наших ідей, для виховування мас у високій національній свідомості, у патріотизмі, ненависті до окупанта; давати населенню поради щодо боротьби проти режиму.

Коротко, український повстанець — це воїн-громадянин, що живе цілим життям народу та бере активну участь у ньому, виконуючи працю, що в дану хвилину найважливіша. Він не замикається у своєму військовому гетті, не жде бездіяльно «великих пригод», ні шукає їх, але доцільною щоденною працею на будь-якій ділянці національного життя змагає наблизити день остаточної перемоги. Він не дивиться на інших товаришів спільної справи «згори», але розуміє, що кожна ділянка цієї справи однаково важлива для ці-лости і кожний український революціонер — це його товариш зброї, з яким завтра вони стануть рам'я об рам'я на полі бою.

 

НОВИНИ БОНІСТИКИ

Українські та світові новини колекціонування банкнот, акцій, лотерей, бон, чеків та грошей в цілому. Нові банкноти, емісії, виставки банкнот та все, що з ними звязано

http://news.ukrcol.com/newnews/index.php?cat_id=%C1%EE%ED%B3%F1%F2%E8%EA%E0


Чи була дана стаття корисна для вас?

Повязані статті

article Музей визвольних змагань Прикарпатського краю
Музей визвольних змагань Прикарпатського...

  11-16-2006    Views: 1119   
article Музей визвольних змагань українського народу
Музей визвольних змагань українсь

  10-20-2006    Views: 858   
article Музей Визвольних змагань українського народу 2
 

  11-6-2006    Views: 901   

Коментарі користувачів

Додати коментар
No comments have been posted.


.: Powered by Lore 1.5.4