ІСТОРИЧНЕ ПРИКАРПАТТЯ Glossary    Contact Us
Search  
   
Browse by Category
ІСТОРИЧНЕ ПРИКАРПАТТЯ .: Географічна довідка .: Опис клімату, природних умов .: ВОВК У КАРПАТАХ

ВОВК У КАРПАТАХ

ВОВК У КАРПАТАХ

 

Не багато людей можуть похвалитися, що бачили вовка в природі. На волі ця тварина невидима для людини. Враження про вовка у людей дуже суперечливі. Майже ніхто не ставиться до нього нейтрально. Вовками або захоплюються, або їх ненавидять. Їх вважають, з одного боку, гарними, сильними, харизматичними істотами, а з іншого - втіленням зла. Ці полярні думки, звичайно ж, мають вплив на охорону вовка.

 

Але ж чому вовк викликає у людини такі суперечливі емоції? Негативне ставлення до вовка має різні причини. Напевно, найважливіші з них - це первісна конкуренція за здобич у полюванні, а ще шкода, яку вовк як хижак заподіював домашнім тваринам.

 Великою мірою острах ґрунтується на неправильних припущеннях. Наприклад вовків вважають небезпечними для життя людини. В дійсності вони в край обережні й лякливі істоти, які завжди намагаються уникнути людину. Навіть коли з нори забирають вовченят, старі звірі не захищають їх. Раніше, коли вовків було значно більше, в сувору зиму великі зграї могли становити небезпеку для людини. Але ці часи давно минули. За останніх 50 років у Карпатах не було жодного випадку, коли б людина загинула від вовка.

 Як хижак вовк знаходиться на вершині харчової піраміди. З цієї причини і через свою величину він потребує досить великих популяцій здобичі й разом з тим великих, відносно недоторканих життєвих просторів. У Європі залишилось лише кілька таких екосистем, і більшість з них знаходяться в горах. Карпати - один із останніх європейських регіонів, де збереглася життєздатна популяція вовка, що налічує майже 400 особин. Наприклад на території Карпатського біосферного заповідника постійно живуть 5-7 вовків, а короткочасно можуть перебувати до тридцяти особин.

 Оскільки вовки - чудові мисливці, які можуть долати великі відстані за відносно короткий час, то вони можуть становити серйозну проблему для тих, хто утримує худобу. Рішення цієї проблеми багато людей вбачають виключно у повному винищенні вовка. Та сьогодні все більше зростає розуміння того, що слід шукати рішення, які би враховували економічні інтереси людини й одночасно надавали вовку можливість вижити. Щоб досягти цього, потрібні як заходи регулювання чисельності вовка та компенсації за збитки тваринництву, так і забезпечення природного живлення вовка у формі достатньо великих популяцій диких ратичних.

 http://www.karpaty.lviv.ua/Autogen/Pages/Fauna/savtsi.html#Вовк

 

Вовк звичайний

 

Зовнішня будова

Вовк — хижий ссавець із родини собачих, що добуває їжу самостійно активним пошуком та переслідуванням жертв. Повсюди основу харчування вовків складають копитні тварини: в тундрі — дикі та свійські північні олені; в лісовій зоні — лосі, косулі, дикі свині, свійські вівці, корoви, коні; в степу та пустелі — антилопи різних видів та вівці; в горах — дикі та свійські кози. Зовнішній вигляд вовка свідчить про його міць та пристосування до тривалого бігу при переслідуванні своїх жертв. Дорослий вовк зазвичай крупніший за вівчарку: довжина тіла в середньому 105—160 см, хвоста — 35—50 см. Висота в плечах 80—85 см (до 1 метра). Маса звичайно 32—50 кг. В літературі згадуються вовки вагою, немовби, до 90 кг; але серед багатьох сотень точно зважених вовків з Євразії та Північої Америки маса жодного не перевищувала 79 кг, а таких нараховувалось 3 чи 4 особини.

 

Забарвлення та розміри вовків піддаються сильній індивідуальній та географічній мінливості. Тільки на території Євразії нараховується 10—15 підвидів, і десь стількі ж в Північній Америці. Найкрупніші вовки трапляються в крайній півночі ареалу, в лісотундровій та тундровій зонах, найменші — на півдні. Перші забарвлені в дуже світлі тони, а взимку практично зовсім біліють. В лісовій зоні мешкають вовки найбільш інтенсивно забарвлених підвидів, тоді як на півдні, в пустелях, їх змінюють тварини тьмяно-жовтого кольору.

 

Розповсюдження вовка

 

Вовк — хижий ссавець із родини собачих, що добуває їжу самостійно активним пошуком та переслідуванням жертв. Повсюди основу харчування вовків складають копитні тварини: в тундрі — дикі та свійські північні олені; в лісовій зоні — лосі, косулі, дикі свині, свійські вівці, корoви, коні; в степу та пустелі — антилопи різних видів та вівці; в горах — дикі та свійські кози.

 

Вовк розповсюджений досить широко. Він зустрічається на Піренейському півострові, в Італії, скандинавських країнах, в країнах Балканського півострова, Румунії, і далі — практично по всій північній та центральній Євразії аж до Чукотського півострову; але в багатьох частинах ареалу є досить рідкісним. В історичні часи вовк мешкав в Японії, та був там знищений. На північноамериканському континенті cучасна південна межа ареалу вовка приблизно співпадає із кордоном США та Канади (див. карту).

 

В Україні вовк зустрічається на всій території за виключенням Кримського півострову, але більш-менш звичайним є тільки в лісовій зоні та в Карпатах.

 

Екологія

 

Вовк відрізняється великою екологічною пластичністю. Він живе в найрізноманітніших ландшафтах, віддаючи перевагу відкритому степу, напівпустелі, тундрi, лісостепу, і по можливості уникаючи суцільних лісових масивів. Причиною того є достаток корму, насамперед наявність диких та свійських копитних тварин, а також умови полювання на них, особливо взимку, коли на розподіл та чисельність хижака рішучій вплив завдає висота снігового покриву.

 

Вовк, що біжить по снігу

 

Справа в тому, що в пухкому глибокому снігу в лісах вовки сильно провалюються та не можуть догнати лося або оленя. Ситуація змінюється тільки навесні, під час витривалих настів, котрі легко витримують хижаків, але провалюються під копитними тваринами. Загалом, полювання вовків на відкритій місцевості в середньому є набагато ефективнішим, ніж в суцільному лісі.

 

Для вовків звичайним є родинний спосіб життя. Пари у них утворюються на невизначено довгий строк, практично на все життя. Основу вовчої зграї звичайно складають батьки з виводком цьогорічних молодих вовків, до якого можуть приєднуватися минулорічні "прибулі" тварини та холості самці. В зграї лише зрідка буває більше ніж 10—12 особин. Найбільша постійна зграя була зафіксована на Алясці і складалася з 36 вовків. Інколи окремі зграї об’єднуються, що трапляється в місцях сукупчення диких або свійських копитних, але такі об’єднання завжди бувають лише тимчасовими; в Казахстані в такому вовчому об’єднанні одного разу було зафіксовано 42 вовки.

 

Ввовки досить сильно прив’язані до лігва, і полюють в межах чітко визначеного, хоча й досить великого, району. Якщо їх не переслідують, вони вперто тримаються в уподобаній місцевості. При цьому ділянки окремих родин ізольовані одна від одної, ніколи не перекриваються, і суворо охороняються своїми господарями. Кордони своєї території вовки позначають задопомогою сечових точок та випорожнень на визначених, звичайно добре помітних, пунктах: на окремих купинах, кущах, біля окремо стоячих дерев, стовпів і т.ін. Цей "нюховий телефон" слугує важливим і точним засобом взаємного інформування тварин, запобігаючи зіткненням між господарями ділянки та прибульцями, а в період розмноження, навпаки, сприяючи зустрічі самців та самок. Площі ділянок окремих зграй розрізняються дуже сильно: у східній Європі радіус окремої ділянки складає 3—6 кілометрів, у східному Сибіру влітку — приблизно 10 м, а взимку — до 35 м.

 

Cпосіб життя

 

Вовки активні переважно в нічні години, але іноді їх можна зустріти і вдень. Про свою присутність вони дають знати голосним виттям, що дуже відрізняється за своїм характером у дорослих самців, вовчиць та молодих, а також залежно від ситуації. Справа в тому, що за допомогою різного роду завивань вовки обмінюються інформацією про наявність здобичі, появу інших вовків на території зграї, появу людей та інші важливі події. Вовки мають також досить розвинуту міміку — вирази їхньої морди, пози та положення хвоста можуть бути вельми різноманітними, що віддзеркалює емоційний стан тварин та має першорядне значення для встановлення контактів між особинами або, навпаки, запобігання сутичок. Із аналізаторів у вовків наібільш розвиненим є слух, дещо слабкішими — зір та нюх.

 

Добре розвинена вища нервова діяльність сполучається у вовків з силою, спритністю, невтомністю, швидкістю бігу та іншими фізичними даними, що значно підвищують шанси цього хижака у боротьбі за виживання. Він без видимих зусиль може нести в зубах вівцю, тримаючи її перед собою або закинувши за спину. При необхідності вовк розвиває швидкість до 55—60 кілометрів на годину, здатний здійснювати переходи до 60—80 км за ніч, а в середньому за добу (в лісовій зоні) проходити понад 20 км.

 

В тундрі, а також в горах, вовки здійснюють сезонні кочування за стадами диких та свійських копитних. Іноді спостерігається помітне збільшення кількості вовків в деякій місцевості внаслідок різкого погіршення умов існування в сусідніх районах.

 

Вовк — типовий хижак, що добуває їжу самостійно активним пошуком та переслідуванням жертв. Повсюди основу харчування вовків складають копитні тварини: в тундрі — дикі та свійські північні олені; в лісовій зоні — лосі, косулі, дикі свині, свійські вівці, корoви, коні; в степу та пустелі — антилопи різних видів та вівці; в горах — дикі та свійські кози.

 

Поряд з крупними тваринами в харчуванні вовків велику роль відіграють дрібні — зайці, дикі кролики, мишовидні гризуни. В теплу пору року вовки ловлять дуже велику кількість польових мишей, лемінгів та інших тваринок такого ґатунку, і на цій їжі добре вгодовуються і навіть жиріють до зими. Влітку вовки не втрачають випадку з’їсти кладку яєць птахів, що гніздяться на землі, пташенят в гнізді, а іноді ловлять навіть водоплавних птахів. Здобиччю вовків також можуть стати лисиці, єнотовидні собаки, єноти та інші невеликі хижаки, а також свійські собаки, за якими вовки часто полюють спеціально, навіть витягуючи їх ночами з конури на подвір’ї. Зрідка зголоднілі взимку вовки можуть нападати на сплячих у барлогу ведмедів. Також серед вовків спостерігаються випадки канібалізму.

 

Вовки на полюванні оточили американського бізона

 

На відміну від деяких інших хижих тварин, вовки часто повертаються до недоїджених рештків своєї здобичі, особливо в голодний час. Не гордують вони також трупами домашньої худоби, а на морських узбережжях — тушами тюленів та інших морських тварин, викинутих на берег.

 

В степах та пустелях звичайною їжею вовків є різноманітні плазуни та сарана (в роки масового виплоду).

 

Вовки, особливо в південних частинах ареалу, поїдають і деякі рослинні корми — різні ягоди, плоди конвалії, дикі та садові фрукти (падалку), навіть гриби. В степах вони часто поїдають кавуни та дині, втамовуючи таким чином не стільки голод, скільки спрагу, тому що потребують регулярного і досить об’ємного водопою.

 

Вовк відомий своєю ненажерливістю. Дійсно, якщо він голодний, то здатний з’їсти до 10 кілограм м’яса за раз. Але в звичайних умовах добова норма на дорослі тварини складає всього лише близько 2 кг, решта м’яса просто розтягується та приховується на запас, і з’їдається пізніше; це не завжди береться до уваги, і сприяє перебільшеній уяві про ненажерливість вовків. З іншого боку, цій тварині притаманна дивовижна здатність голодувати, не втрачаючи при цьому життєвих сил. В Ямальскій тундрі поранений вовк пролежав, не міняючи місця і не полюючи, тобто будучи голодним, 17 діб. Він дуже схуднув, але повністю одужав від поранень і після цього біг як здоровий.

 

В процесі полювання вовків на велику дичину особливо добре видно, наскільки це високорозвинені хижаки і якою складністю відрізняється їхня поведінка. Навіть полюючи вдвох влітку, вовки нерідко практикують поділ обов’язків, коли один з них стає заганяйлом, а інший ховається в засідці. Перший при цьому діє дуже обережно, поступово та методично направляючи намічену жертву в бік свого напарника. В зграї, що переслідує оленя, лося або сайгу, часто одні хижаки біжать безпосередньо за жертвою, а інші — не поспішаючи зрізують кути, і, відпочивши, змінюють перших. При цьому хижаки демонструють вражаючу невтомність, нещадну настирливість і рано чи пізно в абсолютній більшості випадків домагаються свого. Іноді вони заганяють оленів на скелі, і, оточивши, чекають, коли ті, втомившись, спробують прорватись і втекти. Нарешті, вовки вміло виганяють оленів та косуль на ковзкий голу кригу річок та озер взимку або ріжуть їх в глибокому пухкому снігу або по насту. Але в інших умовах вони не здатні наздогнати здорового дорослого оленя, тому їхня здобич більш ніж на 60% складається з хворих та старих тварин.

 

Розмноження

 

Вовк біля лігва

 

Гін у вовків буває взимку, в різних районах ареалу — з грудня до березня. У старих вовків гін звичайно протікає в досить мирній обстановці, якщо їхня пара збереглася або якщо не з’явився інший, холостий самець. Коло молодих та самотніх старих вовчиць може збиратись група самців. Між ними часто виникають жорстокі бійки за право стати партнером самки, часто із смертельним результатом для найслабкіших. Цьому сприяє надлишок самців, що часто спостерігається в популяціях вовків Євразії та Північної Америки.

 

Лігвом вовкам звичайно слугують ті або інші природні притулки — під вивернутим корінням дерев, серед бурелому, в нішах, на схилах яруг та балок, у скельних розщелинах і т. ін. Іноді вовки пристосовують для себе нори бoрсуків, песців, лисиць та шакалів шляхом їх розширення та поглиблення, рідше — риють нори самі. Своє лігво вовки влаштовують звичайно в глухих, важкодосяжних місцях, обов’язково неподалік від водойм, ретельно його маскуючи; при підході до лігва вони вдаються до різноманітних мір безпеки, щоб не видати місцезнаходження потомства. Але, на відміну від цього, відомий цілий ряд випадків, коли вовчат знаходили в цілком несподіваних місцях: в старих скирдах соломи, штабелях дров, складах снугозахисних щитів повз дорогою, і навіть в хлібномі полі за кількасот метрів від села.

 

Вовченя біля батьків

 

Характерно, що вов ми ніколи не полюють побизу свого лігва, а лише на відстані 7—10 кілометрів — що, звичайно, також сприяє безпеці виводку. Після того, як вовчата достатньо підростуть, щоб слідувати за батьками, вовки припиняють користуватись постійним лігвом, а зупиняються на відпочинок кожного разу в іншому, але завжди надійному, місці.

 

Вагітність у вовків продовжується від 65 до 75 діб. У виводку в середньому нараховують 5—6 вовчат, зрідка до 14—15, а інколи — лише 1—2 (у старих або молодих вовчиць).

 

Вовчата народжуються навесні, сліпими, із закритими вушними отворами, вкриті рідкою бурою шерстю. Прозрівають через 9—15 днів; в трьотижневому віці починають виповзати з лігва; півтора місяці мати годує їх молоком, але вовчата ще в цей період починають потрохи їсти напівперетравлене м’ясо, що його відригує самець, який весь цей час постачає їжу вовчиці та вовчатам. Вовчата зростають швидко: за перші 4 місяці їхня маса збільшується майже в 30 разів, але потім темп росту помітно зменшується.

 

Поступово вовчата привчаються вбивати дрібних тварин, яких їм приносять батьки, а потім вчаться і полювати по справжньому. Хоч дорослі вовки досить уважно піклуються про своє потомство, тим не менше багато вовчат гине на першому році життя: смертність у вовків в цей період життя найбільша і досягає 60—80%.

 

Згідно до спостережень за канадськими тундровими вовками, у вихованні вовчат часто окрім батьків може брати участь молодий холостий самець, що цього року лишився холостим (в художній літературі це явище описане в книзі канадського натураліста Фарлі Моуета "Не кричи "Вовки"!" (Farley Mowet: "Never Cry Wolf")).

 

Вовчиці досягають статевої зрілості на другому році життя, а самиці — тільки в трирічному віці, та й то часто на перший рік не здатні знайти собі пару. В природі вовки живуть максимум до 15—20 років, але вже у віці 10—12 років в них виявляються ознаки старіння.

 

Охоронний статус

 

В ряді місцевостей свого первісного ареалу вовки зникли, а в інших їхня чисельність мала — наприклад, в Мексиці близько 50 особин, в Іспанії та Португалії разом — близько двохсот. Але загалом цей вид не вважається таким, що знаходиться під загрозою зникнення.

 

В Червоний список МСОП занесено особливий підвид вовка — північний гірський вовк (Canis lupus irremolus), що зберігся лише в національних парках Йеллоустоун та Глейшер в США. Загальна чисельність цього підвиду не перевищує 20 особин.

 

http://uk.wikipedia.org/wiki/Звичайний_вовк

 

Чи була дана стаття корисна для вас?

Повязані статті

article Григорій Вовк (Селянський). СВЯЩЕНИК ІЗ СЕЛЯНСЬКОЮ ДУШЕЮ
Григорій Вовк (Селянський). СВЯЩЕНИК ІЗ...

  3-13-2007    Views: 1762   
article Зимові свята у Карпатах
Зимові свята у Карпатах

  1-17-2007    Views: 1340   
article Тур в Карпати. Екстремальний туризм. Спелеотуризм в Карпатах
Тур в Карпати. Екстремальний туризм.

  1-31-2007    Views: 1443   

Коментарі користувачів

Додати коментар
No comments have been posted.


.: Powered by Lore 1.5.4