ІСТОРИЧНЕ ПРИКАРПАТТЯ Glossary    Contact Us
Search  
   
Browse by Category
ІСТОРИЧНЕ ПРИКАРПАТТЯ .: 65 років УПА .: Марта Н. ЖІНКА В УКРАЇНСЬКОМУ ВИЗВОЛЬНОМУ РУСІ

Марта Н. ЖІНКА В УКРАЇНСЬКОМУ ВИЗВОЛЬНОМУ РУСІ

Марта Н. ЖІНКА В УКРАЇНСЬКОМУ ВИЗВОЛЬНОМУ РУСІ

власних спостережень)

Працю і значення жінки у революційній боротьбі українського народу останніх років треба розглядати під двома аспектами:

Роль жінки-підпільниці і роль кожної жінки-українки, яка в міру своїх спроможностей несе допомогу українському революціонерові-підпільникові, повної посвяти і відданості ідеї боротьби проти окупанта, ідеї визволення українського народу.

Кожна жінка-українка стала для стрільця-підпільника матір'ю, сестрою, чимось дорогим, що втратив він, залишаючи рідну хату. Вона ждала на нього все, в кожну пору дня і ночі, коли вертав він змучений, обезсилений з далекого рейду чи бою. Коли застукав він до дверей хати, чи у вікно, перша вставала й відчиняла двері жінка, скоро приготовляючи добру теплу вечерю, і старалась, щоб він міг вигідно за цей короткий час відпочити. Жінка дбала про те, щоб стрілець-підпільник мав чисте випране білля, нову, пошиту сорочку, зашитий одяг, теплі шкарпетки чи рукавиці. Українська жінка несла поміч і в багатьох інших ділянках; незаступимою вона була як зв'язкова і розвідниця, В найнебезпечніших місцях, коли ворог заблокував села, чи певний масив лісу й конечним було дістати звідси розвідку, висилали там дівчину чи навіть стареньку жінку. Вона йшла за худобою, вдаючи пастушку, з кошиком на гриби, чи з сокирою, шукаючи сухих дров і несла на зв'язковий пункт письмо-естафету. Коли і це було небезпечно, переносила потрібні інформації усно. Справжніх геройств доказували молоді дівчата. Вони не завага­лись перевозити з міста зброю, амуніцію, ліки, у великій скількості канцелярійне приладдя чи літературу. В Угнівщині 1944 р. був випадок, де одна дівчина зі с. Піддубці перевозила возом багато літератури, прикритої поверх свіжо стятою капустою. По дорозі трапилось нещастя, злетіло колесо, та вона холоднокровно задержала червоноармійців, які переїздили тоді дорогою, і попросила у них помочі. Більшовики жартували з дівчиною, помогли її направити віз, хвалили, що гарна капуста, довідувались, де вона живе і чи можна її відвідати.

Ця сама українська жінка, коли прийшов час інтенсивних дій ворога, часто вечорами і ніччю викрадалася з хати і прямувала до лісу, несучи харчі чи білля для свого сина, чи чоловіка і для всіх інших вояків, які стали для неї дорогими, прибраними дітьми. Довідавшись про те, ворог робив за селом, на по­лі чи недалеко лісу засідки, стараючися переловити тих, що співпрацювали з українськими революціонерами.

В Самбірщині 1945 року з с. Нанова вийшла до лісу з харчами дівчина, брат якої був у рядах УПА. Під лісом задержали її большевики, заглянули в кошик, а побачивши там харчі і білля, догадалися, що це для українських повстанців. Вони били дівчину й казали провадити себе на місце постою. Дівчина подумала й повела їх у ліс та недалеко квартири стрільців вона закликала: «Хлопці, ворог близько!» Стрільці відкрили вогонь, більшовики втекли, але перед тим багнетом убили дівчину. Над вечір вояки знайшли її тіло і влаштували тихий похорон. Це одна з тих численних жертв боротьби, яка свідчить про самопосвяту і всецілу відданість жіноцтва революційно-визвольній ідеї.

Кожна українська жінка все й всюди старається допомогти українському визвольному рухові, не дивлячись на гострі репресії зі сторони ворога. В час масових арештувань, які поширились по всій Україні в останні роки окупації, — жінка все по геройськи держалася під час більшовицьких чи польських допитів, не зраджуючи тайни, ні своїх сусідів, вирішена радше на муки й смерть.

На це можна б знайти сотки примірів, про деякі з них розкажемо.

В с. Р., Рівенської области, зимою 1945 року арештували більшовики всіх дівчат від 14 літ. Всіх їх сильно побили, роздягали до нага, ставили на морозі й лляли на них воду. Та ці тортури лише скріпили завзяття арештованих. Вони вперто мовчали і не відповідали ворогові на ніякі питання.

В с. П., рай. Станіславів, більшовики арештували в м. січні 1945 р. 50 дівчат. В цей самий час арештування відбулося також в селах Р. і П. та інших цього ж району. Багато з них просиділо кілька місяців у тюрмі. Та це не зневірило їх. Після повороту з тюрми, вони дальше приступили до активної праці.

Одним з кращих доказів геройської постави жінки є приклад Надії Ч. з с. Ст. на Лемківщині. Під час акції польського війська на село 1946 р. арештовано 20-річну дівчину, один брат якої згинув у підпіллі за німецької окупації, а другий був дальше в рядах УПА. Поляки сильно побили дівчину і питали її про це, хто зі згаданого села є в УПА, як часто й до кого заходять повстанці. Надія не хотіла їм нічого сказати, тоді вони скатували її шомполами, на столі розсипали жар і клали її роздягнену на жар та опісля рани на тілі засипали сіллю. За час тих тортур дівчина кілька разів мліла та не сказала нічого. Після кількагодинних мук напівживу завезли її до шпиталю. Клятий ворог не довідався від неї нічого.

Українська жінка, яка пройшла вже певну стадію духової еволюції, що зараз відбувається серед українського народу на рідних землях, займає належне місце по відношенні до політичних акцій, ведених більшовиками. Тут у першій мірі ясно й недвозначно поставила вона себе до «сталінських виборів» 1946-47 років. Вона не слухала більшовицьких агітацій, не побоялася погроз спец, частин НКВД, що в цей, час квартирували в кожному селі й присілку. Не застрахали її залякування вивозом на Сибір, ані не заманили обіцянки більшовицьких пропагандистів, що по виборах настане краще життя. Вона знала, що її становище має бути таке, яке намітило їй рідне революційне підпілля й бере активну участь у бойкоті більшовицьких виборів, доказуючи цим свою політичну зрілість і вірність своєму проводові. Цього, що пережило наше жіноцтво під час виборів, ніхто не зможе відтворити. Для характеристики подамо таких два факти з того часу.

В с. Волошинова, Самбірщина, НКВД зігнало силою жінок перед виборчий локаль і наказувало йти голосувати. Ні одна з жінок не увійшла до середини: сталінські бандити почали тоді стріляти, при чому кілька старших жінок зімліло. Це все не примусило присутніх піти добровільно до виборчих урн. Тоді НКВД силою провадило кожну жінку до середини і, не дивлячися на їхню згоду, кидали за них виборчі картки до урни.

В с. Рівня, Перегінського району, більшовики намагалися присилувати голосувати стареньку жінку Параскевію Войтович. Коли вона відмовилася голосувати, випровадили її зв'язану за село; побили, вирізали груди, і залишили в снігу, де вона серед мук померла.

В останніх роках на Україні велике і важливе значення жінки як матері. Вона кожночасно мусить слідкувати за вихованням дітей та молоді в дусі наших національних прагнень. Тут доводиться їй зводити бій з більшовицькою школою, владою, різними організаціями молоді, які взяли собі за завдання влити в молоду, невинну душу української молоді отруту і виховати з неї великоруських патріотів чи інтернаціоналістів. Однак, завдяки невпинній праці матерей над сталенням характерів наших дітей, наша молодь не піддається впливам большевицької школи і в цілості орієнтується на наше підпілля, черпаючи з відтам духові цінності.

Українські жінки наражені на важкі знущання з боку московсько-більшовицьких наїзників, і дійсно, з подивом треба дивитися на нашу жінку, яка мужньо протиставиться нахабствам москалів. Вона часто мусить критись перед ними по криївках або тікати в ліс, щоб не попасти в руки звироднілих кремлівських вислужників. Вона також не лакомиться на кращі життєві умовини, які б їй принесло подружжя з москалем-більшовиком.

Жінка-підпільниця

Більше відповідальні функції виконували жінки-підпільниці. Найширше поле діяльності жіноцтва, де воно себе виявило, і свій справленій організаційний хист, — це референтура УЧХ. Сама структура цієї референтури пристосована була до сітки підпілля. Підреферентура УЧХ була Служба Здоров'я, де працювало багато людей лише фахово вишколених, зі слабою організаційною практикою, і тому становище референток УЧХ у вищих чи нижчих клітинах було дуже відповідальне. До їх обов'язків належала організація шпитальних пунктів, технічна організація постачання ліків і їх магазинування при співпраці стрільців, призначених для охорони шпитальних пунктів. До них належала достава харчів до шпитальок у порозумінні з господарчою референтурою, створення як змога кращих гігієнічних умовин у лісі, по криївках, а особливо санітарних пунктах. Організація потрібних запасів білля, постелі й устаткування для сан-пунктів.

До референток УЧХ належала організація різних вишколів для своїх членів і симпатиків, а особливо санітарних курсів, з докладним вивченням лічничих зел і застосуванням підручника Ю. Липи «Ліки під ногами». Референтури займалися збіркою і сушенням лічничих зел. Як відомо, збірка лічничих зел починається вже ранньою весною й переводиться її кожного місяця постепенно. В цьому випадку підпільниці послуговувалися підручником для збірки зел і вказівками, поданими фаховими чинниками. Засушені зела збиралось в окремі пачки (мішечки) і відсилалося на призначені місця, де про їх перетворення в ліки, чи застосування в лікуванні, дбали вже медичні, фахові чинники. Збірку зел переводилось при помочі жінок і дівчат, наших співробітниць із сіл.

До підреферентури Служби Здоров'я зачислялися також жіночі санітарні сили. Це жінки по довших санітарних курсах, звичайно зі шпитальною "практикою, або жінки-медички. Крім медичного фахового знання, вони стояли на високому ідейному рівні. Вони були учасницями важких, повстанських боїв, в разі потреби володіли зброєю і несли першу санітарну поміч раненим воякам. Не один стрілець завдячує сьогодні життя відваленій санітарці УЧХ. З нараженням свого життя санітарка залишалася в шпиталі з хворими на тиф. Вона була нерозлучним другом для хворих і немічних у найважчих хвилинах та найбільших небезпеках. Для неї нічим були недоспані ночі, її не лякав ні голод, ні холод, ні марево смерти, бо вона борець за краще завтра для своїх найближчих, для цілого українського народу, вона беззастережно Ідейний воїн і до останнього віддиху вирішена стояти на довіреному їй пості. Ось факт з життя.

На село, в якому знаходиться переходовий шпитальний пункт, наступає ворог. Всі ранені, хто ще може встати, відступають в ліс. Двох друзів відступати не можуть, у них гарячка досягає 40 ступенів. Вони непритомні й несвідомі великої небезпеки. Це осінь 1945 року, забрати їх у ліс на проймаючий холод — це те саме, що рішитись на їх певну смерть. їх заносять до криївки, а з ними разом залишається санітарка Мотря. Вона не думає, що буде, що принесе завтра, вона знає, що тут її місце, а лишати хворих самих було б нечесно. Приходить ворог. Блокада кількох довколишніх сіл, в Угнівщині триває через кілька днів. В є. Річище переводять основні ревізії, військо копає землю, розкидає господарям сіно, солому і, вкінці, знаходять криївку. «Вилазити, хто внутрі», — кричать поляки, кидають гранати і розкопують землю, щоб дістатись до середини. Мотря схвильована. Вона держить в руках пістолю і думками прощає друзів, яких довелось коли-небудь зустрічати. Прощає свою рідню, на устах остання ще молитва, і з криївки почулись три постріли з пістолі. Ворог знаходить у криївці лише три трупи.

30. 1. 1946 р. в с. Іспас, большевики захопили в полон трьох санітарок і двох хворих стрільців. Всі вони під час допитів заявили, що ніколи нічого не зрадять; їх били, катували, а опісля привели біля хат їхніх батьків, щоб у присутності всіх селян розстріляти. Вже перед смертю катовані заявили, що не жаль їм умирати, бо вони гинуть у боротьбі за самостійну українську державу і вірять, що боротьбу цю будуть продовжувати інші, аж до здійснення цього великого. діла.

Неоціненою була жінка в розвідці під час переходу фронту 1944 р. Жінки враз з військом перебували кількамісячний рейд Карпатами, постійно в голоді, в дощ і негоду, всі в лісі, без даху над головою, а часто й без вогнища. Вони, перебрані в селянську ношу, ходили по селах, щоб розвідати, куди й в якій кількості переходили ворожі відділи, де задержалися на місце постою, а опісля ніччю, одинцем чи в двійку, босо або в невигідних, старих постолах підкрадалися до лісу, щоб здати звіт з одержаних вісток. Під час навали ворожих відділів чи партизанки, жінки були одинокими заготівщиками харчів для всього стрілецтва. Під час рейду куреня к-ра Рена через Карпати 1944 р., вславилась своїм спритом і досвідом д. Тетяна. Вона попала в руки розвідників червоної партизанки. Запровадили її на місце постою, а підозріваючи її в співпраці з українськими повстанцями, мали негайно розстріляти. Вже пізнім вечором, коли всі поклались на спочинок, вдалось Тетяні розірвати ремінь, яким прив'язали її до дерева, та ще тієї самої ночі прибула вона до своїх. Діставши докладну розвідку, над ранком наш відділ вдарив несподівано на ворога. Розбито цілу групу більшовиків, убитих і ранених начисляли приблизно, до 40 осіб. Наші здобули три кулемети, багато автоматів і амуніції, а подруга Тетяна на ранній збірці дістала признання й подяку від к-ра за справність і відвагу.

Важким було життя кожної революціонерки. Кожний день повний труду, пригод, все нових небезпек, але кожна хвилина дає багато нагод до праці для скріплення й поширення українського визвольного руху. Життя в підпіллі є вінцем геройських діл. Доказом геройства й відваги була смерть революціонерки-підпільниці. Подруга Тетяна, з причини слабого здоров'я, була призначена до канцелярійної праці, де в криївці біля машинки настигла її смерть. Вона згинула з власної пістолі під час наскоку поляків на криївку. її скривавлене тіло відвезли поляки до міста Любачева, показуючи населенню, ставлячи за примір своїй молоді: «Такою повинна бути жінка-революціонерка, жінка-борець за власну державу».

Під час сутички з ворогом, жінки, які були при відділах, брали участь у боях: під градом ворожих куль, під гук розриваних стрілен міномета, вони в бойовій лінії разом з вояками УПА з автоматом у руках наступають на ворожі лави. Тут наведу примір жінки справжнього вояка: низька, гарна русявка, Муха, з с. Ператина, згинув ройовий Брел і Муха перебирає команду над роєм. З кличем «Слава Україні! — смерть катам!» — вона продовжує наступ. Ворог почав у тому напрямі сильний обстріл та стрільці прориваються через окруження і відходять у напрямі с. Липник, Равщина. Терен переповнений ворожим військом, утруднений зв'язок з вищим проводом, і тут до сотенного голоситься ройова Муха. Вона переодягається в селянський одяг, з кошиком у руках, немов на торг, іде до Рави Руської і від'їжджає на Львів. Це страшний ризик, немає ще жадних «лівих» документів та в неї одна лише думка — знайти зв'язок. По великих зусиллях дістається вона до Камінки Струмілової. По селах знайомі люди помогли віднайти зв'язок, і так добилася до своїх. Забирає нові накази й інструкції та повертає назад. По дорозі вона «русская дєвушка» (говорить не зле по-російськи). «Товариші, возьміть на Раву Руську», — звертається до одного з шоферів, і він за кілька рублів та водку перевозить нашу зв'язкову. Вона спішить на місце зустрічі, де ждуть її стрільці, а завтра хто. зна, може прийдеться стати до бою з тим самим бійцем, що відвіз її автомашиною.

Бачимо наших жінок у пропаґандивній ділянці. Це жінки з середньою чи вищою освітою по підпільному пропагандивному вишколі. І тут вони на вищих і нижчих постах, залежно від інтелектуального рівня і здібностей. їх завдання вести хроніку поодиноких теренів і відділів, схоплювати все на письмі, подбати про ідейно-виховні матеріали для загального вжитку, проводити сходини і гутірки з селянами і підпільниками та з загалом українського населення. Вони час-від-часу між стрілецтвом у рядах УПА і не тільки захоплюють їх своїм словом, але теж дають докази зразкової поведінки й відваги. Вони здобувають собі у стрілецтва великий респект і довір'я своєю розумною, лагідною і дружньою поведінкою. Бо жінка в окруженні чоловіків мусить бути добрим дипломатом. Щирість і дружність у відношенні, вона мусить в'язати з почуттям вищості і недоступності, бо тоді щойно здобуде для себе респект і повне признання. Такою була подруга Степова, родом полтавка, на пості референтки і пропаганди при надрайоні. Вона була учасником у цілоденному бою в с. Ямна, б. Бірчі. Велика сила більшовицького й польського війська наступала з усіх сторін на село, де квартирувала сотня Чорного. Почався бій. Коло 1-ої год. в село почали в'їздити танки. Один з чотових к-р Хрін, підбіг з базукою і знищив перший танк. Скоро, однак, впав ранений на землю. Ворог обстрілює сильно даний відтинок, щоб не допустити нікого до раненого. Кілька разів кидались стрільці рятувати свого командира, та все вертались безуспішно. Тут з'являється Степова. Вже був наказ відступати, але вона короткими словами пояснює стрільцям, що не можна залишати раненого друга. Вона передає стрільцям свою підручну торбу і хоче сама бігти з поміччю, може й на певну смерть. Випереджують її стрільці. З коцом підповзли до раненого і в такій поставі перетягнули його з трудом до поблизького рову. При кожній зустрічі з подр. Степовою, к-р Хрін згадував цей пам'ятний день і складав їй признання за таку притомність, що врятувало його від неминучої смерти.

Незаступимою і найбільш потрібною була жінка-підпільниця в господарській референтурі. Там могла вона виявити вповні своє знання господині, займаючись перетворюванням і приготуванням харчевих продуктів. Мусіла подбати про добре перетоплення і замагазинування товщів, сушення і маринування ярини, грибів, роблення соків, маринування м'яса, роблення м'ясних консерв.

Жінка, як одинока господиня свого осередку, мусіла все під зиму забезпечити криївку теж у всі потрібні дрібнички на свята, включно з кутею, прикрасами на ялинку і фарбами на традиційну писанку. До референток УЧХ належало приготовити для осередку і відділів миколаївські дарунки й святочні пачки. Тут треба було організувати добре жінок по селах, розподілити поміж них працю й опісля подбати про те, щоб усе в час повідсилати. В ділянці господарки виявили жінки свої великі організаційні здібності, ініціативу та витривалість і завдяки своїм індивідуальним здібностям, вони часто займали провідні становища. До референток господарки належала також Суспільна Опіка, якою займались окремі жінки, призначені до цієї ділянки. Вони мали списки всіх жінок і дітей-сиріт по впавших у боротьбі за волю (очевидно, по псевдах) і в порозумінні з тереновим проводом призначували їм допомогу в харчах, грошах та одязі. Обов'язком реф. СО було час-від-часу відвідувати такі родини, піддержувати їх духово і провірювати їхню недостачу. Вони, опираючись на точних інформаціях, вели списки пограбованих ворогом і після спроможностей терену розподіляли їм певну допомогу. Тут треба було сталого контакту з населенням. Треба було завжди займати об'єктивне становище і всяку допомогу розподіляти справедливо, щоб, часом, необдуманим, нерозсудним кроком не зразити собі населення.

Жінка-революціонерка, повна ненависті до ворогів, які загарбали її батьківщину, нищать і вбивають українське населення. Вона присягла їм помсту за невинні жертви українських дітей, за знищення і розбиття української родини, за вигнаних з хати на певну загибель старців та жінок.

Під час масового виселення на Сибір у Самбірщині 1946 р., забирають родину молодої дівчини, а вона сама не ночувала на той час вдома і тому вдалось її цього оминути. її місце тепер у рядах підпілля. Вона все сумна, мало жартує, часто висловлює жаль за батьками, над якими знущається ворог, які, може, засуджені на голодну смерть. Вона снує свої думки й постановила щось глибоко в серці. В надвечір’я жовтневого свята 1946 р. (річниця жовтневої революції) Ксеня просить у провідника відпустки, хоче відійти до міста Устрики Долішні. Там приготовляється забава і там шукатиме вона нагоди помститись на тих, що вивезли її родину. Вона несе з собою дві мадярські гранати та зі знайомими заходить на зали. Вже по півночі, коли всі розбавлені і п'яні, вона відбезпечує й кидає гранати, а сама щасливо вибігає з приміщення, і на другий день спішить на зв'язок до лісу. На другий день читають у пресі, що під час вибуху гранат на забаві, кинутих невідомою особою, згинуло двоє міліціонерів, один старшина НКВД з переселенчої комісії і дві місцеві дівчини були поранені.

Деяких жінок, які перейшли розвідчі курси і володіли добре чужою мовою, висилали в чуже середовище. Щоб не звертати на себе уваги, вони шукали собі в місті якусь працю і старалися там акліматизуватися. Вони мали означені в селі, чи в лісі, день і місце зустрічі з тереновими провідниками й на зустріч вони привозили звіт з розвідки в чужому середовищі, канцелярійне приладдя та інші потрібні для щоденного вжитку речі. Звідси забирали зі собою літературу, везли її в чуже середовище й тут, буваючи в усіх державних чи приватних установах (лікарі, дантисти й всякі уряди), залишали її там для загального інформування про ціль нашої боротьби.

Часто розсилали таку літературу в чужій мові до всіх помітніших людей в терені з відозвами, де закликалось їх особисто до боротьби з більшовизмом, спільним фронтом усіх поневолених народів.

Жінки в чужому середовищі сповняли певні окремі функції, наділені були окремими ролями. Хто з жінок краще володів мовою, більш свобідно почував себе в товаристві, займався виключно розвідкою. Вони мусіли нав'язувати знайомства в осередках ворожо до нас наставлених, особливо поміж військовими, щоб здобути від них інформації про стан військових частин та про кількість і якість окремих спецвідділів, про їх наставлення до більшовицької системи, про це, коли й де мають відбутися облави. Про це, якою неоціненою була жінка в ролі розвідника, посвідчить примір подр. Айші, яка діяла на терені міста Львова. Вона потрапила заманити старшину ЧА, щоб приїхав відвідати її до с. К., де він дістався живий у руки повстанців, з якими подр. Айша була вже в порозумінні. Дуже гарно вив'язувалась із цієї функції подр. Феська, підпільниця з теренів Ярославщини, яка вела розвідку лише поміж польськими старшинами.

Інші жінки по середній чи вищій освіті, посилані були до більших міських центрів, діставали гроші на удержання їх, завданням яких було слідкувати за всякими чужими кореспондентами і людьми з західної Європи і тоді шукати нагоди з ними говорити. В такій розмові, вони представляли себе як учасниці боїв УПА і старалися дати їм точні інформації про боротьбу й дії українського революційного руху. (При цьому передавали їм нашу літературу, писану на чужих мовах.

Інші жінки були призначені спецкур’єрами для контакту з польськими провідниками підпілля, які часто перебували по містах. Вони відвозили сюди пошту, нашу літературу, в перекладах на польську мову й забирали матеріали, призначені для наших провідних осередків.

В большевицькій дійсності практикується окремих спецкур'єрок для скорого контакту поодиноких організаційних осередків з вищим організаційним центром. Необхідним є це під час інтенсивних ворожих дій в терені (облав, блокад), коли важко було оперувати зв'язковим боївкам.

Були випадки, що такі жінки скоріше чи пізніше падали жертвою контррозвідки, та не було випадку, щоб вони вели ворога на місце зустрічі; тому, що не можна було дістати від цих жінок жадних інформацій, їх мучили, вбивали чи саджали в тюрму, щоб здобути від них більше інформацій. Були випадки, що жінки падали на місці т. зв. «котлів». Це були наші зв'язкові хати, про які довідався ворог й обсадив їх службою безпеки.

На одній квартирі в м. Кракові (Польща) попала в руки польського уряду безпеки подруга Марічка, і поки Бона вспіла зорієнтуватися, її арештовано. В неї була, мала 6-місячна дитина, і тому дозволили її заглянути ще до хати. Вертаючи до дитини, вона обдумала вже план утечі. Щоб накормити дитину, треба було кілька разів вийти до кухні. Користаючи з моменту, що представники польської поліції залишились у кімнаті, вискочила вона через вікно з першого поверху і бічними вулицями подалася до знайомих, щоб переодягнутись та чим скоріше виїхати з міста. Що діялось у серці молодої матері, якій прийшлося залишити в руках польських катів свою одиноку дитину, тільки жінка-мати може зрозуміти. Вона також довго вагалась, роздумувала, щоб рішитись на це. Треба було, однак, взяти до уваги, що знає вона багато організаційних таємниць, а в час тортур може й найсильніша індивідуальність заламатись. За всяку ціну вона рішила не дати себе живою в руки ворога, щоб не дивитися на муки й смерть своєї дитини. За поміччю однієї української родини, вдалося їй опустити Краків. Та УБП не спало. Воно розіслало розвідку по всіх поїздах і, їдучи в напрямі на Лудзь, подр. Марічка запримітила в сусідньому вагоні працівника краківського уряду безпеки. В повному русі вона вискакує з поїду і з центральної Польщі йде вже пішки, переважно ночами, аж в околиці Перемишля. Тут на короткий час залишається в підпіллі, але цей випадок не заломлює її. Це жінка зі сильною волею, яка давно вже виріклась особистого щастя, бо щастя її — це праця, боротьба за краще завтра свого народу. Небавом, на власне бажання, вона відходить до праці в цій же ділянці до УССР.

Інша підпільниця, жінка й мати 2-річної маленької Ліди, на зв'язковому пункті в місті Перемишлі. До неї часто заходять різні люди, що звертає увагу всіх сусідів, співмешканців кам'яниці, між якими не забракло конфідентів, співробітників більшовицької агентури НКВД. Вона зорієнтована, що за нею слідкують, і шукала місця, щоб примістити десь свою дитину. Про від'їзд з дитиною думати було вже пізно, бо це потвердило б лише припущення вугра. Та поляки поспішились і прийшли її арештувати. Подруга Святослава на очах польських поліцистів кидається через вікно з 3-го поверху і з вулиці винесли вже лиш мертве тіло матері-жінки героїні, що цілу свою моло­дість провела в підпільній праці, яка, маючи на удержанні малу дитину, вела дальше революційну роботу. Вона в ім'я цієї ідеї, за яку боролася ціле своє життя, зуміла положити своє життя.

Прикладів такої всецілої посвяти й геройства має жіноцтво з часів останніх визвольних змагань дуже багато. Ось весна 1947 р. Важкі умовили життя, облави широкого масштабу й їх зустрічає наше жіноцтво дальше в лісі разом з українським повстанцем у рядах УПА. На Закерзонні виселили населення і жінки-підпільниці переймають на себе обов'язки забезпечення.

Треба зварити, випрати білля, часто в парі зі стрільця­ми нести цілими кілометрами харчі на місце постою. І тут доказує жінка велику витривалість і самопосвяту, в усьому старається допомогти, виручити цих, що втомлені безперервними боями й постійним чуванням, щоб полегшити їм хоч частково ці найважчі умовини. Вона зуміє заступити стрільця на стійці, щоб дати йому можливість відпочити. У свобідних хвилинах вона весела, жартівлива, в бою відважна й бадьора, вона для своїх друзів мати й сестра, добра подруга, а в час потреби — стрілець-бойовик.

Ось це, приблизно, образ жінки-українки, яка виросла в останніх роках боротьби на, рідних землях. Жінка, що зрозуміла загрозу більшовизму для українського народу, пізнала, що кожний член української нації повинен стати до боротьби за життя свого народу, а тим самим за своє життя, за право на існування своїх найближчих. Вона вважає за відповідне включитися в повстанські лави й разом з чоловіками піти в боротьбу з усіми страхіттями підпільного життя, наскоків і облав, недостатку, голоду та холоду. На шляху останніх років боротьби стають нові кадри Басарабових, Теліг, жінок, що по тюрмах, на тортурах, в каторзі і на Сибірі, не дають ворогові ні одним словом відповіді, а при смерті кидають йому у вічі останнє: «Слава Україні». Тисячі жінок, що гинуть на постах від останньої кулі своєї нерозлучної зброї, які своєю смертю кличуть у бій інших, щоб вони продовжували визвольну боротьбу до перемоги.

Заклик включитися в боротьбу за життя української нації, за волю й незалежність української держави, знайшов сильний відгомін у лавах сьогоднішнього українського жіноцтва. Українська жінка дала доказ своєї зрілості до революційної, збройної боротьби і здобула собі право на ім'я жінки-революціонерки, право назвати себе співучасницею української визвольної революції, боротьби за привернення суверенності українській державі.

 

Передрук з «Гомону України» 1953 року.

 

Світова історія на UKRCOL

Історія, як вона є, різні погляди на однакові події, коментарі, аналіз, обговорення, висновки – за Вами! Дізнайся про історію світу першим!

http://news.ukrcol.com/newnews/index.php?cat_id=%D1%E2%B3%F2%EE%E2%E0+%B3%F1%F2%EE%F0%B3%FF



Чи була дана стаття корисна для вас?

Повязані статті

Коментарі користувачів

Додати коментар
No comments have been posted.


.: Powered by Lore 1.5.4