ІСТОРИЧНЕ ПРИКАРПАТТЯ Glossary    Contact Us
Search  
   
Browse by Category
ІСТОРИЧНЕ ПРИКАРПАТТЯ .: 65 років УПА .: ДО ЦІЛОГО КУЛЬТУРНОГО СВІТУ!

ДО ЦІЛОГО КУЛЬТУРНОГО СВІТУ!

ДО ЦІЛОГО КУЛЬТУРНОГО СВІТУ!

Відкритий лист українців, замешкалих за лінією Керзона

«Ми, — Народи Об'єднаних Націй сповнені рішучості знову утвердити віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особи, в рівноправність чоловіків і жінок і в рівність прав великих і малих націй, та створити умови, при яких може додержуватися справедливість і повага до зобов'язань, що виходять із договорів і інших джерел міжнародного права та сприяти соціальному прогресові й поліпшенню умов життя при більшій свободі, і з цією метою проявляти терпеливість і жити разом у мирі, один з одним, як добрі сусіди, вирішили об'єднати наші зусилля для здійснення цих цілей».

(Витяг із статуту міжнародної Організації Об'єднаних Націй ухваленого на конференції в Сан-Франциско).

 

Ми, українці, мешканці української етнографічної території, положеної в горах Карпатах на захід від ріки Сяну, далі на північ над рікою Сяном і Солокією та на захід від ріки Буг, — території, яка рішенням Кримської Конференції осталась у рамах відновленої польської держави, звертаємось цією дорогою до амбасад і урядів Великобританії, Сполучених Штатів Америки, Франції, Швеції, Швейцарії, Туреччини та всіх інших європейських і позаєвропейських держав, звертаємось також особисто до пана Президента Трумена, до пана Прем'єра Етлі і їх Міністрів Закордонних Справ, які опрацьовували, ухвалювали і підписували статут Об'єднаних Націй, — звертаємось далі до всіх Голів і Достойників Християнських Церков, до Міжнароднього Червоного Хреста, до всіх Політичних і Гуманітарних Поступових Організацій у всіх країнах і до сумління Цілого Прогресивного Людства.

Цей лист-меморіял був вручений кур'єрами УПА всім закордонним представництвам у Варшаві, англійською, французькою і німецькою мовами.

З оцим відкритим листом в справі страшного безправ'я і насильства, яке чинять над нами, під керівництвом большевиків, військо й органи теперішнього польського уряду.

На основі рішення Кримської Конференції, згадана територія на північ і захід від лінії Керзона, має залишитися у рамках відновленої польської держави. Згідно з цим, українському населенню, яке в числі приблизно одного мільйона живе від найдавніших віків історії на цих теренах, мають прислуговувати всі конституційні й громадські права в польській державі.

Однак, теперішній польський уряд, виконуючи сліпо волю і вказівки совєтських властей, від яких він є залежний, не погодився на те, щоб признати українцям які-небудь людські і громадські права, але вирішив насильно виселити ціле українське населення з його дотеперішніх, батьківських відвічних осель.

Тутешнє українське населення не хотіло і не хоче під жодною умовою покинути свої землі і своїх дотеперішніх осель. Діється це з різних зрозумілих людських причин, але найголовніше тому, що в рамках СССР, куди нас хочуть вивозити і де мешкає вся решта українського, понад 40-мільйонового народу, наш народ не має забезпечених жодних національно-політичних, релігійних ні соціальних людських прав.

Український народ терпить у рамках СССР нечуваний національно-політичний і соціальний гніт. Совєтський режим, у якому доводиться жити українському і другим народам — це режим тотальної диктатури і тиранії, в якому наших братів позбавлено всіх людських прав.

Тому з цілого приблизно мільйона українців, які мешкають за лінією Керзона, майже ніхто не хотів і не хоче від'їжджати добровільно до СССР. Ціле українське населення цих теренів висловилось майже ододушно за те, що не хоче виїжджати, але хоче остатися на своїх дотеперішніх місцях, у своїх батьківських оселях і хоче користати з належних йому громадських прав.

Однак теперішній польський уряд, під натиском Москви, яка боїться залишити українців поза межами своїх безпосередніх нелюдських винародовлюючих експериментів, вирішив викинути українське населення насильно з його осель.

Офіційно ж в урядових договорах проголошено, що це є добровільне переселення.

Ми, українці, отже, дотримуємось цієї урядової постанови про добровільне переселення. Однак, представники польського й большевицького урядів намагаються перевести не добровільне переселення, а примусове виселення. Большевицько-польські переселенчі комісії проголошували впродовж цілого минулого року щораз нові реченці виїзду та провадили з тою метою широку пропаганду, але майже ніхто з українців не хотів виїжджати. Тоді представники польського й большевицького урядів почали організувати з-поміж польського населення озброєні банди й наказувати їм нападати на українські села, щоб у цей спосіб змусити терором до виїзду.

Наслідком цього впродовж останнього року, а головно на весні 1945 р. нападали на українські села численні польські озброєні банди, яким явно помагала урядова, державна міліція й інші урядові чинники. Ці озброєні банди, разом з міліцією і частинами війська, спалили впродовж минулого року на цих теренах кілька-десять українських сіл, а багато більше пограбували і понищили. Діялись при тому страшні злочини масових мордів і вбивств. У деяких селах вбили банди й державна міліція по сто, двісті й більше людей впродовж одного дня. Били до крови, тортурували і вбивали також жінок, старих і дітей. Живих людей, часто навіть немовлят, кидали прямо в огонь.

Патронували тій людоїдській терористичній акції частини більшовицьких прикордонних військ НКВД, які переходили часто в різних місцях новоутворений кордон між Польщею і УССР, стаціонували на цьому боці та помагали всіляким польським терористичним бандам ламати опір і оборону українського населення перед терором і виселенням.

Однак і цей довготривалий терор організованих банд державної міліції не зламав волі українського населення залишитись на своїй землі.

Під натиском нечуваного терору записався на виїзд тільки невеликий процент людей. Але й ті, які записувались, робили це під примусом. Виїжджати однак не хотіли, тікали й ховалися. А ті, яких таки вивезли, повертали часто вже по короткому часі через кордон, до своїх рідних осель, якщо їм вдалося втекти з концентраційних таборів, до яких більшовики вивозять звідси українське населення.

Українське населення, доведене до крайности, зорганізувало власними силами загальну збройну само­оборону проти цих польсько-большевицьких банд. Ціле населення стало солідарно до рішучої оборони. Збройні частини Української Повстанської Армії (УПА) й самооборони відбивали з успіхом у багатьох випадках напади банд і міліції.

Також серед польського народу відозвались з часом розумні голоси, які засуджували терористичні проти-українські напади, як ганебні й шкідливі для інтересів польського народу,

При допомозі завзятої збройної самооборони українського населення і, з другої сторони, під впливом усвідомленої акції розумніших патріотичних кіл польської суспільносте, вдалося по довшому часі у місяцях травні і червні 1945 р. зліквідувати в більшості випадків терористичні напади банд і криваву польсько-українську боротьбу.

Залишки терористичних банд діяли і діють досі тільки в тих не дуже числених місцевостях, де польське населення підлягає впливам урядового комуністично-большевицького табору. У великій більшості прикордонних українсько-польських теренів запанував влітку 1945 р. повний спокій. Мирне населення, як польське, так і українське, приступило перший раз за довгий час до нормальних польових робіт у взаємній сусідській згоді. З кожним днем наладнувались кращі відносини на цих теренах. На місце дотеперішньої боротьби, яка принесла шкоду обом народам, народжу­валась приязнь і співпраця, які могли принести обом сторонам в майбутньому поважні користи. З цього ходу справ раділи всі чесні й розумні люди.

Але теперішній польський уряд, підлягаючи зовсім впливам і директивам червоної московської імперіалістичної політики, затривожився, що порозуміння та співпраця польських та українських національних чинників може вплинути дуже поважно на зміцнення визвольного протибольшевицького фронту поневолених народів СССР, які борються за своє визволення і державну незалежність. Тому в тих урядових більшовицьких колах вирішили за всяку ціну виселити всіх українців, щоб тим розділити й порізнити обидва народи, бо це потрібне сьогодні імперіалістичній політиці Москви.

Коли не вдалася спроба перевести виселення українців при допомозі терору міліції й організованих цивільних банд, польський уряд кинув у місяці вересні 1945 р. великі частини війська до акції насильного ви­селення українців. В той спосіб розпочалася з початком вересня нова хвиля терору проти українського населення, тим разом уже зовсім явна, незамаскована заслоною невідповідальних банд, бо переводили цю акцію військові частини. Треба зазначити, що командирами цих частин польського війська є майже виключно більшовицькі офіцери в польських мундирах. Військо те оточує ночами українські села, на взір сумної пам'яті гітлерівських душогубів в часі недавньої німецької окупації, і примушує опісля населення до виїзду.

Тому, що українці не хочуть ніде добровільно виїздити, вояки цього польського війська, за наказом згори, грабують усе майно, страшать масовими розстрілами, часто б'ють, ґвалтують жінок, стріляють невинних жителів, силою викидають з хат та чинять всілякі інші насильства й злочини.

В місті Перемишлі арештували єпископа української греко-католицької Церкви, Коциловського, за прикладом і взірцем большевиків, які арештували у Львові й вивезли на Сибір митрополита греко-католицької Церкви, Йосифа Сліпого, та всіх єпископів і багато священиків, а греко-католицькі Церкви віддали православній Церкві, яка тепер не є взагалі вільною релігійною організацією, а замаскованою інституцією біольшовицької поліції (НКВД-НКҐБ). Заразом з єпископом Коциловським арештували також багато інших інтелігентів, щоб примусити терором також українську інтелігенцію виїхати до совєтського червоного «раю», якого всі наші люди бояться і ненавидять цілою душею, бо знають не з теорії комунізму, книжок і пропаганди, а зі страшного досвіду, який перейшов український народ, перебуваючи більше 25-ти років під більшовицькою владою, що СССР — це одна велика тюрма народів і система безконечних концентраційних таборів, розстрілів та інших найстрашніших форм терору, властивих усім тоталітарним диктаторським режимам, доведеним до максимальних форм звиродніння.

Діються всі ті безправства й злочини над нашим народом в той час, коли всьому світові проголошено засади Атлантійської Хартії, чотири величні свободи президента Рузвельта, статут нової міжнародньої Організації Об'єднаних Націй, названий міністром Стеттініюсом «світлою інституцією нового вільного світу», коли Президент Трумен проголошує початок Золотого Віку Свободи Людства, а найвизначніші державні мужі Великобританії проголошують ті самі величні засади й запевняють своїм словом і честю, що будуть стояти твердо на сторожі права й справедливості в світі.

Тим часом у відношенні до українського народу, як цілості, і до нас, мешканців, положених за лінією Керзона, зламано явно й потоптано не тільки зобов'язання, наложені статутом нової міжнародної Організації Об'єднаних Націй, але знищено навіть найскромніші засади християнської моралі й примітивної людської гуманності. Нам відмовляють навіть того права, яке має забезпечене в культурних демократичних країнах світу кожна звірина й кожна жива істота.

Нас викидають насильно з наших хат і сіл, б'ють до крови й до смерти жінок, дітей і старих, кидають у вогонь живих людей, навіть немовлят, відірваних від грудей матерів, арештовують наших священиків і єпископів, грабують наше майно, стягають з бідних сільських жінок останню подерту сорочку, змушують виїжджати проти нашої волі до СССР на поневіряння і загибель. У нас є багато сіл, які цілими місяцями пе­ребувають з усім своїм мізерним добром, з жінками й дітьми, у вогких лісах, де в землі, в дебрах і водах змушені ховатися від дикого нелюдського терору, як у час нападів середньовічних кочових орд.

А роблять всі оті страшні гітлерівсько-неронівські злочини саме ті, які кричать облудно в усьому світі про свою «прогресивність», «соціальний поступ», «світову революцію», що намагаються грати роль «спасителів» людства від усього лиха й злиднів.

Ми, українці, жителі теренів, положених за лінією Керзона, боремося разом з цілим українським народом всіма силами проти цих насильств, не жалуючи трудів і крови, глибоко переконані в тому, що наші безсмертні жертви в цій жорстокій боротьбі вийдуть на добро й користь усього людства, загроженого небезпекою тотальної тиранії, тим разом мальованої на червоно.

Одночасно звертаємося оцим відкритим листом до всього Культурного Світу в надії, що всі свободолюбні народи й усі культурні, гуманні люди, до яких дійде наш голос, відізвуться на нього та підтримають героїчну боротьбу нашого народу проти варварського, людоїдського знищення, яким грозять нам більшовицькі й польсько-большевицькі тирани.

В першу чергу звертаємо наш голос до тих представників великих західних демократичних потуг, які проголосили й підписали наведений у витягах, на початку цього листа, статут Організації Об'єднаних Націй, в якому урочисто обіцяють вони боронити права народів і права людини.

Звертаємось до них з протестом, скаргою та гарячим апелем, щоб допомогли вони своїми силами перевести в життя проголошені від них великі засади людської волі й справедливості!,

В місяці жовтні, 1945 р.

Представники всіх верств українського населення за лінією Керзона

ПРИКАРПАТСЬКИЙ ПОРТАЛ

www.iv-fr.net

 

Чи була дана стаття корисна для вас?

Повязані статті

article Державний реєстр національного культурного надбання
Державний реєстр національно

  10-20-2006    Views: 2815   

Коментарі користувачів

Додати коментар
No comments have been posted.


.: Powered by Lore 1.5.4