ІСТОРИЧНЕ ПРИКАРПАТТЯ Glossary    Contact Us
Search  
   
Browse by Category
ІСТОРИЧНЕ ПРИКАРПАТТЯ .: Історична довідка .: Прикарпаття має давню історію (Частина 1)

Прикарпаття має давню історію (Частина 1)

Розгорнута характеристика Івано-Франківської області

 

 

Вас вітає мальовнича Івано-Франківщина.

 

Івано-Франківська область (до 9 листопада 1962 року - Станіславська область) розташована на південному заході України, займає північно-східну частину Українських Карпат, Прикарпаття та частково Опілля. Утворена 4 грудня 1939 року. Територія краю становить 13.9 тис.кв.км. (2,3% від території України).

 

За результатами Першого Всеукраїнського перепису населення 2001 року кількість жителів області складає 1409,3 тис.осіб. Область відноситься до густонаселених регіонів країни. Щільність населення на 1 км2 складає 101 особу. Більша частина населення проживає в сільській місцевості (58%). Близько 95 відсотків складають українці, крім того проживають росіяни, поляки, євреї, молдовани, німці, румуни, вірмени, грузини і інші. Найбільш численними з етнічних груп є гуцули, бойки, лемки.

 

За адміністративним поділом область має 14 районів, 39 міських поселень, із них 15 міст, 765 сільських населених пунктів.

 

Область межує з Закарпатською, Львівською і Чернівецькою областями, південна частина області - з Румунією.

 

Через область протікає близько 50-ти річок. Найбільші з них – Дністер і його притоки (Бистриця, Гнила Липа, Лімниця, Луква, Свірж, Свіча, Сівка); Прут і його притоки (Люча, Пістинька, Рибниця, Черемош).

 

Найвищі гірські вершини на території області - Говерла (2061 м), Піп-Іван (1936 м), Сивуля (1836 м).

 

Клімат краю м’який, помірно континентальний. У Придністров’ї і Прикарпатті зима м’яка, літо тепле, весна дощова, пересічна температура у січні -5,10 , в липні +18,80 , опадів 500-800 мм на рік. У Карпатах зима довша і більш сувора, літо прохолодне, опадів 800-1100 мм на рік.

 

Івано-Франківщина пишається своєю культурно-історичною спадщиною. На території області взято під охорону держави 3,5 тисячі пам'яток історії та культури. Такі давні і цінні пам'ятки, як церква Пантелеймона під Галичем (ХІІст.), церква Святого Духа з мистецьким іконостасом в Рогатині (ХУІст.), Манявський скит (ХУІІст.). Дерев'яні гуцульські і бойківські храми, відомі за межами України.

 

На території області розташоване старовинне місто Галич, яке за короля Данила було столицею Галицько-Волинського князівства і яке відсвяткувало свій 1100-річний ювілей. Тут бороли ворога полки Ярослава Осмомисла, Романа, Семена Височана, ходили загони легендарного Олекси Довбуша. Вихідцями з Прикарпаття є письменники Василь Стефаник, Лесь Мартович, Марко Черемшина, Дмитро Павличко, Степан Пушик, відома співачка Марія Стеф’юк і інші.

 

В області є п'ять міст, що згадуються в древньо-

руських літописах: Галич (898 рік), Тисмениця (1143 рік), Снятин (1158 рік), Тлумач (1213 рік), Коломия (1240 рік).

 

У надрах Прикарпаття є запаси газу, нафти, марганцю, озокериту, торфу, бурого вугілля, калійної та кухонної солі, сірки, сировини для виробництва будівельних матеріалів. Область багата мінеральними джерелами.

 

Третина області вкрита лісами, які становлять 10% лісів України.

 

Різноманітний рослинний і тваринний світ. На Івано-Франківщині збереглося 120 видів рослин, які занесені до Червоної книги України.

 

Знаходяться понад 400 пам'яток природи, природних заповідників і заказників, найбільшим з яких є Карпатський Державний природний національний парк.

 

Прикарпаття – край природних заповідників.

 

Івано – Франківщина здавна славиться мальовничістю і багатством природи, її доброю збереженістю, неповторною історією, культурою, високим рекреаційно – оздоровчим потенціалом. Всі ці критерії дозволили створити такий природно – заповідний фонд, який відповідає сучасним екологічним, природоохоронним, освітньо – виховним, естетичним вимогам.

 

Всього на території області 438 заповідних територій та об’єктів загальною площею 186,5 тис. га, відсоток заповідності – 13,4 і є одним з кращих на Україні.

 

Одним з найвідоміших заповідних об’єктів області є Карпатський національний природний парк – перший в Україні, створений в 1980 році як природно – рекреаційний комплекс. Карпати – це казково прекрасний край незайманих людиною лісів, струнких смерекових, ялицевих та букових пралісів, дзвінких швидкоплинних потоків, цілющими джерелами та духмяними травами піднебесних полонин, а ще багатої історії та культури. Тут, на площі 50,3 тис. га охороняються природні коплекси Чорногори та Горган.

 

Основна частина території парку знаходиться в верхів’ях ріки Прут, решта – в басейні Чорного Черемоша. Прут бере свій початок з гори Говерла – найвищої в Українських Карпатах і дуже популярної серед туристів. Цікава споруда височить в Чорногорі, на вершині Піп Іван (2022 м н. р. м.), яка приваблює численних туристів та гостей парку. Це високогірна метеоролого – астрономічна обсерваторія, яка була збудована ще в 1938 році і яку місцеве населення називає “Білий слон”. Зараз вона не функціонує, її руїни манять соєю таємничістю та загадковістю.

 

Зачаровують скали та печери Довбуша – витвір природи, де за повір’ям ховав золото і коштовності народний месник Олекса Довбуш. Тут на бідних грунтах проростає релікт льодовикового періоду – сосна звичайна. А ще на території парку збереглося 9 церков ХVI- XX ст., збудованих у традиційних формах, які належать до гуцульської школи – церква Різдва (1615 р.) у смт. Ворохта, дорівська церква Чуда св. Михайла (1844 р.), церква XIX ст. у м. Яремча, церква Анни (1872 р.) у с. Бистрець Верховинського району, Димитрівська церква (1870 р.) у с. Кремінцях.

 

Завдяки отимальним кліматичним умовам, біогеографічній оригінальності території, етнографічним традиціям, територія парку традиційно використовується для рекреаційних та туристичних цілей ще з початку століття. Зараз на його території функціонує 5 туристичних, 7 спортивних баз, 7 будинків відпочинку, 9 санаторіїв, 7 таборів відпочинку. Діють зони відпочинку “Воротищі”, “Женець”, “Ребровач”, “Трамплін” та інші. По території парку прокладено понад 400 км туристичних та науково – пізнавальних маршрутів: “На озеро Несамовите”, “Погорілець – Шешурська – Марічейка”, “На гору Говерла”. Природні умови Карпаського НПП сприятливі для розвитку гірського спорту. У Ворохті щороку відбуваються змагання з біатлону, стрибків з трампліну, лижних гонок і двоборства, тут також проводяться зимові спартакіади. На ворохтянських трамплінах можна тренуватись цілий рік. Вони обладнані штучним покриттям, працюють підйомники для гірськолижників. Для розвитку цих захоплюючих видів спорту споруджені лижні бази “Авангард”, “Україна”, “Заросляк”.

 

Карпатський національний природний парк – це храм природи, який дарує всім відпочинок і радість.

 

Перлиною Карпат називають Косівщину, відомою своєю мальовничістю і багатством природи. Це осередок самобутніх звичаїв, побуту і культури гуцулів, їх декоративно-прикладного мистецтва, високий рівень якого відомий за межами України. Крім цього, це традиційний, дуже популярний край туризму. Тут на території 32,2 тис. га створений національний природний парк “Гуцульщина”. Звідусіль видно таємничу, манливу стіну гір. Це хребти Покутських Карпат, досить стрімкі, вкриті переважно мішаними лісами, з переважанням бука, граба. Рослинність надає горам чарівної краси. Навесні вони ніжно – смарагдові, влітку – густо – зелені, восени – всіх відтінків золота, взимку сіро – брунатні. Ліси й переліски чергуються з полонинами, сіножатями, городами й садами. Вся місцевість помережана стежками, плаями, оригінальними огорожами. Швидкоплинні, з кришталево – чистою водою, численними порогами й водоспадами, гомінкі річки й потоки, що несуться з гір поміж мальовничими берегами, є чудовою окрасою цього гуцульського краю. Численні туристичні готелі та бази відпочинку мають потенційні можливості для оздоровленя, відпочинку та туризму.

 

Унікальні природні комплекси Горган, відомі своєю мальовничістю, сильно розчленованим рельєфом, конусоподібними вершинами, цікавим і багатим рослинним покривом та тваринним світом охороняються тепер природному заповіднику “Горгани”. Край відвідується туристами, тут проводять дослідження вчені. В Горганах збереглося багато незайманих куточків живої природи. Заповідна територія площею 5344,2 га розташована в басейні ріки Бистриця Надвірнянська. Значна частина території заповідника (84,4%) вкрита смерековими, буково - ялицевими, ялицево – смерековими лісами. Вершини гір, узбіччя та плоскогір’я вкриті камянистими розсипами, на яких ростуть килими гірської сосни – жерепу, переліски – садки із сосни кедрової європейської, виду, занесеного до Червоної книги України. Дуже цікаво збільшує свій життєвий простір на схилах, вкритих камінням, смерека звичайна. Нижнє гілля її стелиться по камінню вниз і вкриває його густим килимом- ліжником, який може займати площу 20 – 25 квадратних метрів. Нагромадження великих брил з накипними різнокольоровими лишайниками, між якими проростають різні види трав’янистих рослин, утворюють своєрідні та унікальні біогеоценози, які один раз побачивши, вже не забудеш ніколи.

 

З реліктом третинного періоду – тисом ягідним, видом, занесеним до Червоної книги України, деревом, оспіваним в піснях і легендах, можна зустрітися в ботанічному заказнику “Княждвірський”, що в Коломийському районі. З нього ще задовго до нашої ери виготовляли скульптурні портрети дружин єгипетських фараонів, а потім і ложа для князів Київської Русі. Селяни з-понад Білого Черемошу відрубами тису ягідного платили у XVIII ст. данину австрійському імператору. З часом тис ягідний зник з Карпат, вцілівши тільки в урочищі “Княждвір” – єдиному значному місцезростанню тиса не тільки в області, але й на всій території Українських Карпат. Тут на площі 208 га зараз зростає близько 10 тис. дерев тису, яке народ назиє “негний-деревом” за звичайну якість деревини. Тис росте у ялицево – буковому пралісі. Могутні ялиці і буки утворюють перший ярус, а невисокі (4-8 метрів) деревця тису – під їхніми шатами. Дуже повільно росте тис – дерево з стовбуром діаметром 10 см має близько 80 років.

 

Дивний і незвичайний цей праліс. А на його узліссі – гарний будинок, прикрашений дере’яною різьбою, справжнісінький диво-терем із казки. Це музей природи, експонати якого розповідають про історію краю, про сиву давнину. Спеціальні стенди присвячені тису. Можна потримати в руці важкі відрізки цієї гарної деревини – недарма зветься ще червоним деревом.

 

Однією з найвідоміших серед туристів пам’яток природи є “Скелі Довбуша”, розташовані в Горганах біля села Бубнище в Долинському районі. Овіяні легендами, рідкісні для Карпат за геологічною будовою, скелі розташовані на фоні мальовничого пейзажу, серед букових змішаних лісів, які в народі пов’язують з легендарним іменем Олекси Довбуша. Біля скель простяглась рівна площадка, обмежена штучним ровом. У скелях видовбані печери, добре відшліфовані, різні за формою та розмірами. Вважають, що печери в скелях використовувались людьми для різних цілей: були місцем для відправи язичних обрядів, захищали місцеве населення від набігів татар, служили пристанищем для народних месників – опришків. “Скелі Довбуша” радують серця людей неповторною красою, захоплюють своєю величністю і загадковістю.

 

У самій гущі Карпатських Горган розташований ботанічний заказник “Скит Манявський”. Один з найбільш мальовничих ландшафтів Прикарпаття з ялицевими, смереково-буково-ялицевими лісами, єдиним місцем зрстання в Івано – Франківській області насадженням модрини польської, красивим лісовим озером, унікальними скельними утворами. В народі модрину польську називають хвойним дубом. Урочище широко відоме як місце знаходження старовинного монастиря, заснованого в 1611 році. Сьогодні Манявський скит поєднує прикмети музею і монастиря. Кажуть, що він стоїть на місці енергетично активних зон, сприятливих для очищення і приросту психічної енергії під час молитов. На земній кулі таких зон небагато. Всі вони, як наприклад Тибет, відомі своїми релігійними осередками. Місце розташування монастиря вважається святим, тут двічі з’являлася Діва Марія. З одного боку монастирські стіни притулилися до стрімкої гори, а з другого зависли над стрімкою річкою Скитуць. Неподалік шумить один з найкрасивіших в Українських Карпатах Манявський водоспад. Висота його досягає понад 20 метрів. Щороку тисячі туристів відвідують це таємниче і святе місце.

 

Зважаючи на значний рекреаційний потенціал та популярність природи області серед туристів, в останні роки створені заповідні об’єкти поліфункціонального призначення – регіональні ландшафтні парки, які поєднують в собі функції збереження цінних природних та історико-культурних комплексів та об’єктів, а також створення умов для ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах. Найбільш відомим є Дністровський регіональний ландшафтний парк, який займає площу 19 тис.га вздовж ріки Дністер. Тут неначе в природничому музеї зібрані геологічні, ботанічні, археологічні, гідрологічні пам’ятки природи. Ландшафт Дністра постійно змінюється. Рівнинний рельєф поступово переходить у гірський, представлений унікальними відшаруваннями юрського періоду. На Танутинській горі можна спостерігати гірські породи мезозойської ери – відклади нижньої юри. Вони представлені переважно жовтувато – білими вапняками, мають відбитки кількох видів унікальних морських водоростей і різноманітний комплекс викопної фауни. Другого такого немає в Європі. Важко уявити, що на місці цих скелястих виступів колись, понад 150 млн. років тому, вирувало справжнє море. Ліві притоки Дністра, глибоко врізуючись у Подільське плато, утворюють мальовничі каньйоноподібні долини. Серед них величаво підносять свої куполоподібні вершини Велика і Мала Говди, та Червона, що виникли в процесі горотворення в Карпатах. Вершини скель Червоної гори здіймаються на 150 м над Дністром, вкриті рідкісною наскальною і степовою рослинністю. За переказами, каміння гори має особливий магнетизм, що звільняє людину від негативних емоцій та нещасть. Та справжнім дивом каньйону є Червоногірський водоспад – один з найпотужніших на Поділлі. Тут річка Джурин з оглушливим шумом скидає свої води з висоти майже 16 метрів, розсипаючи їх вологим казковим маривом. А ще чудові сосново – смерекові ліси, що майже впритул у деяких місцях підступають до ріки, створюють неповторний пейзаж, заворожуючи своєю красою і величністю.

 

На Прикарпатті багато й інших заповідних об’єктів, які вражають своєю красою та неповторністю і збереження яких є головним завданням природоохоронних служб, громадськості, формувати світогляд, поведінку і діяльність населення з метою формування екологічної свідомості та залучення людей до збереження природної спадщини.

 

Турбота про пам’ятки – це турбота людей, які тут живуть. не тільки про минуле, це, головним чином, турбота про майбутнє, про наших нащадків, яким вони, безперечно, знадобляться. Десятки поколінь зберігали для нас ці пам’ятки і наш обов’язок передати цю культурну естафету майбутнім поколінням.

 

Прикарпаття – край, оспіваний в піснях і легендах. Кожному, хто відвідав хоча б раз цю гостинну землю, важко забути чарівну красу придністровських долин і зелених верхів Карпат. З урахуванням природних цінностей Прикарпатського краю було створено цілу низку курортів.

 

Івано- Франківщина має значні можливості для розвитку туризму. Цьому сприяють як і різноманітність природних факторів, так і наявність численних пам’яток історії та культури.

 

Є місця, про які, здається , знаємо дуже багато і водночас мало. Таким місцем в області є без сумніву так звані “скелі Довбуша” – пам’ятка природи із слідами людської діяльності в селі Бубнище Долинського району. Розташовані в урочищі Заломи на висоті 600м над рівнем моря, в густозалісненій місцевості піднімаються химерні скупчення кам’яних скель. Мовчазні, овіяні легендами, кам’яні велетні зберігають вікові тайни.Рештки колодязя, димоходу, сліди оборонної вежі або в’їзних воріт ,потайні ходи через гроти, видовбані в скелі численні пази та врубки, правильної форми печери – все говорить про те, що рука людини пристосовувала до життя це дике каміння. Тому друга назва пам’ятки – печерний комплекс. Глибокий рів біля великого рівного майданчика мав , очевидно, оборонне значення. Що тут було ? Дохристиянське капище, середньовічний монастир, укріплення часів монгольської навали чи стоянка опришків ? Деякі дослідники вбачають в них залишки фортеці.

 

Поєднуючи подумки Бубнище з Тустанню Львівської області , де також були наскельні укріплення , можна встановити , що обидві фортеці розташовані на рівній відстані обабіч центральної магістралі, що вела через Карпати. Передовими фортпостами Карпат були також : Грозьова, Спас, Верхнє Синьовидне, Тухольські ворота під Сколе. Отже, передові сторожові пости на південному краї Київської Русі закладались не стихійно, а продумано. Чи не про ці укріплення згадує автор “Слова о полку Ігоревім”, коли говорить про Ярослава Осмомисла, який “подперь гори угорскиї своїми железними полки, заступив королеви путь” ?

 

Печерний комплекс в с.Бубнище є унікальним об’єктом, що має історичну, ландшафтну та археологічну цінність, по якому необхідно здійснити грунтовні комплексні наукові дослідження та надати йому статус пам’ятки світового значення.

 

Івано-Франківщина багата на культурну спадщину. За кількістю пам’яток архітектури і містобудування область, одна з найменших за територією і населенням, займає третє місце в Україні. В даний час в області під охороною держави знаходиться 1360 пам’яток архітектури, в тому числі 87 пам’яток національного значення, переважна більшість яких – це пам’ятки дерев’яної і мурованої архітектури, та пам’ятки житлового і громадського будівництва, зосередженого, в основному, в історичних містах.

 

В історико-етнографічному відношенні область умовно поділяється на чотири зони ( регіони) : Опілля, Бойківщина, Покуття і Гуцульщина.

 

Опілля – це північні Рогатинський і Галицький райони; Покуття охоплює південно-східні Снятинський, Городенківський, Тлумацький і Коломийський райони; до Бойківщини відносяться західні райони області – Долинський, Рожнятівський і Калуський; Гуцульщина займає південні – Верховинський, Косівський і Надвірнянський райони.

 

Кожній з цих зон властиві свої архітектурні традиції. Наприклад, для Бойківщини були характерні так звані “ довгі хати “, де під одним високим , покритим соломою дахом, розміщувались житло і господарські приміщення, а класичний тип гуцульського житла – це хата на дві половини: в центрі сіни, а по боках – житлові кімнати. Є істотні відмінності і в архітектурі культових споруд. Будуючи храм, народні умільці працювали з такою ж легкістю і фантазією, як і при спорудженні свого житла. Володіючи складним комплексом традиційних форм, вони завжди користувались ним творчо, вносячи в кожну окрему споруду щось нове, і в цьому відношенні їх творчість була справжнім мистецтвом імпровізації. Найстаріші дерев’яні церкви побудовані лише за допомогою сокири, без пили і рубанка, всі з’єднання зроблені за допомогою врубок, без цвяхів.

 

Однією із таких споруд, хоча і найменшою за розмірами, є пам’ятка архітектури національного значення – церква Різдва Пресвятої Богородиці 1615р. в селищі Ворохта. Вхід на погост, де знаходиться церква, фланкований двома великими каменями. Такими каменями стародавні слов’яни позначали свої священні місця – жертовники. Будівля поставлена на невисоку кам’яну основу. Хрестова в плані, з квадратним середнім та прямокутними бічними зрубами, вона гордо височіє на одному з пагорбів селища. Лінії даху опасання впевнено піднімаються до стін зрубів, які своїми крутосхилими дахами підхоплюють їх прагнення вверх та передають вертикалям восьмерика, щоб зійтися в гранях шатра, і заспокоєно злитися в м’яких лініях маківки. Центричність композиції всієї споруди проведена відверто і сміливо. Рух форм бані такий сильний, що він ніби притягує стіни, які нахилені в середину будівлі. Цей прийом застосовувався будівничими свідомо, щоб надати споруді більшої конструктивної міцності.

 

На території області збереглися руїни чотирьох замків: замку XVIст в с.Пнів Надвірнянського району, замків XVII ст в селах Раковець та Чернелиця Городенківського району, та руїни Старостинського замку XIV-XVIII ст. в м.Галичі.

 

Цікавими в області є пам’ятки промислового та інженерного будівництва, в першу чергу - це унікальна доменна піч поч.XIXст. в урочищі Ангелів ( поблизу с. Ясеня ) Рожнятівського району ; солеварні кін.XIX- поч XX ст. в м.Долині та Болехові – єдиний на Україні приклад солеварних споруд, що збереглися дотепер, а також пивзавод 1767року в м.Івано-Франківську. Збереглися в Богородчанському, Верховинському, Долинському та інших районах дерев’яні млини і кузні. З інженерних споруд слід назвати залізничні кам’яні арочні мости у Ворохті, металевий міст через Дністер у Галичі та інші. Цікавою є пам’ятка архітектури – обсерваторія 1937року на горі Піп Іван у Верховинському районі.

 

В області під охороною держави знаходиться 28 костелів і 4 синагоги. Костели, в основному, борочного стилю відзначаються монументальністю і величністю. Найвизначнішими з них є костел кармелітів 1624р. в смт. Більшівцях Галицького району, костел 1760 р. в м.Городенці, костел бернардинів 1735 р. в смт.Гвіздець Коломийського району, парафіальний костел 1703 р. та костел єзуїтів 1763 р. на майдані Шептицького в м.Івано-Франківську та інші.

 

Під охороною держави в області знаходяться 4 монастирі, три з них в даний час використовуються за первісним призначенням, а саме : монастир – скит 1611 року в с.Манява Богородчанського району – під чоловічий монастир УПЦ КП , монастир святих отців Василіан XVIII ст. в с.Гошові Долинського району - під чоловічий монастир УГКЦ та жіночий монастир Василіанок 1903 р. в м.Івано-Франківську. Колиній жіночий монастир Василіанок в м.Рогатині використовується під лікарню.

 

Найціннішими пам’ятками в області звичайно ж є фундаменти Успенського собору 1157 р. в с.Крилос Галицького району та церква св.Пантелеймона 1200 р. в с.Шевченкове цього ж району.

 

Крилоська гора, обрізана стрімкими схилами та перетята потужними оборонними валами, протягом XII-XIII ст. була головною твердинею Галицького князівства – центром літописного Галича . Тут стояли княжий двір, катедра Успіння Пресвятої Богородиці, церкви та монастирі, двори бояр та ремісників . Ця земля бачила славетні постаті Ярослава Осмомисла, Романа Мстиславовича, Мстислава Удатного , Данила Галицького.

 

Галич, будучи центром держави, поступово стає духовною столицею Галицької землі. В середині XII ст. тут засновується Галицьке Єпископство, а в 1301 р. Крилос стає осідком Галицьких митрополитів, згодом – єпископів та митрополичих намісників. Після татарської навали 1241 р. Галич перестає бути столицею держави, місто занепадає, а на Крилоській горі залишається існувати монастир. Протягом XIV- XVIII ст. Крилоський монастир з катедральною Успенською церквою ( собором ) відіграє велику роль в житті Української Церкви .

 

Успенський собор ( церква Пресвятої Богородиці ) зведений у 1157 році Ярославом Осмомислом, був найбільшою святинею та окрасою княжого Галича. Головний столичний катедральний храм був місцем вокняження на Галицькому столі та князівською усипальницею. Катедра проіснувала до сер.XVI ст, поки не впала від старості та численних татарських нападів. Її розібрали на будівельний матеріал. З матеріалу Успенського собору в 1586 році поруч була збудована Успенська церква.

 

Собор являв собою квадратний в плані ( 32,5 х 32,5 м ( з апсидами – 37,8м), триапсидний, чотиристовпний, очевидно, одноверхий храм, обнесений з трьох боків закритими галереями . Успенський собор був сильно пошкоджений під час монголо-татарської навали. А згодом, коли Данило Галицький переніс свою столицю в Холм, почав руйнуватися.

 

В 1936 – 1938 роках були проведені розкопки храму експедицією Наукового товариства ім. Т.Шевченка під керівництвом Ярослава Пастернака. Серед руїн храму знайдено чимало архітектурних деталей : уламки круглих колон, різьблені капітелі, уламки фігурних карнизів, фрагменти фресок, білі алебастрові і полив’яні кольорові керамічні плитки підлоги та інше, що свідчить про розкішне внутрішнє і зовнішнє оздоблення храму. У 1937 році під час розкопок фундаментів у західному притворі археологи виявили кам’яний саркофаг з останками князя Ярослава Осмомисла , який в даний час експонується у влаштованому в поруч розташованих митрополичих палатах музеї “ Давній Галич”, та поховання молодої княгині .

 

У 1974-1976 роках здійснено трасування зовнішніх фундаментів Успенського собору, реставрацію каплиці святого Василія , спорудженої на його рештках у XVII ст, а також відзнаковано місце поховання князя Ярослава Осмомисла.

 

З метою подальшого вивчення об’єкту Архітектурний загін Галицької археологічної експедиції ( керівник Ю.Лукомський ) 1992 року розпочав повторні дослідження уцілілих решток Успенського собору, які завершились у 1998 році. Вони принесли нові важливі результати, що дозволило суттєво доповнити попередні дослідження та внести до них корективи.

 

http://www.if.gov.ua

 


Чи була дана стаття корисна для вас?

Повязані статті

article Прикарпаття має давню історію (Частина 2)
Розгорнута характеристика...

  10-25-2006    Views: 3997   
article Історія села Кулачин Снятинського району (зараз частина м. Снятина)

  10-27-2006    Views: 1834   
article Архітектура Прикарпаття
Володимир СІЧИНСЬКИЙ 

  3-16-2007    Views: 4076   

Коментарі користувачів

Додати коментар
No comments have been posted.


.: Powered by Lore 1.5.4