ІСТОРИЧНЕ ПРИКАРПАТТЯ Glossary    Contact Us
Search  
   
Browse by Category
ІСТОРИЧНЕ ПРИКАРПАТТЯ .: Географічна довідка .: Опис клімату, природних умов .: Небезпечна «гостя» з гір

Небезпечна «гостя» з гір

Небезпечна «гостя» з гір

Ігор НИКОРОВИЧ

Хвіст — як шило...


У селі Стопчатові Косівського району до змій звикли. Особливо мешканці хат, розташованих над потоком. Гадюки могли заповзти і на подвір’я. Так сталося, наприклад, на початку липня на обійсті Ірини К. Зранку вона пригнала з пасовиська худобу і почула, як її кличе батько, котрий порався на подвір’ї. Він показав дочці на вхід до хати, а там на сходах, під самим порогом, згорнувшись у клубок, лежала змія. Однак вона не була подібна до звичайних гадючок. Якщо у них плоскі голови, то у цієї голова мала форму сердечка, на якій яскраво виділялися великі чорні очі. Наступні відмінності — доволі тонка шия і хвіст — як шило. Мала темно-сіру шкіру з розкиданими по ній жовтими цяточками. Навіть згорнута в клубок зміюка видавалася доволі великою. Як потім з’ясувалося, вона мала в довжину один метр 20 сантиметрів. За своє життя ірина Василівна такої гадини ще не бачила.


Щоправда, вона поводилася неагресивно. Груба гуля посередині тулуба свідчила, що змія десь добре пополювала і тепер перетравлює здобич. Але вона, лежачи на сходах, не давала змоги Ірині Василівні та її батькові потрапити до хати, а мамі — вийти на двір. Тато було взявся за вила, аби вбити чи прогнати змію, однак дочка попросила не робити цього. Невідомо ще, як поведеться цей незвичний з виду плазун. Однак треба було шукати якийсь вихід із ситуації, і найперше, що прийшло в голову Ірині Василівні, — зателефонувати до міліції.


Рятівник спішить на допомогу

Щоправда, правоохоронці, якщо й борються з «гадами», то двоногими. Отож вони порадили жінці звернутися до рятувальників — співробітників управління надзвичайних ситуацій. В тій структурі є фахівці різних напрямів — від пожежників до водолазів. Не так давно навіть з’явився підрозділ з розмінування, з огляду на те, що кожного тижня земля викидає зі свого тіла різні вибухонебезпечні предмети — відлуння минулої війни. А ось щоби серед рятувальників були змієлови — такого не чув.


Але командир Косівського гірського пошуково-рятувального пункту Петро Задорожнюк також цією справою не займався професійно. І коли до нього зателефонувала Ірина Василівна, зв’язався у свою чергу з обласним керівництвом. Що, мовляв, робити? «Та треба допомогти людям», — відповіли йому. Отож Петро Іванович узяв вдома гумові чоботи та грубі рукавиці, кинув їх у багажник власного автомобіля і поспішив на виклик. Поспішив — у буквальному розумінні слова, бо, за спостереженнями Ірини Василівни, рятувальник прибув до неї хвилин через 15 після дзвінка, хоча з Косова до Стопчатова є шмат дороги.


Взагалі Задорожнюк змій не боявся. Свого часу йому не раз доводилося мати справу з цими плазунами, коли водив туристів Карпатами. і там, у горах, навіть доводилося бачити саме таких змій, одна з яких і налякала Ірину Василівну своїм незвичним виглядом. Та легше від цього не стало. Бо з досвіду Петро Іванович знав, що змії з головою у формі сердечка та шилоподібним хвостом надзвичайно отруйні. Отож перше, що він зробив, прибувши на місце події, попросив відійти подалі господиню та її батька. Але спочатку, також на його прохання, Ірина Василівна взяла з городу дві головки часнику.

Задорожнюк знайшов довгу жердину, до якої міцно прив’язав шмату, видушивши на неї часник. «Озброївшись» таким чином, Петро Іванович пішов у наступ на гадину.


Тій, звісно, це не сподобалося. Змія злісно зашипіла, кілька разів кинулася на рятувальника. Але в якийсь момент вона вдихнула часник і, як висловився Задорожнюк, «відключилася». Після цього Петро Іванович спокійно засунув гадюку до трилітрового слоїка та вивіз у ліс, де її випустив на волю.

Часник — не лише приправа

Найперше, що зацікавило автора цих рядків, реакція змії на часник. Не тільки я, але й багато інших людей навіть не підозрювали, що цей овоч відлякує гадюк. Чомусь мимоволі пригадалося, що він і надійний засіб проти вампірів. А наступна асоціація виникла з представницями чарівної статі. Спробуйте, наївшись часнику, підступитися до якоїсь жінки. Та ж відсахнеться, як чорт від ладану. Ось такий дивний логічний ланцюжок виходить.

Зрештою, про те, що часник надійний засіб від змій, відомо тим з місцевих жителів, котрі серйозно займаються туризмом. Наприклад, знаний у митецьких колах як області, так і України мешканець Івано-Франківська ігор Панчишин, розповідав, що коли йде у гори, то кладе в кишеню головку часнику, а його соком натирає взуття. і вже не переймається, що може потерпіти від гадюки.

Звісно, для чогось Бог створив цих небезпечних для людини істот. Але чим їх було б менше, тим краще. Тому і здивувало, коли довідався, що Петро Задорожнюк не вбив змію, хоча й визначив, що вона дуже отруйна, а випустив її на волю. На це Петро Іванович відповів просто: «Ми, гуцули, вважаємо, що взагалі жодну живу істоту не можна вбивати без потреби».

Ця ніжна назва — «маруська»

Однак до змій у тих краях, здається, особливе ставлення. Розповідали, наприклад, що в одному із сіл Косівського району гадюка повадилася смоктати молоко з корови. Виявляється, плазуни не менше ласі до нього, ніж коти. (Так ось хто насправді зменшує надої, а не відьми, котрі, як правило, живуть по-сусідству). Причому робила це настільки обережно, що не завдавала жодної шкоди корові. Газда, довідавшись про це, не вбив змію, а, навпаки, став спеціально для неї наливати молоко у мисочку, котру залишав на подвір’ї.

Також чув, ніби не можна вбивати гадюк, надто, на своєму обійсті, бо потім туди сповзатимуться інші змії, немов на тризну по загиблій подрузі. «Вони володіють якимось гіпнозом», — забобонно казали жінки. Визнання певної магічної сили, притаманної цим плазунам, виявляється навіть у їх назві. Я звернув увагу, що при розмовах слово «змія» вживалося рідко. Наприклад, батько Ірини Василівни, котрому пояснив мету своїх відвідин, пояснив дочці, що, мовляв, журналісти через оту «нечисть» приїхали. Ймовірно, що ця істота за тиждень до описаних подій побувала в розташованому неподалік іншому обійсті. За словами господині, її виявив син під жолобом для стоку води, котрий лежав на землі. Чоловік хотів забити, але жінка не дозволила. Наступного дня сама обережно припідняла жолоб — доволі велика істота, згорнувшись клубком, лежала на тому самому місці. Зате третього дня її вже не стало. Розповідаючи цю історію, жінка оте, що ховалося на її подвір’ї під жолобом, переважно називала «воно», «істота» замість «змія», «гадюка» тощо. Однак найоригінальнішу назву цього різновиду плазунів почув у Богородчанському районі. Застерігаючи бути обережним у лісі, знайома сказала, що там багато «марусьок». Можливо, ця жінка була просто самокритична, адже її також звали — Марією. Щодо описаної пригоди з нашою «маруською», то вона закінчилася добре. Більше повідомлень про те, щоби змії завдавали шкоди людям, не надходило. Між іншим, цього літа їх менше, ніж було торік. Однак під час прогулянок у лісі про часник все ж не варто забувати...

 

http://www.galychyna.if.ua/?extreme/2007/7/21/273625/

 

Чи була дана стаття корисна для вас?

Коментарі користувачів

Додати коментар
No comments have been posted.


.: Powered by Lore 1.5.4