ІСТОРИЧНЕ ПРИКАРПАТТЯ Glossary    Contact Us
Search  
   
Browse by Category
ІСТОРИЧНЕ ПРИКАРПАТТЯ .: Видатні постаті краю .: Іван Франко і економіка Прикарпаття

Іван Франко і економіка Прикарпаття

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ В НАУКОВО-КРИТИЧНІЙ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ІВАНА ФРАНКА

Степан Злупко

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська 1, 79000, Львів, Україна

E-mail: journft@franko.lviv.ua

Автор досліджує економічні погляди Івана Франка, його вплив на розвиток української думки.

Ключові слова: Іван Франко, українська економічна думка.

Творчий геній Івана Франка позначився у різних ділянках економічного знання, яке найтісніше пов’язане з практикою підвищення добробуту народу. Через те він постійно цікавився станом української економічної думки різних історичних епох, намагався висловитися з приводу поглядів і наукового доробку окремих українських економістів.

Зазначу, що хоч про економічні погляди мислителя опубліковані окремі дослідження, але в них розвиток української економічної думки не знайшов належного відображення. Між тим, погляди Івана Франка на українську економічну думку, її представників, еволюцію повинні бути враховані при вивченні історії економічної думки та поцінуванні її надбань. Тим більше, що вчений-енциклопедист у своїх оцінках і судженнях був об’єктивний, незалежно від того, яких суспільно-світоглядних орієнтацій дотримувався той чи інший економіст.

Для розуміння поглядів Івана Франка на розвиток української економічної думки важливе методологічне значення має визначення ним основ українства. У праці „Українці” він писав: „В історії і в характері українського (малоруського) народу є щось таке, що засвідчує його тісний тисячолітній зв’язок із землею, яку він заселяє: все та ж постійність і спорідненість при незначній одмінності, все та ж сонячна лагідність і жвавість, поєднана з журливістю, тільки степовикам притаманною” [1, с.162]. Це твердження повторив Іван Франко у „Нарисі історії українсько-руської літератури до 1890 р.”, відзначивши, що історичні досліди вистежують сліди українського народу майже до великої слов’янської міграції в VI ст., а старе національне ім’я Русь не було імпортоване, а було „місцевим виплодом південно-руської спеціально полянської, київської державної організації” [1, с.196].

Наведені міркування мають фундаментальне значення для з’ясування особливостей розвитку української економічної думки. По-перше вони розкривають її ментально-світоглядні основи, що визначаються природними умовами українського життя, по-друге, вони визначають історичні витоки і тяглість розвитку світогляду українців, що знаходило свій вияв у господарській культурі, в тому числі й в економічній думці.

Одним із перших мислителів Подніпров’я був Анахарсій (VI ст. до н.е.), погляди якого Іван Франко поцінував у поемі „Солон і Анахарзіс”. Скіф Анахарзіс, на думку Івана Франка, з князівського роду, окраса й слава скіфського народу. Прибувши до Афін, він забажав зустрітися з правителем Солоном. Згідно з версією Івана Франка, Анахарсій кілька днів гостював у Солона і вів з ним розмови про становище місцевого люду. Солон вихвалявся тим, що установив добрі закони для своїх громадян, яких, мовляв, ніхто не перетворить на рабів голодних. На це Анахарзіс відповів так:

„Ах голово така розумна та добряча, —

Як ти ще при тім одначе тіснозряча!

Тих при кім власть і вплив, ще й правом утверджати

Кого льос обмежив — законом обмежити —

Се ж не то не вменшить всіх можновладців власть,

А самоволі їх закону силу дасть”.

.........................................................

Закони друже мій, се павукова сіть, —

В ній муха впутаєсь, незчується медвідь [2, с.563].

З наведеного випливає те, що Іван Франко міркування Анахарзіса вважав глибшими і демократичнішими, ніж грецького законодавця Солона. Анахарзіс, виявляється, добре розумів людську природу, стосунки між людьми, критично ставився до будь-яких спроб зміцнити становище правлячих верхів над народними масами. У ментально-психологічному відношенні погляди Анахарзіса в інтерпретації Івана Франка були співмірні з українським світоглядом, який позначився і на розвитку економічної думки. З праць І.Франка випливає, що він з особливою повагою ставився до Анахарзіса, якого зараховували до мудреців античності.

Треба сказати, що Іван Франко постійно цікавився світоглядом, зокрема економічними поглядами окремих діячів української культури і суспільно-економічної думки. Деяких він тільки згадує, іншим дає розгорнуту характеристику, звертаючи увагу на найсуттєвіше. У числі постатей, які цікавили Івана Франка, був видатний український полеміст кінця ХVІ — початку ХVІ ст. Іван Вишенський.

Спираючись на його твори і на праці про нього, Іван Франко дав усебічну характеристику діяльності та світогляду Івана Вишенського, який „не був філософом — вченим, не був навіть оригінальним мислителем... Він брав для своєї потреби те, що міг найти у своїм часі і окруженні” [3, с.53]. Так оцінив Іван Франко джерела світогляду Івана Вишенського. На думку Івана Франка, Іван Вишенський будив у суспільності голос власного сумління, змушував її поперед усього заглянути у власне нутро, ставив перед нею ідеали моралі, ідеали, котрі й нині не втратили своєї живучої сили.

Іван Франко відзначив те, що Іван Вишенський у своїх полемічних творах охопив широке поле, вдарив на весь суспільний і церковно-моральний лад у тодішній Польщі, вказав на такі моральні хиби, як „самовладство шляхти над мужиком і здеградування його помеже худоби. Запашисті доторкали справді кореня зла” [3, с.75]. Однак усунути того зла, за рецептами Івана Вишенського, було не можливо, бо вони були більше поривами душі, несвідомо виробленою програмою. Незважаючи на це, гаряче слово, промовлене в обороні простолюду, чинить, на думку Івана Франка, велику честь авторові, який на далекім Афоні не стратив живучого зв’язку зі своїми бідними братами, не стратив співчуття з їх горем і потребами [3, с.88-89].

Особливо симпатичним виступає Іван Вишенський там, де „своїм теплим чуттям обнімає тих, про котрих в його часі мало хто думав, а до котрих майже ніхто з інтелігенції не відносився як до братів, як до рівних, — говоримо про мужиків, панських та біскупських і монастирських підданих”. Вишенський добре знає їх злиденне життя. Говорячи про тих „бідняків, він просто без наміру викликати ефект, підносить такі риси і подробиці, котрі зворушують душу до дна” [3, с.199-200].

Іван Вишенський, як писав Іван Франко, сміло говорить правду в очі королям, князям, панам, ієрархам, своїм найближчим монахам, братчикам і простому народові. Однак погляди видатного полеміста не були усталеними, вони хиталися протягом його діяльності. Суспільність він розглядав через призму організації церкви. „Він знає, — казав Іван Франко, — тільки один вид праці — подвиг аскетичний” [3, с.208]. Для нього найважливішою суспільною верствою є монашество. Ступінь нижче від монахів стоять мужики, піддані, хлібороби, які терплять усякі недостатки, живуть у простоті і покорі, безмірно нижче стоять пани, дворяни та ієрархи. Це невільники своїх забаганок, примх. „Як бачимо, — пише Іван Франко, — це погляд не економіста, не політика, але мораліста і естета” [3, с.206].

Незважаючи на це, Іван Франко високо цінував погляди і діяльність Івана Вишенського, який, звичайно, міг зробити значно більше для України, якби у його світогляді не взяв гору аскетизм і моралізаторство. Порівняно з ним виділявся європейськістю Станіслав Оріховський, який перебував під впливом протестантизму. Про нього Іван Франко згадує, але не дає розгорнутої характеристики суспільно-економічного світогляду.

Значно повніше відтворив Іван Франко погляди Григорія Сковороди, до творчої спадщини якого неодноразово звертався. „Григорій Сковорода, — писав Іван Франко, — поява вельми замітна в історії розвою українського народу, мабуть, чи не найзамітніша з усіх духовних діячів наших ХVII віку”[4, с.434]. Зрозуміло, при такій високій оцінці Григорія Сковороди не можна було обминути характеру його світогляду. На думку Івана Франка, доля поставила філософа на межі двох епох, коли, з одного боку, козацько-гетьманська Україна помітно конала. Колишня козацька старшина щоразу більше асимілювалася з московським дворянством. З другого боку, сини помосковленої старшини набиралися освіти, свіжої науки в столицях і за границею, разом з новими книгами і газетами ширили нові ідеї і погляди, спрямовані на відродження українського народу.

Син простого козака-українця, учень Києво-Могилянської колегії, лучить в собі ті суперечливі течії „в одну вельми оригінальну й характерну цілість... Се старий міх, налитий новим вином” [4, с.434]. На думку Івана Франка, Григорій Сковорода „цінив над усе свободу”, зміст його науки був новий для тогочасної української суспільності. Від себе можу додати, що це був час закріпачення українського селянства, а тому ідеї свободи, в тому числі економічної, для Григорія Сковороди мали фундаментальне значення. Це глибоко розумів Іван Франко, який хоча й скупо, але рельєфно окреслив суспільно-економічні погляди Г.Сковороди. Щоправда, до світогляду філософа Іван Франко ставився критично. „На жаль, — твердив учений, — і він не зловив смислу життя... даремно силкувався погодити авторитет святого письма з чистим розумом” [1, с.257].

Розглядаючи погляди тих чи інших історичних постатей, Іван Франко враховував умови їх виховання та життєдіяльності. Він завжди прагнув знайти раціональні ідеї навіть у світогляді, замуленому застарілими уявленнями чи доктринами. Особливо це стосується діячів новітньої доби, коли економічна думка виступила, так би мовити, у власному вираженні.

Іван Франко був добрим літописцем і аналітиком окремих проявів економічної думки другої половини ХІХ ст. Правда, він не залишив окремих трактатів з того предмету, але його поцінування окремих подій і фактів не втратили свого пізнавального значення. Так, говорячи про суспільні змагання в Галичині у 60-х роках ХІХ ст., І. Франко зазначив, що серед громадських діячів того часу треба згадати Степана Качалу, який своєю статтею „Що нас губить, а що нам помочи може” перший звернув увагу „на потребу народних організацій в роді громадських кас позичкових і шпіхлірів” [1, с.324]. С.Качала пристав душею до нового народного руху, присвятивши йому багато праць і значний капітал.

Ця висока оцінка, на перший погляд, здавалось би незначного факту випливає з того, що в Галичині у той час велися дискусії з приводу алфавіту і обрядів, а економічні проблеми перебували в тіні і їх навіть нехтували. Між тим саме економічні питання є особливо важливими. Це добре розумів Іван Франко, який намагався зафіксувати кожен факт економічного мислення. У його працях високо поціновані дослідження українського вченого С. Подолинського. Аналізуючи женевські видання за 1880 р., І. Франко казав, що вони збагатилися двома дуже цінними книжками. „Перша з них — „Ремесла і фабрики на Україні” — економічно статистична праця вченого і талановитого писателя Сергія Подолинського, що вже перед тим видав том „Життя й здоров’я людей на Україні — популярну гігієну, якою б могла повеличатися кожна європейська література” [5, с.107-108].

Позитивно оцінив Іван Франко статтю С. Подолинського „Дарвінізм і громадівство”, де в формі полеміки проти відомих німецьких дарвіністів Оскара Шмідта і Ернста Геккеля автор доводить тісний зв’язок сучасного громадівства із здобутками природничих наук, зокрема з еволюційною теорією. Цю статтю друкували французькою, сербською та німецькою мовами. Отже, вона була відома для європейського читача, а не тільки для українців. В огляді про українські видання в Женеві Іван Франко ще раз відзначає працю молодого вченого Сергія Подолинського „Ремесла і фабрики на Україні”. „Виклавши дуже популярно найновіші теорії про початок, поділ і розумну організацію людської праці, автор, — на думку Івана Франка, — малює картину життя робітників різних фахів на Україні і в Галичині на основі найновіших матеріалів... Праця Подолинського, написана ясно, доступно, з повним володінням предмета, заслуговує на якнайбільше поширення і сподіваємося, що незабаром вона з’явиться в переробленому польському перекладі” [6, с.43].

Ця оцінка економічної студії С. Подолинського — одне із свідчень того, наскільки позитивно ставився Іван Франко до праць молодого талановитого дослідника економічної історії України. Про них він захоплено відгукувався і в листах до друзів. Так, у листі до М.І. Павлика у жовтні 1879 р. Іван Франко писав, що радий за С.Подолинського, праця якого „Життя і здоров’я людей на Україні” йому дуже подобалася. „А питання, котре він (С. Подолинський. — С.З.) обробив у своїй статті — соціалізм і дарвінізм — у нас літом займало геть людей і багато викликало спорів, навіть на університеті..., де спори завзято велися десь зо дві неділі.” [7, с.213-214].

Наведені визнання підтверджують значущість праць С. Подолинського у розвитку української суспільно-економічної і наукової думки. У листі до М. Драгоманова за листопад 1881 р. Іван Франко писав про те, що С.Подолинський, який розглядав і історичний розвиток із врахуванням теорії соціалізму та дарвінізму, був значно глибшим, ніж його зарубіжні сучасники.

Незважаючи на лаконічність висловлювання Івана Франка про праці С. Подолинського, вони заслуговують на увагу дослідника історії української економічної думки. З наявної інформації випливає, що Іван Франко не був особисто знайомий із С. Подолинським, не знав про дослідження останнього „Праця людини та її відношення до розподілу енергії”, що принесла українському вченому світове визнання. Можливо подібні інформації є в архівних джерелах, які потрібно виявляти і аналізувати. Однак саме І. Франка потрібно вважати першим, хто дав високу оцінку працям С. Подолинського.

Сучасником С.Подолинського був доцент Київського університету М. Зібер, який досліджував праці Д. Рікардо, А. Сміта і К. Маркса. Іван Франко позитивно відгукувався на дослідження М. Зібера, але не залишив їх ширших аналітичних оцінок. Значно повніше писав Іван Франко про творчість М. Драгоманова та його суспільно-економічні погляди.

У спеціальній праці „Суспільно-економічні погляди М.П. Драгоманова” Іван Франко з належною повнотою висвітлив суспільно-економічний погляд останнього. Для об’єктивної оцінки суспільно-економічних поглядів М. Драгоманова потрібно, на думку Івана Франка, застосувати історичний метод, бо тільки на тлі часу і місця діяльності можна зрозуміти та належно оцінити творчий доробок мислителя. Давши аналітичну характеристику української суспільно-економічної думки часів М. Драгоманова, що була мішаниною європейських ідей і спеціально-російського хлопофільства, І. Франко вважав, що це є головним ключем до розуміння світогляду вченого і політичного діяча [8, с.426]. Основою соціалізму М. Драгоманова було мужикофільство, до якого він доходив не студіюванням життя. Для його соціалізму вихідною точкою був вид селянських злиднів та кривди і гаряче бажання знайти такий суспільний ідеал, при якому та суспільна кривда була б зведена до мінімуму. Прагнучи звести тиск держави на долю і економічний стан одиниці до мінімуму, М. Драгоманов обрав основою своєї будови громаду, найменшу, на його думку, і соціально-політичну організацію. Саме тому М. Драгоманов назвав свій соціалізм громадівством. М. Драгоманов, на думку Івана Франка, був еволюціоністом.

Позитивно оцінивши роль М. Драгоманова в розвитку суспільно-економічної думки, І. Франко з властивою йому прискіпливістю вказав на хибні моменти в його світогляді. Насамперед, треба зазначити, що в М. Драгоманова „не було поняття нації як чогось органічного, історично конечного, нерозривного і вищого над усяку територіальну організацію” [8, с.438]. Подібні хиби треба бачити, щоб не робити з творів М. Драгоманова якогось фетиша, бо це, на думку Іван Франка, робить „дуже лиху прислугу не лише нашому національному розвоєві, але також репутації „драгоманівської школи” [8, с.438].

Наведені тут міркування типові для світогляду І. Франка, який ніколи, незважаючи на жодні наукові та політичні авторитети, не поступався національними інтересами. Нація — це найвища цінність, її інтерес — це найвище благо. Свідоме чи несвідоме нерозуміння цього факту знаходило критичний осуд в І. Франка, який, до того ж, найбільше цінив тих економістів і ті теорії, які спиралися на аналіз дійсності.

У тому контексті легко зрозуміти захоплені оцінки І. Франка статистично-економічних досліджень Володимира Навроцького, який значною мірою формувався під впливом М. Драгоманова. Іван Франко називав Володимира Навроцького першим галицько-українським економістом [9, с.87].

Така висока оцінка В.Навроцького пояснюється глибиною статистико-економічних досліджень останнього. „Супроти патріотичної фразеології, якою жили тодішні ученицькі громади, Навроцький, — на думку Івана Франка, — вчасно привик ставити тверезі вимоги основного пізнання життя і його насущних потреб. Записавшись у Львові на правничі студії, він, основне, наскільки се тоді було можливе, познайомився з суспільною економікою і статистичним методом студіювання явищ народного життя і, ставши фінансовим урядником, дав руській громаді уперве ряд основних наукових праць, що з різних боків вияснювали загадку народної нужди і темноти [9, с.371].

Відзначаючи всебічність таланту В. Навроцького та еволюцію його творчості, І. Франко високо оцінив його дослідження „Про реформу домового податку”, в якому дано критику податкових реформ на суспільній основі. Статті „Що нас коштує пропінація”, „Руська народність в школах галицьких” мають тривалу наукову вартість. Від початку видання „Діла” до своєї смерті 1882 р. В.Навроцький друкує в ньому „капітальні свої праці „Подвійна крейда, студія над податком грунтовим”, „Герої подвійної крейдки” і „Реставрація економічна”, в яких немилосердно демаскував польські забаганки — будувати шляхетсько польське панування на руській землі” [9, c.372].

Можна навести ще чимало висловлювань І. Франка про творчість В. Навроцького, якого зараховують до класиків української статистики. З певною умовністю можна твердити про те, що нікого з українських економістів і громадських діячів І. Франко так не цінував, як Володимира Навроцького. У вірші „ На смерть Володимира Навроцького” І. Франко писав:

„І світлом ума свого він освітив

Шинки брудні, вбогії хати,

І всюди незрячим очам він відкрив

Недолю, і здирство, і страти

........................................................

Тож днесь, коли чистий огонь той погас

У млах, що над нами нависли,

Най пам’ять його свята буде для нас,

Святі його діла і мислі” [10, с.335].

Здається, думки і діла жодного з українських економістів, крім В.Навроцького, не називав Іван Франко святими. Так глибоко йому імпонували погляди і дослідження видатного економіста. Після його смерті Іван Франко намагався видати його твори. Однак вдалося видати лише перший том у 1884 р., куди ввійшли ранні етнографічно-географічні праці В. Навроцького. Що стосується статистично-економічних праць В. Навроцького, то задум Івана Франка видати їх окремою книгою було зреалізовано аж через 120 років [11]. Щоправда, у це видання не увійшли рукописи і листи В. Навроцького, які мав намір видати Іван Франко, для якого економіст-статистик був особливим авторитетом.

Значно критичніше поставився І. Франко до праць Володимира Барвінського, який також був наділений письменницьким талантом, але значно поступався В. Навроцькому аналітичними здібностями. В. Барвінський походив з української патріотичної родини і хоч серед братів був найменшим на зріст, але найталановитішим публіцистом та белетристом. Свою письменницьку діяльність В. Барвінський почав у 1868 р. Як юрист, він був автором популярної книжечки „Вексель і лихва — наша біда”, а також менш вартісної праці „Тридцять літ тверезості”. І. Франко цінив виступи В.Барвінського проти галицького москвофільства. Позитивно відгукувався він на статистичне дослідження В.Барвінського „З поля статистика”, в якому „освітлено статистичними цифрами дійсну національну і суспільну різницю між східною і західною Галичиною” [1, с.367].

Вдало, на думку Івана Франка, виступив В. Барвінський з критикою виданих у 1876 р. у Відні брошур соціалістичного спрямування, зокрема, брошури під назвою „Парова машина”. Він „подав дуже влучну критику тодішнього наївного, так сказати, народовольського соціалізму, що лежав у основі віденських публікацій” [1, с.375]. І. Франкові імпонувало те, що В. Барвінський відстоював ідею національної окремішності українців і був противником імпортованих з Росії і з Заходу поглядів.

Загалом позитивно оцінюючи суспільно-економічну діяльність В. Барвінського, його праці на актуальні тогочасні теми, І.Франко водночас застерігав від надмірної ідеалізації його, перебільшення ролі в суспільному житті Галичини кінця ХІХ ст. Надмірна фразеологічність, розмитість економічної і політичної програми перешкодили В. Барвінському відіграти належну політичну роль у розвитку суспільно-економічної думки.

Значною мірою сказане стосується Остапа Терлецького, ім’я якого, як казав Іван Франко, було мало відоме „нашій широкій громаді”. Однак „будущий історик доби нашого національного розвою за останні 30 літ ХІХ-го віку буде мусити присвятити окрему сторінку життю і діяльності Терлецького” [12, с.305]. Це зробив сам І. Франко, простеживши еволюцію поглядів О.Терлецького, відзначивши його юнацький романтизм і патріотизм. Крім того, І. Франко звернув увагу на науковий метод О. Терлецького, який „любить виставити тезу, а потім доказати її відповідно підібраними фактами та силогізмами; для історика, навпаки, важливі не тези, а факти і їх значення” [1, с.320].

Сказане стосується не тільки наукового методу О. Терлецького, але характеризує передусім наукову філософію І. Франка, якому особливо сподобались наукові підходи В.Навроцького. Останнього Іван Франко часто порівнював із О. Терлецьким, який багато спричинився до розвитку національної свідомості української молоді, зокрема, завдяки діяльності у товаристві „Січ”, І.Франко зазначав європейськість О.Терлецького, його заклик до освоєння науки. Він позитивно оцінив працю О.Терлецького „Галицько-руський нарід і галицько-руські народівці”, автор якої закликав працювати над „реальними питаннями”, над соціальним та економічним становищем народу.

Очевидно, така позиція спричинилася до того, що О. Терлецький брав участь у виданні брошур „Парова машина”, „Про правду”, „Про бідність”, „Правдиве слово хлібороба до своїх земляків”. Останнє видання конфіскувала австрійська поліція. О. Терлецький прагнув виправдатися і висунув низку аргументів. Незважаючи на це, Терлецького почали критикувати з різних боків. І. Франко вважав, що О. Терлецькому велику честь чинить його ідентифікація із змістом виданих брошур. Однак розумова оборона О. Терлецького, на думку Івана Франка, не витримує критики в пункті, де він каже, що видані брошури-метелики не шкідливі, бо написані „на підставі Марксових ізслідувань”. Насправді, лише одна брошура „Про правду” була переробкою не Марксової праці, а Ф. Лассаля про посередні податки. У виданих у Відні брошурах було більше російського наївного народництва та бунтарства, ніж західноєвропейського соціалізму.

Проаналізувавши праці О. Терлецького, маючи можливість спостерігати його наукові пошуки і методи аналізу, Іван Франко дійшов до висновку про те, що „ідея, думка, логічна конструкція се була головна річ у кожній його науковій чи публіцистичній праці. Вона повстала у тій таємничій глибині його темпераменту, на межі свідомого ... в його історичній праці не самі факти, їх хронологічна черга та генетичний зв’язок, а виклад їх значення та критика їх мотивів і принципів стояли на першому місці. З того погляду О. Терлецький був учеником німецьких істориків суб’єктивістів в роді Роттека, Гервінуса й Шерра, що писали історію не для доходження історичної правди, а для проповіді демократичних, ліберальних чи республіканських доктрин” [1, с.364-365].

Піддаючи критиці науковий метод О. Терлецького, І. Франко аж ніяк не хотів применшити його заслуг у розвитку української суспільно-економічної думки кінця ХІХ ст. Навпаки, він ставив його як приклад служіння народові й писав, що серед могил видатних особистостей помітною і незабутньою буде могила О.Терлецького.

Не обминати жодного скільки-небудь помітного явища в українському суспільному житті — це було характерним для Івана Франка. Так, коли появилася похвальна рецензія на брошуру В. Будзиновського „Культурна нужда австрійської Русі”, то І.Франко вважав за потрібне сказати про неї кілька слів у контексті економічного розвитку України. Оскільки автор книги і рецензент акцентували увагу на теорії, то Івана Франка саме цей аспект і зацікавив. Він зробив висновок, що теоретична основа книги В. Будзиновського застаріла на 20-30 років, коли ще наука під впливом ідеалістичної філософії користувалася апріорним методом, згідно з яким вважали „головним ділом будування теорій, а не дослід фактів і їх зв’язку” [6, кн.2, с.293].

В. Будзиновський посилався на те, що він використав еволюційний метод К. Маркса. На думку І. Франка, такого методу в К. Маркса нема: „теорія еволюційна у Маркса, — писав І.Франко, — відноситься до самого предмета, а не до методу, котрий у нього лишився в добрій мірі апріорний” [6, кн.2, с.294]. Останнє зауваження цікаве тим, що свідчить про критичне ставлення І.Франка до методології К. Маркса, якою, до речі, хотів прикритися В. Будзиновський.

Шаблонно сприйнявши еволюційний погляд К. Маркса, В. Будзиновський дав схематичну інтерпретацію розвитку цивілізації. На його думку, перехід від одного суспільного ладу до наступного в усіх країнах відбувався за одною схемою. „Певна річ, — писав І.Франко, — історична черга економічних порядків феодалізму, капіталізму і соціалізму — є фактом. Але цього ані наука, ані ніхто тямущий не сказав, що феодалізм усюди був однаковий, капіталізм є однаковий і соціалізм мусить бути одинаковий; противно, ми знаємо, що кожний економічний порядок в різних країнах виливався в різні форми і розвивався неоднаково. Карл Маркс прослідив розвій англійського капіталізму. Але думка, що се був розвій „нормальний” і що так мусить розвиватися капіталізм в інших краях, є цілковита нісенітниця. Противно, так як в Англії, капіталізм не розвивався ніде” [6, кн.2, с.294-295].

Відзначивши шаблонний підхід В. Будзиновського до розвитку капіталістичних форм господарювання у різних країнах, І.Франко критично оцінив те, як він трактував економічний розвиток Галичини. Так, наприклад В. Будзиновський, характеризуючи доісторичні часи, бачить якусь „абсолютну комуну”. Між тим, археологи сконстантували дуже великі торговельні зносини між європейськими народами вже в кам’яній, тобто в неолітичній, а ще більше в бронзовій добі. Щодо нашого краю, то думка В. Будзиновського, казав Іван Франко, майже зовсім фальшива. Це стосується передусім твердження, нібито виробництво у феодальному маєтку відбувалося повністю без грошових відносин. Мовляв, усі роботи виконувались „не при звуці гроша, а при свисті нагайки”. З цього приводу І. Франко скептично ставився до висновків В. Будзиновського. На його думку, такого феодалізму у нас, мабуть, ніколи не було. У нас, казав Іван Франко, ще „Правда Руська” накладала грошову кару. Згодом Україна-Русь мала широкі торговельні стосунки з іншими країнами з використанням грошей.

Неправильним є погляд В. Будзиновського на початок капіталізму в нашому краї. На його думку, капіталізм уперше проявився тут після приєднання Галичини до Австрії. Насправді, як свідчать історичні дослідження, капіталістичні відносини в Галичині були і в час її перебування в складі Польщі. Історія Галичини 1772-1860 років — це значною мірою історія руйнування австрійським чиновництвом давніх зародків галицького капіталізму — галицьких фабрик, заводів і цілих галузей сирої продукції (заліза, скла, тютюну, солі). „Характеристика теперішнього економічного стану Галичини у д. Будз. в цілому зовсім невірна” [6, кн.2, с.297], — такий висновок зробив І. Франко. Особливе невдоволення висловив учений з приводу пролетаризації селянства, яку пропагував В. Будзиновський. „Систематична, свідомо і за планом ведена пролетаризація мас народних — се, — казав І. Франко, — така диковина, на яку не здобувся ще жоден найзагорільший марксист” [6, кн.2, с.298].

При критичній оцінці праць В. Будзиновського, як і інших економістів і публіцистів, І. Франко засвідчував свої глибокі знання з економічної теорії і економічної історії, справді геніальне вміння синтезувати процеси, явища і події, розкривати їх природу, еволюцію, практичну значимість.

Будучи противником доктринерства і догматизму, І.Франко піддав критичному аналізу працю Ю. Бачинського „Україна irredenta”. Водночас він зазначив, що „брошура написана з безперечним талантом і свідчить про те, що автор чимало думав, не до одного додумався, хоча думання його більш абстрактно-логічне, ніж еволюційно-історичне” [13, с.481]. Незважаючи на окремі вади, праця Ю. Бачинського „є се перша на галицько-руському ґрунті проба синтезу певних поглядів і наукового обставлення того, що автор відчув яко потребу свого розуму і своєї душі”. В історії свідомості українців „брошюра Ю.О. Бачинського, — писав Іван Франко, — певно займе видне місце” [13, с.483]. Іван Франко відзначив у Ю. Бачинського „безсумнівний талант”, „бистрину обсервації”, здатність до охоплення „широких горизонтів думок і життя” [13, с.483].

Життя повністю підтвердило висновки І. Франка. Наступні покоління часто зверталися до думок, що їх висловлював Ю. Бачинський у праці „Україна irredentа”. Заохочуючи кожну свіжу думку, І.Франко все ж найбільше поціновував глибокі аналітичні дослідження та практичну діяльність, спрямовану на подолання економічної відсталості. У цьому контексті логічними є схвальні відгуки І. Франка про кооперативну діяльність М. Левитського, який займався хліборобським спілками з 1894 р. за браку засобів та інерції інтелігенції. На той рух найзавзятіше накинулися російські марксисти, які всіляко ганьбили М. Левитського. І. Франко натомість називав його незвичайною людиною, яка зуміла знайти собі „живе, справді практичне і справді поступове і широке діло серед народу” [14, с.74].

Не з доктрини, а з практичної потреби із гарячої любові до народу виросли, на думку І.Франка, хліборобські спілки М. Левитського. Характер М. Левитського палкий, поетичний, схильний до оптимізму, але наскрізь широкий і правдомовний, наскрізь пронизаний потребою свідомої праці інтелігенції серед народу в противенстві до соціал-демократичного фаталізму і безплідного „самосовершенствования” так званих толстовців...

Іван Франко не тільки аналізував прояви суспільно-економічної думки, але й сам розвивався в процесі цього аналізу. Зокрема, це помітно на зламі ХІХ-ХХ ст., коли Іван Франко щораз більше критикував матеріалістичні доктрини, коли у його творчості став помітним інтерес до людинознавчих теорій та ідей. Значною мірою цим можна пояснити поцінування Івана Франка пастирського послання Митрополита А. Шептицького до всечесного духовенства, що відоме в історії економічної думки під назвою „О квестії соціяльній”.

Потрібно зазначити, що І. Франко, який мав особливий погляд на духовенство, поставився до твору А. Шептицького вельми позитивно. Він вважав Митрополита новатором у розмові з своїм народом. Замість запліснілої церковщини А. Шептицького пише свої послання чистою народною мовою. Він не промовляє, як його попередники, напушеним зверхнім тоном, а говорить просто, як рівний до рівних, як людина до людей, радить, упоминає, іноді й полає, не лякаючись „ужити енергійного слова”, де справа того вимагає. Найважливіше, на думку Івана Франка, що Митрополит знає більше життя, ніж його попередники, говорить про сучасні проблеми як європеєць, а не на хлопський розум.

Проаналізувавши докладно послання Митрополита „О квестії соціяльній”, І.Франко зазначив, що його автор не збагнув суті соціального питання. „Не в тім суть сучасного соціального питання, що продукція і комунікація дізнали перевороту, що витворилися великі капітали, що загострилася всесвітня конкуренція, а втім, — казав Іван Франко, — що наслідком тих і многих інших економічних факторів перемінився давній устрій суспільності, починаючи від сім’ї, а кінчаючи державою, постали всенародні армії, мільйони свобідного пролетаріату, наділеного горожанськими правами, могучі коаліції, що силкуються впливати на хід продукції та конкуренції” [8, с.389].

На думку І. Франка, не маючи належного уявлення про суть сучасного соціального питання, Митрополит наївні анахронічні ліки рекомендує від його болячок. Так, (це — демонстрація аргументів І. Франка. — С.З.) Митрополит багато розмірковує про власність, зокрема про приватну власність на землю, представляючи її незмінною, забуваючи, що „цілі середні віки не знали приватної власності землі”. Капіталізм зробив землю товаром, який підлягає „флуктуаціям, спекуляції та конкуренції, що й інші товари”. Високі податки, капітал, борги і т.п.”. перетворюють власність на землю у юридичну фікцію. Хто цього не знає, той не бере до уваги елементарних фактів, а, отже, не знає „азбуки соціяльної квестії”.

Підвалиною поступу Митрополит вважає сім’ю, яку, на думку І. Франка, здеформував капіталізм. Моногамна сім’я давно стала пережитою історичною формою і якщо досі десь існує у чистому вигляді, то хіба в якихось глухих закутках. Це стосується і міркувань Митрополита щодо справедливості, яка не може бути вічною і для всіх однаковою. Так, якщо в очах Христа і його апостолів мати рабів було ділом справедливим і натуральним, було інституцією, без якої вони не уявляли собі суспільності, проти якої не протестували, то для нас саме поняття рабства видається чимось огидним і соромним.

Значну частину Митрополит присвятив лібералізму і соціалізму. Лібералізм в економіці характеризується принципами вільної конкуренції, свобідної торгівлі, свобідного найму і принципом невтручання держави в економічні процеси та рівночасно державної охорони капіталістам. „Се ліберальні економічні теорії в їх найчистішій формі” [8, с.395]. На цій платформі стоїть і автор послання А. Шептицький, який більше закидів робить на адресу соціалізму. І. Франко вказав на слабкі аргументи Митрополита, на абсолютизацію окремих суспільних понять. Водночас він зазначив, що з багатьма висловлюваннями А. Шептицького погоджується. І. Франко признався, що його докори і виявлення слабких місць не мали на меті принизити авторитет Митрополита, однак хотів викликати зацікавленість обговорюваними питаннями у тих колах, для яких призначене послання А. Шептицького. Такий висновок — ще один доказ того неспокою, що був властивий Франкові, який прагнув підняти рівень суспільно-економічної думки до тогочасних завдань.

Для І. Франка національний інтерес завжди був головним, а тому з цих позицій він оцінював розвиток української економічної думки, її постаті й теорії. І. Франко охопив аналізом тривалий історичний період і основні напрями в історії української економічної думки. Його глибокі і принципові оцінки не втратили свого науково-пізнавального значення й досі. У цьому зв’язку не зайвим буде нагадати про те, що сучасні дослідники української економічної думки повинні скористатися спадщиною І.Франка, зокрема його методологією при вивченні економічної думки України в її генетико-еволюційному розвитку від давнини до сучасності.

Цінним у поглядах Івана Франка на розвиток української економічної думки є утвердження безперервності цього процесу та врахування етнопсихологічних особливостей, а також міжнародних впливів.

__________________





1. Іван Франко. Зібрання творів: У 50 т. — Т. 41. — К.,1984.

2. Іван Франко. Зібрання творів: У 50 т. — Т. 7. — К., 1976.

3. Іван Франко. Зібрання творів: У 50 т. — Т. 30. — К., 1981.

4. Іван Франко. Зібрання творів: У 50 т. — Т. 29. — К., 1981.

5. Іван Франко. Зібрання творів: У 50 т. — Т. 26. — К., 1980.

6. Іван Франко. Зібрання творів: У 50 т. — Т. 44. — К., 1984.

7. Іван Франко. Зібрання творів: У 50 т. — Т. 48. — К., 1986.

8. Іван Франко. Зібрання творів: У 50 т. — Т. 45. — К., 1986.

9. Іван Франко. Зібрання творів: У 50 т. — Т. 4. — К., 1976.

10. Іван Франко. Зібрання творів: У 50 т. — Т. 2. — К., 1976.

11. Навроцький Володимир. Географічно-етнографічні та статистично-економічні праці / Наукова редакція і вступна стаття, док. екон. наук, проф., заслуженого діяча науки і техніки України Степана Злупка. — Львів, 2004, — 580 с.

12. Іван Франко Зібрання творів: У 50 т. — Т. 33.

13. Іван Франко „Україна irredenta” // Житє і слово. — Кн. VI. — 1896.

14. Іван Франко. Про соціалізм і марсизм. Рецензії і статті. 1897-1906. — Нью-Йорк, 1966.

http://www.franko.lviv.ua/faculty/jur/publications/zbirnyk07/Zbirnyk07_Zlupko.htm

Чи була дана стаття корисна для вас?

Повязані статті

article Іван Франко і Коломия

  10-24-2006    Views: 1230   
article Іван Дмитрик У лісах Лемківщини і Прикарпаття
Іван Дмитрик У лісах

  5-23-2007    Views: 2349   
article «Той, що слухає голос віків» (Хланта Іван Васильович)
«Той, що слухає голос віків»

  12-24-2007    Views: 2116   

Коментарі користувачів

Додати коментар
No comments have been posted.


.: Powered by Lore 1.5.4