ІСТОРИЧНЕ ПРИКАРПАТТЯ Glossary    Contact Us
Search  
   
Browse by Category
ІСТОРИЧНЕ ПРИКАРПАТТЯ .: Стежками століть .: Михайло Грушевський

Михайло Грушевський

МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ
ЗВИЧАЙНА СХЕМА "РУССКОЇ" ІСТОРІЇ Й СПРАВА РАЦІОНАЛЬНОГО УКЛАДУ ІСТОРІЇ СХІДНЬОГО СЛОВ'ЯНСТВА
Поставлена організаційним з'їздом російських філологів справа раціонального укладу історії Слов'янства в задуманій Слов'янській Енциклопедії(Писано з нагоди пляну слов'янської історії, виробленого історичною підсекцією з'їзду.) дає мені нагоду порушити справу схеми історії Східнього Слов'янства. Я не раз порушував уже справу нераціональностей у звичайній схемі "русскої історії" (Напр, в "Записках" Наукового Товариства ім. Шевченка т. XIII, XXXVII І XXXIX, бібліографія, оцінки праць Милюкова, Сторожева, Загоскина, Владимірского-Буданова (завважу, що з моїх заміток до книги Милюкова "Очерки по истории русской культуры" зробив ужиток проф. Филевич в своїй рецензії праці д. Милюкова, в час. "Новое Время", покликуючись на них на попертя своїх гадок, зовсім противних тим, якими продиктовані були мої замітки). Также в приготованім ним до друку "Очерку исторіи украинскаго народа".), тепер хотів би обговорити се питання трохи повніше.

Звичайно прийнята схема русскої історії всім звісна. Вона починається з перед-історії Східньої Европи, звичайно про неслов'янську колонізацію, потім іде мова про розселення слов'ян, про сформування Київської держави; історія її доводиться до другої половини XII в., потім переходить до великого князівства Володимирського, від нього в XIV віці, до князівства Московського, слідиться історія Московської держави, потім Імперії, а з історії українсько-руських і білоруських земель, що лишилися поза границями Московської держави, часом беруться деякі важніші епізоди (як держава Данила, сформування Великого князівства Литовського і унія з Польщею, церковна унія, війни Хмельницького), часом не беруться зовсім, а в кожнім разі з прилученням до російської держави сі землі перестають бути предметом сеї історії.

Схема ся стара, вона має свій початок в історіографічній схемі московських книжників, і в основі її лежить ідея генеалогічна - генеалогія московської династії. З початком наукової історіографії в Росії сю схему положено в основу історії "Россійского государства". Потім, коли головна вага перенесена була на історію народу, суспільности,

[C.7]

культури, і "русская история" стала зближатися до того, щоб стати історією великоруського народу й його культурного життя, задержано ту ж схему в її головних моментах, тільки стали відлітати епізоди, що далі, то більше. Ту ж схему, в простішій формі прийняла наука "истории русскаго права", складаючися з трьох відділів - права Київської держави, московського й імперського.

Через таку традиційність, через таке довге уживання, до сієї схеми привикли й її невигоди, нераціональності не вражають прикро, хоч вона повна таких нераціональностей, і то дуже великих. Я вкажу деякі, не маючи претенсії вичисляти їх усі.

Передовсім дуже нераціональне сполучування старої історії полудневих племен, Київської держави, з її суспільно-політичним укладом, правом і культурою, з Володимиро-московським князівством XIII-XIV вв., так наче се останнє було його продовженням. Се можна було московським книжникам, для них досить було генеалогічного преемства, але сучасна наука шукає генетичної зв'язі і не має права зв'язувати "київський період" з володимирським періодом", як їх не-відповідно називають, як стадії того самого політичного й культурного процесу. Ми знаємо, що Київська держава, право, культура були утвором одної народности, українсько-руської; Володимиро-московська - другої, великоруської(Ся свідомість починає потрохи проходити в науку.

Досить ясно, напр., висловлює сю думку укладчик "Русской истории с древнейших времен", виданої московським кружком помочі самоосвіті (Москва, 1898), д. Сторожев; він з натиском підносить, що "Русь дніпровська і Русь північносхідня два зовсім відмінні явища; історію їх творять неоднаково дві осібні части русскої народности". Лшше сказати - дві народности, аби оминути баламуцтва, зв'язаних з теорією "единства русской народности"). Сю різницю хотіла була затерти Погодінська теорія, населивши Подніпров'я X-XII вв. великоросами й казавши їм потім, у XIII-XIV вв., відси виемігрувати, але я сумніваюся, що хто-небудь схоче тепер боронити стару історичну схему сею ризиковною, всіма майже полишеною теорією.

Київський період перейшов не у володимиро-московський, а в галицько-волинський ХІІІ в., потім литовсько-польський XIV-XVI в. Володимиро-московська держава не була ані спадкоємницею, ані наступницею Київської, вона виросла на своїм корені і відносини до неї Київської можна б скорше прирівняти, напр., до відносин Римської держави до її гальських провінцій, а не преємства двох періодів у політичнім і культурнім житті Франції. Київське правительство пересадило в великоруські землі форми суспільно-політичного устрою, право, культуру, вироблені історичним життям Києва, але на сій підставі ще не можна включати Київської держави в історію великоруської народности. Етнографічна й історична близькість народности української до великоруської не повинна служити причиною до їх переміщувань,- вони жили своїм життям поза своїми історичними стичностями і стрічами. Тим часом, наслідком пришивання Київської держави на початок державного й культурного життя великоруського народу що бачимо?

[C.8]

Історія великоруської народности зістається властиво без початку. Історія сформування великоруської народности досі зістається невиясненою, через те, що її історію починають слідити від середини XII в. (Гарні початки, зроблені напр, книжкою Корсакова "Меря и Ростовское княженіе", не були потім розвинені успішно.) і за київським початком сей свійський початок зовсім неясно представляється людям, що вчилися "русскої історії". Не слідиться докладно за процесом рецепції й модифікації на великоруськім грунті київських суспільно-політичних форм, права, культури; в таких формах, які мали вони в Києві, на Україні, їх попросту включають в інвентар великоруського народу, "Русскаго государства". Фікція "київського періоду" не дає можности відповідно представити історії великоруської народности. Тому, що "київський період" прилучається до державної й культурної історії великоруського народу, зістається без початку й історія українсько-руської народности.

Підтримується старе представлення, що історія України, "малорусского народу" починається доперва з XIV-XV віком, а що перед тим - то історія "общерусская". Ся знов "общерусская история" свідомо і несвідомо на кожнім кроці підмінюється поняттям історії державної і культурної великоруського народу, і в результаті українсько-руська народність виходить на арену історії в XIV-XVI вв. якби щось нове, мов би її перед тим там не було, або вона історичного життя не мала. Зрештою історія українсько-руської народности зісталася не тільки без початку, а і в виді якихось кавалків, disjecta membra, не пов'язаних між собою органічно, розділених прогалинами. Одинокий момент, що вирізняється й може лишитися ясно в пам'яті - се козаччина XVII в., але дуже сумніваюся, щоб хтось, хто вчився "русскої історії" по звичайній схемі, потрапив зв'язати її в своїм представленні з ранішими і пізнішими стадіями історії української народности, мислив би сю історію в її органічній цілості.

Ще гірше виходить на сій схемі народність білоруська - вона пропадає зовсім за історією держави Київської, Володимиро-московської, ба навіть і за Великим Князівством Литовським. Тим часом, хоч вона не виступає в історії ніде виразно як елемент творчий, але роля її немаловажна - вкажу хоч би на значення її в сформуванні великоруської народности, або в історії Великого Князівства Литовського, де передовсім їй, з-поміж слов'янської людности сеї держави, належала культурна роля супроти далеко нижче розвинених литовських племен. Заведенням до "руської історії" Великого Князівства Литовського хотіли поправити односторонність і неповноту традиційної її схеми. В історії, здається, перший сю гадку з натиском підніс Устрялов, а Іловайський, Бестужев-Ргомін і інш. пробували викладати паралельно історію "Руси западной", себто Великого Князівства Литовського, й "Руси восточной", себто Московської держави. В науці історії права потребу включення Великого Князівства Литовського пропагує школа проф. Владимирського-Буданова, хоч не дала ще ані

[C.9]

загального курсу "истории русского права", де було б включене Велике Князівство Литовське, ані осібного курсу права сього останнього. Се поправка, але вона сама потребує різних поправок. Велике Князівство Литовське було тілом дуже гетерогенним, неодностайним. В новішій науці легковажиться, навіть зовсім ігнорується значення литовської стихії. Слідження преемства права староруського з правом Великого Князівства Литовського, значення слов'янського елементу в процесі творення й розвою Великого Князівства Литовського привело сучасних дослідників внутрішнього устрою сеї держави до крайности, що вони зовсім ігнорують елемент литовський - навіть не ставлять питання про його впливи, хоч безперечно ми мусимо числитися з такими впливами в праві й устрою Великого Князівства Литовського (от хочби вкажу лише exempli gratia на інститут "койминців").

Потім, лишаючи литовський,- сам слов'янський елемент Великого Князівства Литовського неодностайний: маємо тут дві народности - укра-їнську-руську й білоруську. Українсько-руські землі, з виїмком Побужжя і Пинщини, були досить механічно зв'язані з Великим Князівством Литовським, стояли осторонь у нім, жили своїм місцевим життям, і з Люблинською унією перейшли безпосередньо в склад Польщі. Навпаки, білоруські землі дуже тісно були зв'язані з Великим Князівством Литовським, мали на нього величезний вплив - в суспільно-політичнім укладі, праві й культурі (як з другого боку самі підпали дуже сильному впливу суспільно-політичного й культурного процесу Великого Князівства Литовського), й зісталися в складі його до кінця.

Таким чином історія Великого Князівства Литовського далеко тісніше зв'язана з історією білоруської Народности, ніж українське-руської, що чимало підпала впливу його історії, але дуже небагато мала на нього впливу (тільки посередньо, оскільки білоруська народність передавала право й культуру, насаджені Київською державою, але так само посередньо, через політику литовського правительства, українсько-руська народність приймала не одно, що йшло від білоруської - напр., білоруські елементи актової мови, прийнятої литовським правительством). Отже включення історії Великого Князівства Литовського в "русску історію" не заступить прагматичного представлення історії народностей українсько-руської й білоруської.

Для історичного представлення суспільного і культурного процесу українсько-руської народности вистане зазначення тих кількох моментів з історії Великого Князівства Литовського, що мали для неї безпосереднє значення (В такім дусі старався я використати історію Великого Князівства Литовського в IV т. моєї "Історії України-Руси", що обіймає часи від половини XIV в. до 1569 р.). Більше з неї увійшло б в історію білоруської народности, але в цілості включати історію Великого Князівства Литовського в "русску історію" нема причини, коли це має бути не "історія Россії", себто історія всього того, що коли-небудь діялося на території її, і всіх народностей і племен, що її залюднюють (так її програму, здається, тепер ніхто не ставить, хоч ставити также молена), а історія народностей руських,

[C.10]

або східно-слов'янських (Один із найвизначніших сучасних систематиків - проф. В. Буданов ставить задаччю науки історії русского права "русского народа", не Російської держави, тому виключає з неї національні права неруських народностей Росії, а вважає інтегральною частиною право руських народностей, які не входили в склад Російської держави. Такий погляд бачимо і в інших консеквентне у них, як і у самого В. Буданова (див. мою рецензію його курсу XXXIX т. Записок Наук. Тов. им. Шевченка, бібл. с. 4).) (уживають часом сього терміну, аби оминути неясности й баламуцтва, які випливають з неоднакового уживання слова "русскій"). Взагалі історія державних організацій грає все ще забагато ролі в представленні "русскої історії", чи історії Східнього Слов'янства.

В теорії признається давно, що головна вага повинна бути перенесена з історії держави на історію народу, суспільносте. Політичне, державне життя, розуміється, чинник важливий, але поруч нього існують інші чинники - економічний, культурний, що мають часом менше, часом більше значення від політичного, але в кожнім разі не повинні лишатися в тіні поза ним. З руських чи східно-слов'янських племен держава найбільше значення мала, найтісніше пов'язана була з життям народу у народности великоруської (хоч і тут, но за межами національної, володимиро-московської держави бачимо такі сильні явища, як вічеве життя новгородське-псковське).

Українсько-руська народність ряд століть живе без національної держави, під впливами різних державних організацій - сі впливи на її національне життя повинні бути визначені, але політичний фактор сходить в її історії в сих бездержавних століттях на підрядну ролю попри факторах економічних, культурних, національних. Те саме треба сказати про народність білоруську. Для сеї останньої великоруська національна держава стає історичним фактором властиво тільки від 1772 р. На історію України вона починає впливати століттям скорше, але тільки одним краєм. Те виїмкове, виключне значення, яке має історія великоруської держави в сучасній схемі "руської історії", має вона властиво наслідком підміни поняття історії "русского народа" (в значенню руських, східньослов'янських) народностей поняттям історії великоруського народу.

Взагалі в тім, що зветься "русскою історією" я бачу комбінацію, чи властиво - конкуренцію кількох понять: історія Російської держави (сформування й розвою державної організації й її територія), історія Росії, себто того, що було на її території, історія "руських народностей", і нарешті - історія великоруського народу (його державного й культурного життя). Кожде з сих понять в консеквентнім переведенню може бути вповні оправданим предметом наукового представлення, але при такім комбінуванню різних понять, повного представлення, консеквентного переведення не дістає ані одно з них. Найбільше входить у схему "русскої історії" з понять історії Російської держави і великоруського народу. З розмірне невеликими перемінами й купюрами вона може бути перемінена на консеквентне і повно переведену історію великоруського народу. "Честь и место" історії сеї найбільшої

[C.11]

з слов'янських народностей, але поважання до її першенства й важної історичної ролі не виключає потреби такого ж повного й консеквентного представлення історії інших східньо-слов'янських народностей - українсько-руської й білоруської. Історії Східнього Слов'янства таки не заступить історія великоруського народу, його державного й культурного життя, і ніякі мотиви не дадуть права зігнорувати історію білоруської, і ще менше - українсько-руської народности, або заступити їх повириваними з них і попришиваними до історії великоруського народу клаптиками, як то практикується тепер.

Зрештою, як тільки "русская исторія" буде щиро і консеквентне зреформована в історію великоруського народу, його державного й культурного життя, так історія українсько-руської і білоруської народностей, я певний, вийдуть самі собою на чергу й займуть відповідне місце побіч великоруської. Але для сього наперед треба попрощатися з фікцією, що "русска історія", підмінювана на кожнім кроці великоруською, то історія "общерусска". Такий погляд сидить іще досить твердо, хоч на мій погляд він, оскільки не стоїть на услугах політики, являється пережитком старо-московської історіографічної схеми,- пережитком, дещо приладженим до новіших історіографічних вимог, але в основі своїй таки нераціональним. Історія великоруська (такою стає ся "руська історія" від XII-XIII вв.) з українсько-руським (київським) початком, пришитим до неї, се тільки калікувата, неприродна комбінація, а не якась "общерусска" історія. Зрештою "общерусскої" історії й не може бути, як нема "общерусскої" народности.

Може бути історія всіх "русских народностей", кому охота їх так називати, або історія Східнього Слов'янства. Вона й повинна стати на місце теперішньої "русскої історії". В деталях я не маю заміру викладати схему такої нової конструкції історії Східнього Слов'янства. П'ятнадцять літ я спеціально працюю над історією українсько-руської народности й виробляю її схему як у загальних курсах, так і спеціяльніших працях. По сій схемі укладаю я свою історію України-Руси, і в такім же виді представляю собі історію "руських" народностей. Не бачу трудностей, аби була зроблена подібним способом історія білоруської народности, хоч би вона випала менше багато, ніж історія українсько-руська.

Історія великоруської народности майже готова - треба тільки обробити її початок, замість пришитого до неї тепер київського початку, та вичистити від різних епізодів з історії України й Білоруси - се вже й так майже зроблене істориками великоруського народу й суспільности. Найбільше раціональним здається мені представлення історії кожної народности зокрема, в її генетичнім преємстві від початків аж до нині. Се не виключає можливосте представлення синхроністичного, подібно як укладаються історії всесвітні, в інтересах перегляду, з педагогічних, щоб так сказати, мотивів. Се деталі, й вони мене інтересують мало. Головні принципи: треба б усунути теперешній еклектичний характер "русскої історії", зшивання докупи епізодів з історії різних народностей, консеквентне перевести історію східно-слов'янських народностей і поставити історію державного життя на відповідне місце з іншими історичними факторами.

[C.12]

Думаю, що й прихильники нинішньої історичної схеми "русскої історії" признають, що вона не бездоганна, і що в своїх спостереженнях я виходив від правдивих її хиб. Чи сподобаються їм ті принципи, які я хотів би положити в основу її реконструкції, се вже інша справа.

У Львові, 9 (22) IX. 1903.

[C.13]

МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ ЗВИЧАЙНА СХЕМА "РУССКОЇ" ІСТОРІЇ Й СПРАВА РАЦІОНАЛЬНОГО УКЛАДУ ІСТОРІЇ СХІДНЬОГО СЛОВ'ЯНСТВА // Вивід прав України / М.Грушевський, І.Франко, М.Костомаров та ін. - Львів: МП"Слово", 1991. -С.7-13.

http://www.geocities.com/ua_ukraine/ukr320.html

Чи була дана стаття корисна для вас?

Повязані статті

article Михайло Грушевський
 

  11-16-2006    Views: 3979   
article СУЧАСНІ РОДИННІ ОБРЯДИ НА БОЙКІВЩИНІ ТА ПРОБЛЕМИ ЇX ЗБЕРЕЖЕННЯ Михайло Мельникович
Михайло Мельникович

  2-28-2007    Views: 4736   
article МИХАЙЛО БОЙЧУК - Посмертні згадки
БЛ. П. МИХАЙЛО БОЙЧУК - Посмертні згадки

  2-28-2007    Views: 948   

Коментарі користувачів

Додати коментар
No comments have been posted.


.: Powered by Lore 1.5.4