ІСТОРИЧНЕ ПРИКАРПАТТЯ Glossary    Contact Us
Search  
   
Browse by Category
ІСТОРИЧНЕ ПРИКАРПАТТЯ .: Видатні постаті краю .: Видатні громадсько-політичні діячі Прикарпаття

Видатні громадсько-політичні діячі Прикарпаття

Крушельницький Антін

(4 серпня 1878 р. м. Ланьцут, тепер Польща - 13 листопада 1941р., Соловки), письменник, педагог і політично-громадський діяч, За студентських часів брав активну участь в групі "Молода Україна" у Львові, Після закінчення Львівського ун-ту учитель Коломийської (1902-1912), Городенківської (1912-1914), Рогатинської (1925-1926) гімназій. Автор декількох підручників для шкіл, художніх творів. У 30-х роках разом з родиною виїхав до Радянської України, де він і вся сім'я були репресовані.

 Павлик Михайло

(17 вересня 1853 р., с. Монастирське (тепер Косів) - 26 січня 1915 р., м. Львів) - письменник, публіцист, видавець, громадсько-політичний діяч. Один з перших ідеологів укр. соціалізму в Галичині, співробітник М. Драгоманова. Спільно з І.Франком видавав часописи "Друг", "Молот", "Народ". Засновник радикальної партії в Галичині.

 Павличко Дмитро

(29 вересня 1929р., с.Стопчатів Косів. р-ну) - український поет, критик і літературознавець, перекладач і публіцист, громадський діяч. Навчання розпочав у польській школі, згодом була Коломийська гімназія та десятирічка у Яблунові. Закінчив філологічний факультет Львівського університету ім.І.Франка, а згодом – аспірантуру. Перша збірка поезій – „Любов і ненависть” – побачила світ 1953 року. Згодом були збірки „Моя земля”, „Чорна нитка”, „Бистрина” та багато інших. Всього в його поетичному доробку понад 30 книг, а ще літературно-критичні статті, сценарії художніх фільмів, видання для дітей, літературознавчі дослідження та переклади. Дмитро Павличко є автором пісенних текстів, чимало з яких стали справді народними піснями. В багатьох поезіях поета звучать гуцульські мотиви, є багато віршів і поем, цілком присвячених рідному краєві, його історії, людям, чарівній природі. Велику роль відіграв у здобутті Україною незалежності. З його ім’ям нерозривно пов’язані такі важливі події як організація Товариства української мови ім.Т.Г.Шевченка, створення Народного руху України. Видатний поет і державний діяч не пориває зв’язків з рідним краєм, часто відвідує Прикарпаття. Автор поетичних збірок " Любов і ненависть" (1953р.) "Моя земля" (1955р.), "Чорна нитка" (1958р.) "Бистрина" (1959р.), "Днина" (1960р.) та ін. Лауреат Національної премії ім. Т.Г.Шевченка.

 Пушик Степан

(нар. 26 січня 1944 р., с.Вікторів Галиц. р-ну) – письменник, літературознавець, фольклорист, журналіст, громадсько-культурний і політичний діяч, кандидат філологічних наук, доцент Прикарпатського університету ім.В.Стефаника і Київського національного університету ім.Т.Шевченка, лауреат державної премії ім.Т.Шевченка, премій ім. В.Стефаника, П.Чубинського, Мирослава Ірчана, О.Копиленка. Член Спілки письменників України та Українського ПЕН-клубу. Заслужений працівник культури України. Закінчив Тлумацький сільськогосподарський технікум (1964) і Літературний інститут ім.Горького у Москві. Навчався у докторантурі. У 60-х роках працював бухгалтером у Яворові, Довгополі, а згодом журналістом у Косові, кореспондентом газети „Прикарпатська правда”, головою ради Клубу творчої інтелігенції, керівником літературної студії. Був обраний депутатом до Верховної Ради України першого демократичного скликання і очолював підкомісію з питань національних меншин. Тепер – професор кафедри української літератури Прикарпатського університету ім.В.Стефаника. Досліджує міфологію слов’ян, фольклор та історію краю, пише про відомих українських культурних діячів. Автор багатьох поетичних та прозових збірок, фольклорних записів, книжок для дітей, літературознавчих та краєзнавчих праць, розвідки про карпатське коріння Т.Шевченка „Славетний предок Кобзаря”, дослідження про „Слово о полку Ігоревім”, про слов’янську та праукраїнську міфологію („Бусова книга”).

 Цеглинський Григорій

(9 березня 1853 р., Калуш - 23 жовтня 1912 р. Відень, Австрія) - письменник, педагог, громадсько-політичний діяч. Закінчив Станиславівську гімназію, навчався у Віденському університеті. Автор поем, оповідань, оглядів, політичних і літературознавчих критичних статей, які друкувалися у ,,Ділі’’та ,,Зорі’’, підручників для українських гімназій. Найплідніше на письменницькій ниві Г.Цеглинський працював у Львові. Тут він написав комедії ,,На добродійні ціли’’(1883), ,,Соколики’’(1884), ’’Тато на заручинах’’ (1884), ,,Лихий день’’(1885), ,,Шляхта ходачкова’’(1887), які ставилися на багатьох сценах Галичини і навіть Канади. У 1888-1895рр. керував укр.класами Перемиської державної гімназії у Польщі, а у 1895-1910 рр. був їх директором. Від 1907 р. жив у Відні, де був послом до австрійського парламенту. Тут він і помер. Вдячні прихильники таланту письменника перевезли його тіло до Перемишля і перепоховали на місцевому українському цвинтарі.

 Черемшина Марко

(Семанюк Іван) (13 червня 1874 р., с.Кобаки Косів. р-ну – 25 квітня 1927 р., Снятин) – відомий письменник, адвокат, доктор права. Навчаючись у Коломийській гімназії, юнак зацікавився тогочасним життям в Галичині і на Буковині, передплачував майже всі тодішні часописи. На цей час припадають і його перші літературні спроби, які він підписує псевдонімами Василь Заренко, Марко Легіт. Згодом Марко Черемшина написав свій перший твір-драму „Несамовиті” і надіслав її на конкурс, оголошений львівським журналом „Зоря”. Хоч драма була оцінена рецензентами позитивно, вона ні в друк, ні на сцену не потрапила, текст її загубився, збереглося лише два уривки чорнового автографа. Спроба сил у драматургії не пройшла марно для Черемшини: не ставши драматургом у повному розумінні, він став згодом визначним майстром психологічних новел, характерною прикметою яких є глибокий драматизм. Через деякий час Іван Семанюк відіслав до газети „Буковина” своє оповідання „Керманич”,що стало його першим друкованим твором. Впродовж 1900-1901 років у львівському „Літературно-науковому віснику” і чернівецькій „Буковині” було надруковано ряд оповідань, які склали першу книгу присьменника – „Карби. Новели з гуцульського життя”. Саме ця книжка відразу поставила Марка Черемшину на одне з чільних місць серед українських новелістів початку ХХ століття. Письменник працював адвокатом у містечку Делятин, а згодом переїхав до Снятина, де активно займався громадсько-політичною, літературною і культурно-просвітницькою роботою. Нині у Кобаках в рідній хаті письменника створено музей. Є музей Марка Черемшини і в Снятині, де також споруджено пам’ятник-погруддя.

 
Чир Нестор

(12 березня 1938 р., с.Новий Диків Любачівського повіту в Польщі) - поет, депутат обласної ради. Живе і працює в Надвірній. Був одним із засновників Надвірнянського товариства української мови. Вже четверте скликання (з 1990 р.) є депутатом Івано-Франківської обласної Ради . Пише вірші, оповідання. Автор поетичних збірок "Пізнє яблуко мого саду" (1998), "Долоні в крапельках дощу" (2001), "Калиновий спалах" (2003). Друкується в часописах ,,Дзвін’’, ,,Перевал’’, в обласній та районній пресі. З 1987 року керує літературно-мистецькою студією ,,Бистрінь’’при Надвірнянській районній газеті ,,Народна воля’’. Організував і очолив редакційну раду, яка підготувала альманах ,,Страгора’’(1994), книжку ,,Надвірна. Історичний нарис ’’(1999) , був членом редакційної колегії з видання фотонарису ,,Надвірна. Поема у світлинах’’ тощо. Лауреат обласної премії ім. В.Стефаника (2004) за поетичну збірку "Калиновий спалах".

 Данилович Северин

(5 жовтня 1860р., с.Петрів Тлумац. р-ну - 16 жовтня 1931 с.Старі Скоморохи Галиц. р-ну) - укр. публіцист, громадсько-культурний і політичний діяч. Закінчив правничий факультет Львівського університету, захистив докторат. Був одним із активних членів селянської української радикальної партії. Разом з І. Франком брав участь у випуску журналів "Народ" та " Хлібороб".

 Романчук Юліан

(24 лютого 1842 р., с.Крилос Галиц. р-ну - 22 квітня 1939 р., м.Львів) — громадсько-політичний та культурно-освітній діяч, дійсний член НТШ. Член-засновник матірного товариства”Просвіта” (1868) та довголітній його голова (1896-1906), один із засновників”Рідної школи”, НТШ, газет”Батьківщина” (1873) й „Діло” (1880). Декілька разів обирався послом до Галицького сейму (1883-1895) та Віденського парламенту (1883,1890,1900). Редактор збірника творів українських класиків під назвою”Руська письменність”. Автор та укладач підручників”Читанка для низших кляс середніх шкіл” і „Руська читанка для четвертої кляси народніх шкіл” (1879).

 Куриленко Михайло

(15 листопада 1885 р., м.Конотоп Сумська обл. - 1940 р.?) - педагог, політичний і громадський діяч. Один із засновників спілки " Гуцульське мистецтво"у Косові. Спілка прославилась своїми килимами та тканинами, які досі зберігаються у закордонних музеях. Відкрив мистецьку школу і став перщим її директором (тепер Косівський інститут прикладного декоративного мистецтва).

 Євшан (Федюшка Микола)

(19 травня 1889р., Войнилів Калуського району - 23 листопада 1919р., Вінниця) - критик, літературознавець і перекладач. Закінчив Станіславську гімназію, згодом Львівський університет, де студіював україністику та германістику. Однак завершувати університетську освіту довелося у Відні, бо в 1910 році взяв участь у боротьбі студентської молоді за український університет, через що був позбавлений можливості продовжувати освіту. Саме тоді розгортається активна літературно-критична діяльність Євшана, він виступає в журналах „Бджола”, „Будучність”, „Літературно-науковий вісник”, стає одним з основних авторів журналу „Українська хата”. Період з 1909 року до першої світової війни – найбільш плідний у творчій біографії критика. Він видає у Києві книжку „Під прапором мистецтва”, у якій сформульовані його основні естетичні засади та здійснено аналіз творчості молодих західноукраїнських письменників Петра Карманського, Василя Пачовського, Богдана Лепкого, Ольги Кобилянської, Василя Стефаника. Можна з повною відповідальністю стверджувати, що жодне більш-менш помітне явище тогочасного літературного процесу не пройшло повз його увагу. В багатьох статтях, зокрема „Листах з Галичини”, відбита атмосфера літературного життя краю, дано своє прочитання – переважно нетрадиційне – багатьох сторінок української класики. З початком війни Микола Євшан був мобілізований до війська. Двічі був тяжко поранений. Тоді ж починається діяльність його як публіциста і громадського діяча. У перші дні виникнення Західно-Української Народної Республіки поручик Федюшка-Євшан одразу ж став її оборонцем. Став за покликом серця, оскільки залишатись осторонь тих бурхливих подій, що стрімко відбувалися довкіл, не міг. 31 жовтня 1919 року він виголошує свою знамениту промову „Великі роковини України”, присвячену річниці проголошення Західноукраїнської Народної Республіки. 23 листопада того ж року Микола Євшан помирає від тифу. Тільки тридцять років відміряла йому доля. З них трохи більше десяти він віддав літературі, написав і опублікував понад 170 літературно-критичних та публіцистичних творів, переклав української мовою цілий ряд філософських та літературознавчих праць німецьких, польських, чеських, італійських авторів.

 Капущак Іван

(17 листопада 1807р., с. Ляхівці, тепер Підгір'я Богородчан. р-ну - 17 жовтня 1868 р., там само) - громадсько-політичний діяч Галичини. У 1848 р. був обраний депутатом в австрійський рейхстрат (парламент), де виголосив полум'яну промову на захист простого бідного селянства.

 
Кушнірик Василь

(1958 р., с.Олеша Тлумац. р-ну) - промисловець, громадсько-політичний діяч. У1987-1992 р. здобував освіту в Московському державному університеті. Працює заступником директора компанії "Євронафтогаз"(м. Київ). З 1995 року брав участь у виконанні ряду державних програм Кабінету Міністрів України. В даний час є також членом комітету Верховної Ради по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю.

 
Лагодинський Микола

( 28 жовтня 1866 р., Добриводи – 12 травня 1919 р., Делятин Надвірнян. р-ну) – політичний діяч , адвокат , доктор права. З 1900 р. жив у Делятині. Організатор товариства „Просвіта” та ощадничо-позичкової каси. З 1908 р. – посол до Віденського парламенту , а з 1910 р. – голова української радикальної партії. Приймав активну участь у створенні воєнізованих відділів Січових стрільців. Член Головної Української Ради (з 1914 р.) , Загальної Української Ради (1915).

 
Ленкавський Степан

(6 липня 1904 р., с. Угорники біля Івано-Франківська - 30 жовтня 1977 р., Мюнхен) - громадсько-політичний діяч, творець знаменитого „Декалогу українського націоналіста-революціонера”, на якому виховувалися тисячі борців за Українську державу у 40-50-х роках. Його дитячі та юнацькі роки минали в прикарпатських селах Фітькові та Загвізді. Навчаючись у Станіславській гімназії, перейнявся ідеями боротьби за незалежність України, які згодом привели його до Організації Українських Націоналістів, де він впродовж багатьох років займався проблемами ідеології. Життєвий шлях Степана Ленкавського позначений польською 4-річною тюрмою та німецьким ув’язненням, зокрема і в концтаборі Освєнцім. Проте і в довоєнний період, і в період еміграції він тісно співпрацював із Степаном Бандерою, входив у керівництво Проводу ОУН. Після загибелі Бандери у 1959 році заступає його на цьому посту, зумівши подолати в організації стан шоку і розгубленості. Помер С.Ленкавський у 1977 році у Мюнхені, залишивши по собі сотні статей, досліджень, праць з ідеології українського націоналізму.

 
Макух Іван

(17 вересня 1872, с. Дорожів Львів. обл. - 1946, Зальцбург, Австрія) - громадсько-політичний діяч ЗУНР. Голова Української соціалістичної радикальної партії, доктор права, тлумацький повітовий комісар, секретар ЗУНРу. Депутат галицького сейму і польського сенату. Був у ті часи секретарем (міністром) внутрішніх справ. Написав книгу спогадів "На народній службі". Ще за Польщі збирав на тлумацьку гімназію кошти (на її будівництво) і долучав свої. Під його керівництвом зводилися і українська селянська бурса.

 
Пиріг Любомир

(1 березня 1931 р., м. Рогатин) - лікар, громадсько-політичний діяч, народний депутат України. Член Вченої Ради МОЗ України, Наукової Ради при Президії АМН України, двох спеціалізованих вчених рад, президії Товариства терапевтів України, бюро Ради Громадської ініціативи за здорову націю "Пульс України", Міжнародної асоціації нефрологів, редколегій та редакційних рад численних медичних наукових журналів, газет, Енциклопедії сучасної України, журналу "Філателія України", член президії та голова медико - екологічної секції Товариства "Україна - Світ", ради Конгресу української інтелігенції, заступник голови Українського міжнародного комітету з питань науки і культури при НАН України, член художньо - редакційної ради Державного комітету зв'язку та інформатизації України, член президії Правління Івано-Франківського земляцтва в Києві.

 Терлецький Степан

(1927 р., с.Антонівка Тлумац. рну) - перший українець в англійському парламенті. Протягом 1983-1987 років працював в уряді Маргарет Тетчер. Член Ради Європи, консультант посольства України у Великобританії. Нагороджений Орденом Британської імперії і срібною ювілейною медаллю за заслуги і діяльність у громадському і спортивному житті Уельса.

 Горбаль Костя

(22.05.1836 р., м.Тисмениця -14.01.1903 р., м. Перемишль) - письменник, педагог, журналіст, історик, громадсько-політичний діяч, народовець. Народився у бідній ремісничій родині. Гімназію та університет закінчив самотужки завдяки репетиторству. З 1881р. по 1888р. -учитель польської і руської (української) літератури в стрийській гімназії. Противник москвофільства і "язичія". Всупереч офіційному правилу вживання етимологічного правопису вживав фонетичний правопис - "кулешівку" і "драгоманівку". Редагував часописи "Вечерниці", "Нива" (1865р.), "Русь" (1867р.). Автор низки гумористично-сатиричних фейлетонів, що написав у 20 літ і опублікував у "Ділі" під рубрикою "Під неділю" (без підпису або під псевдонімами), оповідань, статей про М.Шашкевича і з різних питань української мови. Переклав на польську мову оповідання Марка Вовчка "Одарка". Співавтор і співвидавець брошур "Слово на слово", "Голос на голос".

 
Крайківський Пантелеймон

(псевд.: Герасим, Дрешер, Дядько та ін.; 22.03.1891р., с. Різдвяни, нині - Галицький район -1944 р.) - педагог, громадсько-політичний діяч. Один з керівних комуністичних діячів Галичини, організаторів Комуністичної партії Східної Галичини (згодом - КПЗУ). Навчався у Бурштині і Рогатині. 1911 р. закінчив Станиславівську вчительську семінарію. Працював у с.Німшині. В австрійській армії під час Першої Світової війни. Російський полон, в таборі військовополонених в Сибіру. 1918р вступає в Комуністичну партію. 1919р. брав участь у створенні Комуністичної партії Східної Галичини (КПСГ). 1921р.-обраний членом ЦК КПСГ, в 1923р.- 1928рр. - член Політбюро ЦК КПЗУ. Діяв під псевдонімом "Герасим", "Дрешер", "Дядько" та ін. Делегат Третього з'їзду КПЗУ; генеральний секретар масової революційної організації "Сельроб"; одночасно - редактор газети "Наше слово" (Львів). Згодом (після ліквідації 1923р. "Сельробу") у с.Різдв'янах займається сільським господарством, вів культурно-освітню роботу.

 
Красівський Зенон (Зіновій)

(12.11.1929 p. - 20.09.1991р.) - колишній голова проводу ОУН в Україні. Багатолітній в'язень тюрем і концтаборів, поет-публіцист і громадсько-політичний діяч. Шкільні роки пройшли в умовах польської, німецької та радянської окупацій. Після закінчення середньої школи аж до арешту 1949 року перебував на нелегальному становищі у Львові. Засуджений на 5 років тюрми і пожиттєве заслання. В 1953р. був звільнений з-під варти і засланий етапом в Караганду, де внаслідок аварії на шахті стає інвалідом. В 1964 році стає членом підпільного Українського Національного фронту (УНФ) і є співавтором його програмних документів "Тактика УНФ" та редактором журналу "Воля і Батьківщина". В той час написав збірку віршів "Месник" та історичний роман "Байда". За збірку віршів "Невольницькі плачі" і поему "Тріумф Сатани", що їх Красівський написав у Владимирській в'язниці, його в 1972 році переміщують до спеціальної психіатричної лікарні-в'язниці, спочатку в Смоленськую відтак - у Львові й Бережниці, де перебуває аж до звільнення в липні 1978 року. 12 березня 1980 року Красівського утретє заарештовують і без суду засилають на Сибір для відбуття решти покарання з 1967 року. Після повернення на Україну 1987 року Зіновій Красівський ініціює створення ряду партій і громадсько-політичних рухів. В листопаді 1995р., з нагоди 66-річчя з дня народження 3.Красівського у його рідному селі Витвиці (Долинський район) урочисто відкрито пам'ятник. Автори: заслужений художник України Богдан Романець, художниця (уродженка с.Витвиця) Любов Витвицька і районний архітектор Роман Козій. Пам'ятник споруджений на добровільні пожертвування.

 

http://www.lib.if.ua/dbase/

Чи була дана стаття корисна для вас?

Повязані статті

Коментарі користувачів

Додати коментар
No comments have been posted.


.: Powered by Lore 1.5.4