ІСТОРИЧНЕ ПРИКАРПАТТЯ Glossary    Contact Us
Search  
   
Browse by Category
ІСТОРИЧНЕ ПРИКАРПАТТЯ .: Видатні постаті краю .: Відомі журналісти Прикарпаття

Відомі журналісти Прикарпаття

Климкович Ксенофонт

(1835 р., с.Хотимир Тлумац. р-ну - 5 травня 1881р.. м.Львів) - поет, видавець та популяризатор у Галичині творів Т.Г. Шевченка. Син греко-католицького священика, закінчив Станіславську гімназію. Він першим опублікував поему Шевченка "Сон", двотомне зібрання його поезій та перекладав "Кобзаря" на німецьку мову. Кілька років був співробітником, потім редактором газети "Основа", "Славянская Заря", журналу "Мета". Власним коштом видрукував книжкову серію "Руська читальня", куди ввійшли кращі твори українських та зарубіжних письменників.

 Левицький Іван

(6 (18) січня 1850 р., с. Берлоги , тепер Рожнятів. р-ну - 17 (30) січня 1913 р., Львів) - бібліограф, письменник, журналіст. Закінчив філософський факультет Віденського університету. Був редактором ряду газет. Укладач фундаментальних праць "Галицько - русская библиография ХІХ века" і "Галицько - руська бібліографія за роки 1772-1800) (опубл. в "Записах Наукового товариства імені Шевченка), в яких охоплено книжкові та періодичні видання , описано зміст збірників, газет і журналів за 1772 - 1886 рр., "Українська бібліографія Австро-Угорщини", де містяться відомості за 1887-1893рр.Зібрав цінні матеріали до бібліографічного словника письменників, митців, громадських діячів Галичини. Автор оповідань на історичні теми.

 
Лепкий Лев

(7 грудня 1888 р., с. Поручин Бережан. р-ну - 28 жовтня 1971 р., м.Трентон, США) - поет, прозаїк, талановитий журналіст і редактор, композитор і художник, командир кінноти Українських Січових Стрільців, один із засновників видавництва „Червона Калина” у Львові, а згодом у США. Але найбільше він відомий як автор широко популярних стрілецьких пісень, зокрема „Гей, видно село”, „Бо війна війною”, „Колись, дівчино мила”, мелодією до знаменитих „Журавлів” його старшого брата, класика української літератури Богдана Лепкого. Навчаючись у славнозвісній Бережанській гімназії та під час університетських студій у Львові, він поринає у вир громадського і культурного життя, організовує театральні гуртки молоді, виступає з хорами в селах і містечках Галичини. Під час навчання у Краківській академії мистецтв студентські аматорські гуртки їздили з концертами та театральними виставами на Буковину, до Німеччини та Австрії. Разом з друзями Левко організував Січові організації на Бережанщині, Бориславщині. З початком першої світової війни він стає одним з перших організаторів Легіону Українських Січових Стрільців. У боях за Україну, за її державність він став літописцем стрілецької слави. Завдяки йому та його побратимам Роману Купчинському, Михайлу Гайворонському, Юрію Шкрумеляку, Антону Лотоцькому ми сьогодні маємо правдиву історію УСС – описи боїв, світлини, картини, романтичну стрілецьку поезію та вічно нев’янучі і невмирущі стрілецькі пісні. Після закінчення війни Левко Лепкий активно займався літературною, редакторською роботою. У 1931-1939 роках працював директором санаторію „Черче” біля Рогатина. З початком Другої Світової війни він назавжди прощається з рідною Україною, виїжджає спочатку до Кракова, а згодом і до Сполучених Штатів. Після років поневірянь активно включається в українське громадське життя діаспори, відновлює видавництво „Червона Калина”, друкує свої спогади, оповідання, вірші та нові пісні. Тільки з проголошенням незалежності до нас повернулись забуті імена братів Лепких. Літературна спадщина Лева Лепкого, зокрема твори стрілецького і міжвоєнного періодів, що були опубліковані раніше, а також взяті з рукописного архіву поета, зібрані у книзі „Лев Лепкий. Твори” .

 Пушик Степан

(нар. 26 січня 1944 р., с. Вікторів Галиц. р-ну) – письменник, літературознавець, фольклорист, журналіст, громадсько-культурний і політичний діяч, кандидат філологічних наук, доцент Прикарпатського університету ім.В.Стефаника і Київського національного університету ім.Т.Шевченка, лауреат державної премії ім.Т.Шевченка, премій ім. В.Стефаника, П.Чубинського, Мирослава Ірчана, О.Копиленка. Член Спілки письменників України та Українського ПЕН-клубу. Заслужений працівник культури України. Закінчив Тлумацький сільськогосподарський технікум (1964) і Літературний інститут ім.Горького у Москві. Навчався у докторантурі. У 60-х роках працював бухгалтером у Яворові, Довгополі, а згодом журналістом у Косові, кореспондентом газети „Прикарпатська правда”, головою ради Клубу творчої інтелігенції, керівником літературної студії. Був обраний депутатом до Верховної Ради України першого демократичного скликання і очолював підкомісію з питань національних меншин. Тепер – професор кафедри української літератури Прикарпатського університету ім.В.Стефаника. Досліджує міфологію слов’ян, фольклор та історію краю, пише про відомих українських культурних діячів. Автор багатьох поетичних та прозових збірок, фольклорних записів, книжок для дітей, літературознавчих та краєзнавчих праць, розвідки про карпатське коріння Т.Шевченка „Славетний предок Кобзаря”, дослідження про „Слово о полку Ігоревім”, про слов’янську та праукраїнську міфологію („Бусова книга”).

 Турелик Галина

(2 лютого 1949 р., м. Львів) - поетеса, авторка багатьох поетичних збірок, лауреат обласних премій ім. Мирослава Ірчана та Василя Стефаника. З 1958 року проживає на Прикарпатті, саме тут сформувалася як творча особистість. Після закінчення Львівського державного університету імені І.Франка, працювала в редакціях газет області, а згодом і заступником головного редактора журналу „Перевал”. Галина Турелик зуміла поєднати в своєму житті, здавалось би, не поєднуване: активну журналістську та редакторську працю з немеркнучими спалахами поетичного слова. Ще в студентські роки авторка видала свою першу поетичну збірку „Посіяний промінь”, за яку її прийняли до Спілки письменників України. Відтак з’явилися книги „Три зернини”, „Вечірні бджоли”, „Зелене багаття”, „Новосілля”, „Між альфою й омегою”, „Монолог” і „Бурштинова ватра”. Кожна з них засвідчувала поглиблення майстерності поетеси, яка наче долала щоразу якийсь внутрішній духовний бар’єр, йдучи від емоційності до філософської багатовимірності слова. Поетеса у постійних пошуках свого неповторного слова, власного бачення світу і людей у ньому.

 Угрин-Безгрішний Микола

(справжнє - Микола Венгжин) (18 грудня 1883 р., с. Куп'ятичі, тепер Польща - 1960 р., м. Новий Ульм, Німеччина) - український літератор, редактор, видавець, викладач. З 1 січня 1908 р. видавав журнал "Бджола". Після закінчення навчання у Львів. та Чернівец. ун-тах вчителював у Рогатинській укр. приват. гімназії. З початком Першої світової війни сформував у Рогатині сотню січових стрільців.Це видатна постать у національному русі не лише на Рогатинщині. Він ще студентом був одним з тих, хто в 1908 р. започаткував "Просвітову Січ" у Львові. Водночас підтримував різні зв'язки з діячами зі Східної України - з Оленою Пчілкою, Миколою Міхновським, Миколою Вороним, Христею Алчевською та іншими. Один з організаторів і активних працівників Пресової Кватири УСС, редагував часопис "Червона Калина". У міжвоєнний період продовжував вчителювати в рогатин. гімназії, очолював місцеве товариство "Просвіта". Під час Другої світової війни вступив до Першої Укр. дивізії "Галичина". Після війни жив і працював у Німеччині. де працював вчителем. видавав журнали "Обрій" і "Грім", займався літературною творчістю.

 Устиянович Корнило

(22 вересня 1839 р., с. Вовків на Львівщині - 22 липня 1903 р., с. Довге на Львівщині) - письменник і живописець. Для сучасників його ім’я маловідоме, а то й взагалі незнане, хоча його вважали одним з найвизначніших митців Галицької України XIX-го століття. Старший син відомого галицького поета Миколи Устияновича Корнило навчався в гімназіальних школах Бучача і Львова, а згодом вступив до Віденської академії мистецтв. Закінчивши студії в Академії, Корнило Устиянович повернувся на Україну. Він багато їздить по Галичині, розписуючи церкви, малюючи ікони та іконостаси. Першою його роботою в цій ділянці був розпис церкви в Коломиї, де митець працював впродовж двох років. У цей же час він активно займається живописом. Так з’являються картини „Василько Теребовельський”, „Христос перед Пілатом”, „Мойсей”, „Шевченко на засланні”, „Мазепа на переправі”. Гуцульській тематиці присвятив картини „Гуцулка біля джерела” та „Гуцул”. Вирішальною подією у становленні світогляду майбутнього поета стало заснування в 1868 р. у Львові товариства „Просвіта”. Корнило Устиянович редагує гумористичний часопис „Зеркало”, а ще бере участь у політичних дискусіях українців з поляками. Свою літературну діяльність Корнило Устиянович розпочав в 1867 році. На сторінках галицького літературно-наукового журналу „Правда” з’являється ряд його поезій. Згодом друкуються поеми та історичні драми. Він писав також прозу, наукові розвідки, дорожні нотатки, публіцистику. Але за його життя, крім публікацій у газетах і часописах, вийшло тільки неповне зібрання епічних і драматичних творів. Тільки сьогодні постать Корнила Устияновича і його доробок починає привертати широку увагу громадськості.

 
Яновський Микола

(19 грудня 1938 р., с. Брустури Косів. р-ну - 12 грудня 2000 р., м. Івано-Франківськ) - поет. Середню освіту він здобував на рідній Косівщині, згодом закінчив факультет журналістики Львівського університету ім.І.Франка. Тривалий час працював журналістом у районних газетах, в обласній молодіжці „Комсомольський прапор”. Микола Яновський був кореспондентом Івано-Франківського комітету з радіомовлення і телебачення, редактором обласного науково-методичного центру народної творчості і культурно-освітньої роботи. В 1972 році вийшла в світ книга „Там, де хмари ночують”. Автор стає членом Спілки письменників України. Згодом закінчує літературний інститут в Москві. З часом виходять книжка повістей і оповідань „Весільної грали музики”, художньо-документальної розповіді про народних митців Прикарпаття „Срібна пряжка”, збірка „Гірське серце”. Саме вона, на думку літературознавців, вважається найкращою в творчості письменника. До неї увійшли однойменна повість і низка оповідань, дія яких відбувається в Карпатських лісах і гірських селищах Гуцульщини. У своїй творчості Микола Яновський переконаний прибічник реалістичного письма. Його твори утверджують людську гідність, кличуть цінувати на світі справжнє. Його стиль суворий, мова барвиста і стисла. Після проголошення суверенності України письменник прийшов працювати в літеретурно-художній журнал „Перевал”. За опубліковані тут новели „Далеке сяйво”, „Срібляста куля”, „Міна” та інші автор стає лауреатом обласної премії ім. В.Стефаника в 1999 році.

 
Карий Володимир

(25 вересня 1948 р., с. Кругів, Львів. обл.) - поліграфіст, видавець, краєзнавець. Працював інженером Галицької районної друкарні, а з 1980 р - директор Снятинської районної друкарні. З грудня 1996 року - директор ЗАТ Видавничо-друкарська фірма "ПрутПринт". Голова творчого Клубу ім. Марка Черемшини, заступник голови районної ради товариства "Просвіта". За науково-технічну діяльність нагороджений Дипломами Центрального правління НТТ. Лауреат премії ім. М.Підгірянки(1995) та ім. Марка Черемшини.

 
Весоловський Ярослав

(22.02.1881, с. Молодяти н, тепер Колом, р-ну. — 21.06.1919, Віллішгоф біля Відня; псевд.: Охрім Будяк, Олег Сатир) - укр. перекладач, публіцист, видавець і журналіст. Закінчив Коломийську гімназію та юридичний факультут Львівського університету. Учасник радикального руху на Коломийщині. Референт укр. і рос. преси в Міністерстві закордонних справ ЗУНР у Відні. Редактор тижневика «Поступ» (Коломия, 1902-1904), газет «Буковина» (1904-1906) і «Діло» (1910-1912) та додатка до нього «Неділя», видань товариства «Просвіта» (з 1907). З 1914 працював у Відні, підготував до друку альманах «З кривавого року» (вийшов після його смерті), календар «Просвіти» на 1915 рік. Автор, численних віршів та оповідань, статей про Т. Шевченка, І. Вагилевича і Л. Гринюка, переклав твори Л.Андреева, В. Ґаршина. М. Горького, В. Короленка, М. Лєрмонтова, М.Лескова. С. Надсона, Н Некрасова. А. Пушкіна, Л. Толстого, А. Чехова, Б. Б'ернсона, Г. Гайне. С. Жеромського, Б. Пруса, Д. Пшибишевської, упорядкував і видав збірку «Для всіх» (1908), «Як судили Мирослава Січинського» (1909) і власний переклад з рос. «Як Наполеодор світ воював і сам в неволю попав» (1902). Листування з І. Франком, В.Стефаником, О. Маковеєм та ін.

 

http://www.lib.if.ua/dbase

Чи була дана стаття корисна для вас?

Повязані статті

article Відомі діаспоряни вихідці із Прикарпаття
Лепкий Лев

  10-26-2006    Views: 2721   
article Відомі скульптори Прикарпаття
Довбенюк Володимир

  10-26-2006    Views: 4162   
article Відомі народні майстри Прикарпаття
Аронець Василь

  10-26-2006    Views: 6680   

Коментарі користувачів

Додати коментар
No comments have been posted.


.: Powered by Lore 1.5.4