ІСТОРИЧНЕ ПРИКАРПАТТЯ Glossary    Contact Us
Search  
   
Browse by Category
ІСТОРИЧНЕ ПРИКАРПАТТЯ .: 65 років УПА .: Богдан Мелодія-Крук, курінний лікар УПА

Богдан Мелодія-Крук, курінний лікар УПА

Богдан Мелодія-Крук, курінний лікар УПА

ПРАЦЯ УКРАЇНСЬКОГО ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА В УКРАЇНСЬКІЙ ПОВСТАНСЬКІЙ АРМІЇ

Великого розголосу набрала сьогодні збройна боротьба Української Повстанської Армії. Немає, здається, в світі українця, який би не знав про героїчний змаг кращих синів українського народу за його волю і державність. Однак УПА, як і кожна інша армія, що веде затяжну боротьбу, має свої перемоги й невдачі, має тисячні лави вояцтва, яке переносить важкі труди і битви, а внаслідку цього й свої втрати. До числа втрат треба зачислити не лише вбитих вояків, але також ранених і хворих. Вони на деякий час є виключені від боротьби й лише після деякого часу можуть включитися до своїх відділів. До цієї пори треба їх лікувати, прохарчовувати й піклуватися ними. Це вимагає велетенської праці, енерґії, коштів і людських жертв від чоловіків і жінок у найбільш несприятливих обставинах повстанської бороть­би, що на теренах окупованих ворогом присвятилися скромній, важкій і загалові невідомій праці для збереження цінного здоров'я борцям за Україну та, стосуючи всіх засобів, щоб урятувати не одному життя, як сказано, часто навіть коштом свого життя.

Цю працю виконували і виконують досі санітарні частини УПА, що від осени 1943 р. оформили себе й діють під назвою Український Червоний Хрест. Він гідно продовжує традицію Українського Червоного Хреста з часів визвольних змагань 1918-1920 років. Однак, ця героїчна праця українок і українців дуже мало знана, і я, як лікар УПА, що впродовж кількох років мав нагоду спостерігати їхню щоденну боротьбу за життя вояків УПА, почуваюся до обов'язку написати бодай побіжно, щоб принаймні у маленькій частині своєю скромною згадкою про них нагородити їхнє геройство. Що ж є кращого для борців за Україну, як не пам'ять про їхні діла в грядучих поколіннях!

З бігом часу, як УПА розросталась і її організаційна структура щораз більш ускладнювалась. Головне Командування УПА творило щораз нові референтури. Поруч господарської, постачання зброї та інших референтур, важливе місце зайняла санітарна референтура, завданням якої було стояти на сторожі здоров'я вояка УПА. Згідно з планом Головного Командування УПА, на початку 1944 р. по цілому терені діяння УПА, а перш за все в лісистих і багнистих околицях України, зорганізовано клітини Українського Червоного Хреста. Треба зазначити, що на північноукраїнських землях уже від самого початку існування УПА такі клітини були засновані, а тепер увійшли в цілу велику мережу санітарної опіки УПА.

Основне питання, яке стало перед організаторами УЧХ, було: де й як роздобути ліки? Відомо, ніхто нам не скине з літака, ані Міжнародній Червоний Хрест не займеться справою ранених і хворих вояків УПА. На наших землях ведеться кривава боротьба двох окупантів, російського й німецького, — і за тією боротьбою навіть найбільш гуманітарно настроєні міжнародні кола не можуть доглянути нашої проблеми в тому часі. Отже, тільки власні сили, тільки власна наша винахідливість можуть знайти вихід із цієї ситуації.

Тут придалась підпільна мережа ОУН. Нав'язано, отже, контакти з медичним українським світом і на велику скалю закуповувано ліки та хірургічне приладдя. Для ілюстрації згадаю, що тільки в самому Львові весною 1944 р. закуплено різними способами, при активній допомозі українських студентів медицини та лікарів, ліки на півтора мільйона польських злотих. Крім того, боївки ОУН виконували «налети» на ворожі санітарні пункти та конфіскували ліки й приладдя, деколи відділи УПА здобували на ворогові значну кількість ліків. Теж треба відмітити що ленні пожертви ідейних українців — лікарів і аптекарів, які добровільно віддавали ліки та перев'язочний матеріял «на фонд УЧХ-УПА».

Заготовлені ліки й перев'язочний матеріал відставлювано на підготовані санітарні пункти, звідки віддавано їх планово до поодиноких сан-пунктів відділів УПА, відповідно до потреб. Решту магазиновано в криївках.

Друга справа, не менш важна від першої, — це вишкіл санітарних робітників, необхідних для обсадження санпунктів. Санітарні вишколи проваджено окремо для вояків, окремо для дівчат. Умовою прийняття на курс була перш за все висока ідейність і свідомість цього важкого, відповідального, хоч почесного обов'язку. З другого боку, вимагано від кандидата освіти, принаймні б клас народньої школи. Після закінчення курсу учасники отримували свідоцтва, відповідно до їх успіхів і здібностей, та приступали до призначеної їм на санпунктах чи при відділах праці. Практичним підручником санітарних робітників був «Санітарний конспект», брошурка, видана мімеографічним способом, в опрацюванні сл. пам. д-ром Юрком і д-ром Шуваром.

Коли літом 1944 року майже на всіх землях України знову розпаношився москаль і розпочались затяжні бої відділів УПА з енкаведівськими з'єднаннями, тоді для працівників УЧХ прийшли «жнива»: праці, яких ні описати, ні змалювати не в силі. Численні ранені вояки УПА • мусіли знаходити приміщення в підземних шпиталях і криївках. В. більшості з них панувала вогкість, не мали вони теж денного світла, а найважніше — бракувало спокою, такого потрібного для виздоровлення ранених і недужих.

Часто ворожі облави по селах і лісах не давали можливостей використовувати наземні будинки. Терор утруднював доставку харчів. Ворог принципово ніколи не давав санітарної помочі нашим пораненим воякам, які потрапляли в його руки. Ані москалі, ані поляки, ані німці не визнавали міжнародних законів, які наказують дати поміч раненому ворогові. Зате лікарі УПА завжди давали першу поміч раненим ворожим воякам і їх, після переслухання органами безпеки, відставлювано до наших шпиталів. УПА завжди респектувала всі міжнародні постанови, які відносяться до воюючих армій. Наші вороги не робили цього і тим виставили со­бі свідоцтво свого варварства.

Шпиталь УЧХ, тобто санітарну криївку, звичайно будовано в землі, на 6 до 15 ліжок, з кухнею і канце­лярією. Своїм зовнішнім виглядом околиця не сміла давати жодних познак ворогові, що десь близько знаходиться шпиталь. Значить, в околиці криївки не сміли бути жодні відпадки, тріски з дощок, рештки глини, ні витоптаного місця, тощо. Москалі й поляки часто роблять облави так, що вояки йдуть у віддалі трьох до п'яти кроків один від одного. Така густа лава вояцтва шукає за сан-пунктами, магазинами зброї, харчевими продуктами. Запорукою існування сан-пунктів УПА була майстерність будування тих криївок та строгі засади конспірації.

Технічні частини УПА вславились майстерністю будування підземних шпиталів, в яких дуже вміло збудовано вентиляцію, водопостачання та каналізацію. Бувало так, що ворожі облави відбувалися в даному терені, а під землею, по якій проходили його вояки, ранені і хворі вояки УПА прислуховувалися ворожим крокам над своїми головами. Але й бували випадки, що ворог відкривав шпиталі УЧХ випадково, в наслідок довгого обслідування терену і шпигунства, а деколи навіть через зраду, коли якийсь бойовик на тортурах виявив ворогові місце криївки.

Найбільших утрат зазнав УЧХ на Лемківщині весною 1947 року, коли ворог, не маючи сил знищити відділи УПА на українських землях у межах підсовєтської Польщі, заключив 7. квітня 1947 року «пакт трьох». Практично тоді створено трикутник смерти. Українське населення виселено двома наворотами: у 1946 році, а потім у квітні 1947 р. Це позбавило відділи УПА на Лемківщині, Посянні, Підляшші й Холмщині постачання харчів, а великі сили «союзників» — СССР, Польщі та Чехо-Словаччини — завдали дошкульних ударів збройним відділам УПА та УЧХ. Одним із героїчних епізодів з часу того генерального наступу на цей відтинок фронту УПА є загибель санітарного пункту на Хрещатій (Лемківщина) 23 січня 1947 року.

Довідавшись про місце санітарної криївки, 500 посіпак під командою полковника оточили її і почали справжню облогу. Тоді в шпиталі було 12 осіб: д-р Ратай, майстер фармацеї Орест, санітар Арпад, три санітарки і шість ранених і виздоровців — вояків УПА. На зазив ворога, щоб піддатись, всі вони відповіли стрілами. Полонений згодом відділом УПА учасник тієї облоги, польський енкаведист, розказав на слідстві, що героїчна оборона наших друзів з УЧХ тривала цілу добу. Ворог хотів за всяку ціну здобути шпиталь з живими людьми, щоб їх згодом замучити. Але це йому не вдалося. З криївки густо падали постріли, вилітали ручні гранати і вбивали та ранили напасників.

Коли надія на відсіч не справдилась, після 24-го-динного бою забракло набоїв, оборонці останніми набоями і гранатами повбивали себе. Останній з оборонців підпалив 100-літрову бочку з бензином, щоб спалити всю обстановку шпиталю і деякі документи.

Ніхто не піддався. Про героїзм оборонців цього санпункту писала навіть ворожа польська й чеська преса. Вона й відмічувала дбайливе встаткування шпиталю УЧХ, висловлюючи здогад, що тільки поміч «із за кордону» вможливила будову і встаткування такого підземного шпиталю. Тим часом — тільки жертвенністю українського населення, працею і надмірними зусиллями ланки УЧХ були побудовані такі зразкові санітарні станиці УПА.

Передбачаючи важкі обставини московської окупації та трудність у роздобуванні лікарств. Український Червоний Хрест ще за німецької окупації видав доручення, щоб по селах шкільні діти й дівчата розпочали збирання зел та вміло їх консервували. Виконати це доручення було можливим тільки завдяки існуванню широкої організаційної мережі ОУН. І так, часто можна було бачити на сіножатях та в лісах дівчат та дітей у шкільному віці, які запопадливо збирали зела, а на питання, для кого, відповідали: «для наших ранених». Щоправда, велика кількість зібраних зел улягла знищенню, внаслідок невмілого переховування та браку приміщень; все ж таки ці збірки зел дали можливість УЧХ зробити значні запаси для свого вжитку на пізніше. Крім того, така акція мала незвичайно велике виховне значення, бо втягала в безпосередній фронт широкі маси суспільства з молодим поколінням, яке вже не може забути нашої боротьби і її мети.

Щоб уміло застосувати лікувальні зела, засушені чи свіжі, УЧХ видав конспектний підручник п. н. «Зела і їхнє пристосування». Кожний санітар УПА повинен був його мати при собі, очевидно завчивши напам'ять усі вказівки, подані у вичерпній, хоча дуже лаконічній формі.

Для прикладу наведу декілька даних з того лікування: ось при зламанні костей застосовувано перев'язку з живокосту, смаженого на товщі так, що з нього створилася своєрідна ґума. Ісландський мох мусів заступати нам вату, а цингу ліковано корінням хрону, з цукром або сметаною. Відвару рум'янцю вживано для окладів і полоскання, а сік зі свіжого кривавника — на свіжі рани. Порошком із дубової кори доводилось засипувати рани, а заліковування ран приспішувано окладами відвару центурії, і т. д.

Справа прохарчування, завдяки добре зорганізованій господарській референтурі, була, як на підсоветську підпільну дійсність, зовсім задовільна. На кожному санітарному пункті кожний хворий чи ранений вояк УПА отримував щоденно відповідну рацію харчів: 50 грамів товщу, 200 грамів м'яса, 500 грамів хліба, 1 кг. картоплі, 30 грамів цукру, не вчисляючи ще й інших продуктів, як мед, сушені овочі, цибуля, капуста, горох тощо.

Деколи, в наслідок скріпленої ворожої нагінки чи акції, доводилось не тільки медичному персоналові в санпункті, але й недужим і раненим, «постити», перебуваючи тільки на картоплі з сіллю та партизанській страві, т. зв. «чир».

Звичайно відділи УПА, у співпраці з господарською референтурою, забезпечували санітарний пункт харчами на довгий протяг часу, 5-6 місяців. Харчі маґазиновано в спеціяльних криївках-маґазинах. На випадок широко закроєної ворожої акції та блокади лісів від сіл, санпункт був позбавлений свіже доставлюваних харчів, але зате черпав зі своїх магазинів. Очевидно, деяка кількість харчів у магазинах теж нищилась, псувалась, і через те навіть у спокійному часі магазини треба було відновляти й поповнювати.

Нічого, отже, дивного, що здоровий стан ранених і недужих скоро поправлявся під дбайливою опікою санітарного персоналу. В загальному треба сказати, що здоровий стан вояцтва УПА, без уваги на брак відповідних харчів у періодах важких боїв, облав та квартирування під голим небом літом і зимою, був понад сподівання добрий. В найбільшій мірі вояки УПА хворіли в горах на серцеві недуги, а на долах — на легені. Руки, засмалені сонцем і вітром, чорні від печеної бараболі, зимою обпалений плащ і шапка, подертий чобіт чи, замість нього, тільки личак, усміхнене обличчя, бистрий зір і невгнута воля в усіх рисах обличчя і постаті, — ось образ вояка УПА, якого я часто бачив у нашій батьківщині, завжди готового до бою за неї. Він витримує всі недостатки і знаходить завжди нові сили до боротьби.

Санітарну працю при відділах УПА виконували спершу лікарі. Згодом, в наслідок утрат, число їх зменшилось, і тоді їх місце мусіли заступати санітари, а тільки при курені був курінний лікар. Щодо національності, то лікарі не завжди були українцями. Нерідко це були жиди, грузини, деколи німці.

Найнижчою санітарною рангом при - відділі УПА був чотовий санітар, опісля — сотений санітар, або лікар і курінний лікар. В обсяг праці чотового санітара входила перша поміч раненим з його чоти і опіка над ними до часу переведення їх на збірний пункт даного відділу після бою. Там контролює звичайно сотенний лікар або санітар, чи рана правильно перев'язана, а якщо потрібно, то дає відповідні застрики. Після того щойно відставлювано раненого, чи ранених підводою (деколи на носилках, або навіть на плечах) та під охороною певних людей до санітарного пункту.

Крім того, завданням чотового санітара було опікуватись легко хворими та робити менші перев'язки. Для цього в нього була підручна аптечка: ґаза, бандаж, масті, йод, пронтозиль, пінцетка, ножиці, термометр тощо. Встрикувань він не смів робити.

Сотенний лікар чи санітар відповідав за стан здоров'я цілої сотні. Час до часу він робив перегляд своєї сотні, дбав про збереження чистоти, давав доповіді для стрілецтва про гігієну вояка. Під час акцій на ворожі осередки обов'язком сотенного санітара було подбати про збереження й перенесення до санпункту санітарного матеріалу, якщо такий був у здобутому вояками УПА об'єкті. Крім згаданих речей, що їх завжди мав зі собою чотовий санітар, сотенний санітар мав та давав ін’єкції, важливіші ліки, операційні приладдя, скальпель, шприцу.

В основу праці курінного лікаря УПА поставлено вже більш організаційні завдання. Він контролював сотні, давав інструкції й поради сотенним і чотовим санітарам, організував санітарні вишколи. Він був у постійному зв'язку з надрайонним лікарем, завданням якого була опіка над санітарнимим пунктами поодиноких районів. Звичайно в кожному районі було 2-3 кущових санітарних пунктів, якими завідував кущовий санітар.

Санітарні пункти забезпечував медикаментами надрайоновий фармацевт. До нього теж належали відділи УПА, боївки і менші теренові ланки, яким він повинен був у міру можливостей приділити відповідну кількість медикаментів. У своїй підземній лябораторії надрайоновий фармацевт виготовляв різні масті з закуплених (або здобутих) сировин чи лікарських рослин.

В 1947 році відчувався великий брак сіткових бандажів, тому вживано льняних бандажів, а зате оригінальних сіткових бандажів після дезинфекції вживано замість ґази, бо її теж бракувало.

Транспортування ранених було різне, в залежності від обставин. Як знаємо, санітарний транспорт навіть для реґулярної армії спричинює багато труднощів, хоча вона розпоряджає модерними засобами локомоції, як автомашини, літаки, кораблі, потяги. Що ж, отже, говорити про транспортування ранених вояків УПА в повстанській дійсності, на території, окупованій переважаючими ворожими силами, деколи при цілковитому браку фахової лікарської опіки! Ворожі засідки на головних шляхах і стежках, ворожі операції в терені — змушували вибраних на постійно для транспортів вояків переносити ранених на носилках або, якщо їх не було, то на плечах. Треба було це робити на зміну, прокрадаючись по дебрах і яругах гір Бескиду.

Коли вже раненого доставлено на т. зв. «мертвий пункт», тобто місце безпечне від ворога і близьке до санітарного пункту, тоді один з носильників ішов до сан-пункту і повідомляв, що прибув новий пацієнт. Лікар або санітар приходили на мертвий пункт і забирали раненого до криївки, зав'язавши йому передше очі, щоб не запам'ятав місця і входу до криївки санітарної станиці. Стара засада конспіраторів: краще знати менше, як більше, бо потрапиш у руки ворога і він може з тебе видавити зізнання якимись муками. Згідно з тією засадою, коли такий ранений вояк видужав, його відставляв до бойової одиниці санітарний персонал. Очевидно, при виході зі шпиталю йому знову зав’язано очі.

Інваліди УПА знаходили опіку т. зв. «кущів», тобто вищої клітини підпільної мережі ОУН. Це було тим більше можливе, що підпільна мережа, в наслідок свого характеру, була менше виставлена на безпосередні вдари ворога, як відділи УПА — формація військового характеру — які діяли на поверхні терену, і їх у першу чергу міг і намагався нищити ворог. Врешті серед населення підпільна мережа ОУН мала часто великі можливості для приміщення таких людей. Крім того, акції відділів УПА відстрашували ворожі адміністраційні чинники занадто втручатись і цупко тримати в своїх руках життя населення, бо за кожними репресіями супроти населення приходили відплатні акції УПА на ворожі об'єкти, і московським посіпакам помилування не було.

В транспорті ранених до санітарних пунктів великою перешкодою був зимою сніг. Звичайно на снігу залишалися сліди саней чи кроків людей і це зраждувало ворогові напрям маршу чи їзди відділу УПА. Треба було вдаватись до хитрощів, щоб увести в блуд ворожі стежні відділи та продістатись до сан-пункту, не залишивши їм жодного сліду. Очевидно, такий марш значно продовжувався; воякам, а зокрема раненим, доводилось добре відчути мороз, бо нераз бракувало накривал, чи відповідного теплого одягу.

Український Червоний Хрест при УПА не обмежував своєї діяльности тільки до санітарних пунктів УПА та її дійових відділів. Санітари й лікарі УПА при кожній нагоді давали санітарну опіку й поміч українському населенню, катованому червоними московськими й польськими наїзниками. Власне, цивільне українське населення, перебуваючи в постійному страху перед вивозами й ліквідацією, не користувалось або, принаймні, дуже рідко отримувало санітарну опіку від окупаційної влади. Якщо йдеться про українські землі, що їх договором між Москвою й Варшавою включено до червоної Польщі, то українці там не отримували жодної, навіть найбільш елементарної санітарної допомоги Як це не дивно, але це був один із способів тероризування українців та змушування їх до залишення своїх прадідних земель. Звичайно — українці ставили завзятий спротив польському виселенчому планові. Боротьба вимагала жертв з обох сторін. Для прикладу наведу кілька даних. Ось на Лемківщині, в місцевостях, в яких я сам мав нагоду побувати, були такі жертви в цивільному українському населенні: в Завадці Морохівській вбито 82 людей, в тому числі були діти, жінки і зовсім старі; Карликів — 16 осіб, а з ними цілу родину священика; Полонна — 6 осіб; Береско Нижнє — 19; Терко — 31.

На території, заселеній українцями по східному боці Сяну, знищено цілковито 35 українських осель, майже зовсім — 12, частково — 46, замордовано 609 осіб, ув'язнено 1.998 чоловік (з того повернулося 443), пограбовано 5 437. Все це тільки до 31 грудня 1946 р.

В Перемищині масові вбивства відбулися в таких місцевостях: Бахів, Береско і Сівчина; там убито 208 українців. Акцію переводили (в околицях Вірчі) польські банди. Зате спеціальний відділ польської міліції наскочив на Павлокому і замордував 380 українців, а потім у П'ятковій, Істані та Жогатині — 870 осіб. В Вереску банда забрала о. Вілика від престолу в церкві під час Служби Божої та відрубала йому голову на порозі церкви.

Відділи УПА, які прибули на місце катастрофи в поодиноких місцевостях, мусіли негайно приступити до рятувальної акції, а лікарі й санітари УЧХ мали повні руки праці, хоча серце наливалось жалем і бажанням пімсти. Треба було зужити чималу кількість дорогих ліків для рятування поранених і покалічених наших селян, і це ми робили з радістю, бо в той спосіб ми бодай частинно віддячувались нашим братам, що стільки разів давали нам підтримку у важких хвилинах ворожих облав та наших випадів у вороже запілля.

Але не тільки куля і ворожий багнет підривали наші лави та вкорочували життя українському населенню. Пошесні недуги, як черевний тиф і червінка, пожерли велику кількість українських жертв у рр. 1945-1946 і з вояків УПА, і з населення. УЧХ негайно приступив до організованої акції поборювання пошесних недуг, а наші санітари та лікарі наражували своє життя, щоб поставити греблю поширенню тих небезпечних недуг.

Державна ворожа влада, як вище сказано, не поробила ніяких заходів, а навпаки, в деяких областях України розпочав ворог бактеріологічну війну проти УПА та населення, яке підтримувало УПА. Немає що й говорити, що такі засоби порушують усякі міжнародні постанови, як теж і основні людські звичаї. Від 1946 року почавши, НКВД розсилає агентів по селах, в яких бувають або змушені часто бувати вояки УПА. Там ці агенти розкидували тифозні воші. Нічого дивного, отже, що незабаром до черевного тифу прилучилася ще й пошесть плямистого тифу.

УЧХ організує протитифозне щеплення по наших селах, вже не згадуючи, що кожний вояк УПА мусів піддатись лікарській контролі та бути щепленим проти пошесних недуг. Однак незабаром запаси вакцини проти тифу вичерпались, і негайно треба було їх доповнити. Треба було, хоч не хоч, купувати на «чорному ринку» по досить високих цінах. Але й тут ворог намагався встрянути зі своєю нелюдською акцією: на чорному ринку появились ліки проти тифу зі звичайно вживаними етикетками, але це була тільки отрута. Після впорскувань такого «ліку» хворим занотовано смертні випадки. Очевидно, спершу ніхто не міг здогадатись про причину смерті. Щойно після експериментів на собаках і котах стверджено, що малося до діла з плановою акцією ворога, який підсуває на чорний ринок, замість ліків, отруту.

На закінчення декілька слів про загальну організацію УЧХ та його основоположників.

Український Червоний Хрест поділявся на такі організаційні відділи:

1. військово-санітарна частина, яка діяла в бойових групах і відділах УПА;

2. теренова частина, серед цивільного населення, яка мала завдання допомагати військово-санітарній частині.

В основу цілої праці УЧХ покладено такі обов'язки і функції: 1. притягнути кваліфіковані медичні сили та вишколити санітарний персонал, 2. організувати медично-санітарну допомогу по військових частинах, 3. забезпечити інструментами та медикаментами, 4. організувати транспорт ранених і хворих вояків УПА.

Український Червоний Хрест діяв згідно з загальноприйнятими міжнародніми законами щодо метод ведення війни та опіки над раненими. Родини вбитих ворожих вояків повідомляв УЧХ спеціальним листом із печаткою УЧХ, в якому писалось, що такий чоловік, син чи батько, згинув у бою проти УПА не за справедливу справу, не в обороні своєї вітчизни, народу чи церкви, але як вислужник Москви чи советського режиму. До такого листа долучувано документи вбитого, як доказ правдивості повідомлення.

Таке повідомлення викликувало не тільки страх перед УПА, але й пошану перед військовим трактуванням справи і прекрасною організацією визвольної боротьби.

З основоположників мережі УЧХ на українських землях у межах Польщі (на Лемківщині, Холмщині й Підляшші) слід згадати хірурга д-ра Юрка, Шувара, Арпада, Нехриста, д-ра Марту Тарнавську, яка не посоромила славного імені свого батька, санітарок — Марійку, Богданну, Лесю й багато інших, імен яких я тут не назвав або й не знаю, але які не тільки своєю жертвенною працею, але й героїчною смертю на своєму пості засвідчили свій ідеалізм і велику любов до своєї батьківщини. Очевидно, загал українців мало знав і знає про них і про їхні скромні щоденні діла, які, може, навіть не створюють враження чогось героїчного й небуденного, але, тим не менше, їхня праця у великій мірі допомогла УПА бути тим, чим вона є насьогодні: славною на весь світ армією українського народу. З того погляду, санітарна ділянка УПА, організація УЧХ в окупаційних умовах, ще ждуть свого історика.

Передрук з «Гомону України», чч. 23, 24 і 25 за 1950 р.

 

Історія України на UKRCOL

Українські та світові новини історичних дисциплін, факти історії, минуле та сучасність, українська історія як наука

http://news.ukrcol.com/newnews/index.php?cat_id=%B2%F1%F2%EE%F0%B3%FF+%D3%EA%F0%E0%BF%ED%E8



Чи була дана стаття корисна для вас?

Повязані статті

article ЛІКАР, ВИЗНАЧНИЙ ГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧ ЄВГЕН ОЗАРКЕВИЧ
ЛІКАР, ВИЗНАЧНИЙ ГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧ ЄВГЕН ОЗАРКЕВИЧ

  4-30-2007    Views: 1762   
article Співець Богдан Радиш
 СПІВЕЦЬ К

  11-20-2006    Views: 1761   
article Богдан Лепкий
Микола ІЛЬНИЦЬКИЙ, Українське слово. — Т....

  10-23-2006    Views: 4868   

Коментарі користувачів

Додати коментар
No comments have been posted.


.: Powered by Lore 1.5.4