ІСТОРИЧНЕ ПРИКАРПАТТЯ Glossary    Contact Us
Search  
   
Browse by Category
ІСТОРИЧНЕ ПРИКАРПАТТЯ .: Видатні постаті краю .: Відомі педагоги Прикарпаття

Відомі педагоги Прикарпаття

Головацький Яків

(17 жовтня 1814р., с.Чепелі Львів. обл. - 13 травня 1888р., м.Вільнюс, Литва) - український поет, учений, педагог, один із засновників "Руської трійці". Побував на Богородчанщині, зокрема в Маняві і Хмелівці, де записав легенди про Манявський Скит


Заклинський Богдан

(9 серпня 1886 р., Станіслав - 12 квітня 1946 р., Львів) - український публіцист, фольклорист і педагог.


Іздрик Юрій

(18 жовтня 1962 р., м. Калуш) - український поет, прозаїк, драматург, художник і журналіст. Вчився у Калуській СШ № 6. У 1984 р. закінчив Львівський політехнічний інститут. Друкувався в журналах "Перевал", "Четвер". "Сучасність" та інших. Автор прозових книг "Воццек" (1997), "Острів КРК" (1998), "Подвійний Леон" (2000).

 Капій Мирослав

(5 травня 1888р., с. Коцюбинці Тернопіл. обл. - 24 березня 1949 р., Косів) - педагог, письменник, перекладач, фольклорист. Автор науково-фантастичної повісті "Країна блакитних орхідей" (1932р.), повісті " Із-над Срібного Сяну", збірки науково-фантастичних нарисів " Неймовірні оповідання". Підготував до друку збірку віршів про Карпати. Жив у Косові в 1945 - 1949 рр.

Княгиницький Йов

(1550р., Тисмениця - 30 грудня 1621р., с. Манява Богород. р-ну) - відомий український церковно-освітній діяч, письменник, полеміст, педагог, один із організаторів книгодрукування, засновник скиту Манявського.

Крушельницький Антін

(4 серпня 1878 р. м. Ланьцут, тепер Польща - 13 листопада 1941р., Соловки), письменник, педагог і політично-громадський діяч, За студентських часів брав активну участь в групі "Молода Україна" у Львові, Після закінчення Львівського ун-ту учитель Коломийської (1902-1912),Городенківської (1912-1914), Рогатинської (1925-1926) гімназій. Автор декількох підручників для шкіл, художніх творів. У 30-х роках разом з родиною виїхав до Радянської України, де він і вся сім'я були репресовані

Лепкий Богдан

( 9 листопада 1872р., с. Крегулець на Тернопіллі - 21 липня 1941р., Краків, Польща)- письменник, перекладач, літературознавець, педагог. Після закінчення Бережанської гімназії, навчався у Віденському та Львівському ун-тах, Віденській академії мистецтв. З 1899р. і до кінця життя (з перервами) жив у Коакові, де викладав спочатку в гімназії, пізніше в Ягеллонському ун-ті. Друкуватися почав з 1895р. Автор численних збірок поезій та великої історичної тетралогії"Мазепа". Письменник неодноразово бував на Прикарпатті, зокрема в Станіславі, на Коломийщині, Косівщині, Верховинщині, Опіллі. У с.Черче Рогатинського р-ну громадськість придбала будинок як ювілейний дар для Б.Лепкого з нагоди його 60-ліття. Цей будинок, відомий під назвою "Богданівка" (який на жаль не зберігся), був центром культурно-громадського життя інтелігенції Західної України впродовж 1930-1939 рр


Малицька Костянтина

(літ. псевдоніми: Віра Лебедова, Чайка Дністрова) (30 травня 1872 р., с. Кропивник Калус. р-ну - 17 березня 1947 р., м. Львів) - українська писменниця, педагог, громадська діячка. Початкову школу закінчила в Станиславові, вчительську семінарію - у Львові. Вчителювала в Галичі. Брала активну участь у громадсько-політичному житті, заснувала церковний хор і читальню "Просвіти". Директор дівочої школи ім.Т.Шевченка у Львові. Друкувала твори в журналах "Молода Україна", "Світ дитини", "Дзвінок", "Зоря" та ін. Вийшли збірки оповідань і віршів: "Малі герої" (1899), "З трагедії дитячих душ" (1907). нариси на педагогічні теми "Мати" 91902), драматичні сценки "Під нову зорю" (1906), "В лісі" (1913), "Вінок на могилу Т.Шевченка" (1914) та інші. Автор слів пісні "Чом, чом, чом, земле моя...". Голова Жіночого організаційного комітету (1914-1915). Під час Першої світової війни була інтернована російською окупаційною владою до Красноярська. Повернулась до Львова в 1920 р.

Підгірянка Марійка

(29 березня 1881 р., с. Білі Ослави Надвірнян. р-ну - 18 травня 1963 р., м. Льві в) - поетеса, вчителька, авторка численних віршів для дітей, поеми "Мати-страдниця", п’єси "Вертеп" та "В чужім пір’ю", оповідань "Марійчин Великдень", казок, загадок.

Попадюк Мирослав

(4 листопада 1937 р., с.Хлібичин Снятин. р-ну) - поет і педагог. Один із засновників районного об'єднання Товариства української мови ім.Т.Шевченка. Автор трьох поетичних збірок "Великдень", "Різдво", "Карби", низки книг-есеїв. Лауреат премій ім.М.Підгірянки (1997) та ім. Марка Черемшини (1999). Учасник всеукраїнських з'їздів педагогічних працівників, письменників України, Конгресу української інтелігенції, депутат обласної ради першого демократичного скликання та районної ради. Нагороджений орденом "Знак Пошани".

Попович-Боярська Климентина

(3 лютого 1863 р., с. Велдіж, тепер Шевченкове Долин. р-ну - 7 травня 1945 р., с.Бабинці тепер Борщів. р-ну Тернопіл. обл.) - педагог, письменниця, громадсько-культурна діячка. Після закінчення Львів. гімназії, вчителювала, разом з Н.Кобринською і У.Кравченко брала участь у жіночому русі Галичини. Авторка ліричних віршів, оповідань, спогадів про І.Франка, етнографічних розвідок про нар. вишивки. У 1987р. в с.Шевченковому відкрито меморіальну дошку письменниці. У 1990р. у Львові видано її збірку "Твори".

Равлюк Любомир

(16 лютого 1973 р., с.Устя Снятин. р-ну) - педагог, композитор і виконавець, викладач музики педогогічного коледжу Чернівецького Національного університету імені Ю.Федьковича. Лауреат пісенних фестивалів "Первоцвіт" (Чернівці), "Нові імена" (Київ), "Джерела" (Луцьк), "Буковинський жайвір" (Чернівці), "Коли співають козаки" (Чернівці). Керівник вокального ансамблю "Буковинка" та вокально-естрадної студії в дитячо-юнацькому центрі "Юність Буковини". Автор музичної збірки власних композицій "Перший крок до любові" (1999) та понад 150 пісень.

Рихтицька Дарія

(19 серпня1930р., м. Рожнятів) - поетеса, вчителька за фахом. Дарія Мельникович-Рихтицька прийшла в українську поезію у розквіті своїх сил. Почала друкуватись із середини 70-х років в українській пресі діаспори - журналі "Шлях перемоги"(Німеччина), "Свобода"(США), та ін. виданнях. В 1944 році емігрувала в Німеччину, в Баварію. Тут, у Регенсбурзі, закінчила гімназію. Вийшла заміж за Любомира Рихтицького, члена УПА, автора багатьох книжок про рух Опору на Україні. Педагогічну освіту здобула на Вищих педагогічних курсах. Зараз проживає у США, багато уваги приділяла і приділяє вихованню молоді, активістка жіночого руху. У поезії Д.Рихтицької органічно поєднуються патріотичні національно-визвольні мотиви з лірично-інтимними настроями і почуттями. Як вірна дочка свого народу, вона на чужині тонко відчуває болі рідного краю, рани душі свого народу, героїчні і трагічні сторінки його історії, зокрема визвольного руху Опору на Прикарпатті.

Скрипник Іван

(26 жовтня 1930 р., с .Манява - 7 червня 2002 р., м.Івано-Франківськ) - краєзнавець, педагог, публіцист. З 1980 р. працював в музеї "Скит Манявський". Видав цілий ряд брошур, буклетів та нарисів з історії Скиту Манявського. Лауреат обласної краєзнавчої премії ім. І.Вагилевича (1997).

 Угрин-Безгрішний Микола

(справжнє - Микола Венгжин) (18 грудня 1883 р., с.Куп'ятичі, тепер Польща - 1960 р., м.Новий Ульм, Німеччина) - український літератор, редактор, видавець, викладач. З 1 січня 1908 р. видавав журнал "Бджола". Після закінчення навчання у Львів. та Чернівец. ун-тах вчителював у Рогатинській укр. приват. гімназії. З початком Першої світової війни сформував у Рогатині сотню січових стрільців.Це видатна постать у національному русі не лише на Рогатинщині. Він ще студентом був одним з тих, хто в 1908 р. започаткував "Просвітову Січ" у Львові. Водночас підтримував різні зв'язки з діячами зі Східної України - з Оленою Пчілкою, Миколою Міхновським, Миколою Вороним, Христею Алчевською та іншими. Один з організаторів і активних працівників Пресової Кватири УСС, редагував часопис "Червона Калина". У міжвоєнний період продовжував вчителювати в рогатин. гімназії, очолював місцеве товариство "Просвіта". Під час Другої світової війни вступив до Першої Укр. дивізії "Галичина". Після війни жив і працював у Німеччині. де працював вчителем. видавав журнали "Обрій" і "Грім", займався літературною творчіс


Цеглинський Григорій

(9 березня 1853 р., Калуш - 23 жовтня 1912 р. Відень, Австрія) - письменник, педагог, громадсько-політичний діяч. Закінчив Станиславівську гімназію, навчався у Віденському університеті. Автор поем, оповідань, оглядів, політичних і літературознавчих критичних статей, які друкувалися у ,,Ділі’’та ,,Зорі’’, підручників для українських гімназій. Найплідніше на письменницькій ниві Г.Цеглинський працював у Львові. Тут він написав комедії ,,На добродійні ціли’’(1883), ,,Соколики’’(1884), ’’Тато на заручинах’’ (1884), ,,Лихий день’’(1885), ,,Шляхта ходачкова’’(1887), які ставилися на багатьох сценах Галичини і навіть Канади. У 1888-1895рр. керував укр.класами Перемиської державної гімназії у Польщі, а у 1895-1910 рр. був їх директором. Від 1907 р. жив у Відні, де був послом до австрійського парламенту. Тут він і помер. Вдячні прихильники таланту письменника перевезли його тіло до Перемишля і перепоховали на місцевому українському цвинтарі.

 Шухевич Володимир

(15 березня 1849 р. с.Тишківці Городенків. р-ну - 5 квітня 1915 р., м.Львів) - визначний український етнограф, фольклорист, публіцист, педагог, культурно-освітній і громадський діяч. Найбільше відомий він як дослідник культури і побуту Гуцульщини. Навчався в Коломийській, Станіславській та Чернівецькій гімназіях. Згодом у Відні слухав лекції з математики, фізики й української мови. У своїй багатогранній діяльності найбільше уваги приділяв етнографічним дослідженням, виставковій діяльності та музейній справі. Особливо захопив його наш рідний край. Вивчати Гуцульщину В.Шухевич почав з 1873 року, здійснюючи ботанічні екскурсії по Карпатських горах. Та мальовничість гірського Прикарпаття, його жителі, їх оригінальний побут, мистецтво і фольклор призвели до того, що В.Шухевич залишає ботанічні дослідження і починає вивчати духовну і матеріальну культуру народу. Ще за життя В.Шухевича було опубліковано ряд статей про його культурно-громадську, педагогічну, редакторську та етнографічну діяльність. Найбільшим результатом його багаторічної етнографічної праці була п’ятитомна монографія „Гуцульщина”, в якій Шухевич майже виключно на основі власних багаторічних спостережень детально описав культуру галицьких гуцулів. За подвижницьку етнографічну діяльність його було обрано дійсним членом Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові,членом австрійського товариства народознавців та етнографічного товариства Чехословаччини. П’ятитомну працю „Гуцульщина” за життя вченого високо оцінили вітчизняні й зарубіжні діячі науки і культури.

Арсенич Петро

(24 січня 1934р., с.Нижній Березів Косів. р-ну) - історик, краєзнавець, етнограф, музеєзнавець, культурно-освітній діяч, колекціонер. Після закінчення Київського університету імені Т.Шевченка у 1958-1963 рр. – старший науковий працівник Івано-Франківсього краєзнавчого музею. В 1963-1966 рр. – викладач археології та етнографії в Івано-Франківському педагогічному інституті. Звільнений з викладацької роботи за пропагування ідей націоналізму у зв’язку зі справою дисидента В.Мороза (1966). Пізніше знову працював у краєзнавчому музеї. Нині Петро Арсенич бере активну участь у національному відродженні краю. Він є одним із засновників обласних товариств української мови ім.Т.Шевченка „Просвіта” і „Меморіалу”, Народного Руху України (1989). 15 квітня 1990 р. підняв синьо-жовтий прапор над Івано-Франківською міською ратушею. Нині завідує науково-редакційним відділом при управлінні культури облдержадміністрації, доцент Прикарпатського університету ім.В.Стефаника та Івано-Франківської теолого- катехитичної духовної академії. Досліджує маловідомі сторінки історії та культури краю, є одним із організаторів та активних учасників Міжнародної наукової конференції „Українці Канади” (1991), Першого світового Конгресу гуцулів та Міжнародної наукової конференції в рамках роботи Конгресу (1993). Член Наукового товариства ім.Т.Шевченка у Львові (1990), лауреат республіканської премії ім.П.Чубинського (1990), обласних премій ім.І.Вагилевича (1993) та Марійки Підгірянки (1995). Почесний член Всеукраїнської спілки краєзнавців (1994). П.Арсенич – автор і співавтор 25 книг на краєзнавчу тематику, понад тисячі статей, опублікованих в енциклопедичних виданнях, наукових збірниках , журналах тощо.

 Гаврилів Богдан

(1грудня 1943, с. Опришівці Івано-Франківської міськради) - голова обласної організації Всеукраїнської спілки краєзнавців, заслужений працівник культури України, доцент Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника. Визнаний фахівець з історії галицького краєзнавства, автор і співавтор понад 50 краєзнавчих видань. Серед них книги з історії міста Івано-Франківська та рідного села Опришівців, нариси про відомих дослідників краю минулого і сьогодення, видання про вшанування пам’яті окремих видатних історичних осіб і подій на Прикарпатті , методичні посібники. Активно займається науково-педагогічною, дослідницькою та культурно-просвітницькою діяльністю з питань краєзнавства. Випускник Івано-Франківського педагогічного інституту, вчителював, займався краєзнавчою та музейною роботою, заклав основи і протягом 10 років очолював Музей історії освіти Прикарпаття у рідному вузі. З 1990 р. Богдан Гаврилів працює на кафедрі історії України, успішно захистивши кандидатську дисертацію на тему „Розвиток історичного краєзнавства на Прикарпатті у 19 – початку 20 ст.”

 Горбовий Михайло

(9 вересня 1896 р., Косів - ?) - педагог, громадський діяч. У 1922 р. створив у Косові молодіжну організацію "Пласт". Організував кооперативну спілку "Гуцульщина", яка пропонувала вироби ткацтва. Виготовлялись також вироби з кераміки, вишивки.

Костинюк Василь

(19 серпня 1897 р., с. Пістинь - 1942 р., м.Коломия) - вчитель, публіцист, культурно-громадський діяч, автор оповідань та новел з життя гуцулів. У 1997 р. в Канаді видано збірку його творів "Громова бартка". На початку 1930-рр. мешкав у Красноїлі, відродив Гуцульський театр. Розстріляний німцями в 1942 р. в Коломиї.

 Пашницький Василь

(1903 р., с. Вовчинець, тепер в межах м.Івано-Франківська - червень 1941 р.) - перший директор ї організатор Станіславської обласної бібліотеки у 1940 р., педагог, бібліофіл. Закінчив Станіславську українську державну гімназію. Воював добровольцем в УГА. Пристрастний бібліофіл, зібрав велику бібліотеку, витрачаючи зароблені кошти на книжки. У 1927 році поступив на філософський факультет Львівського університету. На основі зібраних фольклорних та етнографічних матеріалів видав разом з Я.Фальковським книгу ,,На бойківсько-покутській промежі’’(1935). З 1936 року - контрактовий учитель Станіславської приватної української гімназії. З приходом Червоної Армії В.Пашницькому було доручено організувати обласну бібліотеку в Станіславі. За зберігання в бібліотеці так званої ,,контрреволюційної’’ літератури був звільнений з роботи, а в червні 1941 р. заарештований і замордований в станіславській тюрмі. Місце поховання невідоме.

 Пелипейко Ігор

(нар. 1 серпня 1928 р. на Берестейщині) - вчитель, краєзнавець-дослідник, громадсько-культурний діяч, заслужений працівник народної освіти України (1993р.), лауреат премії ім. М. Підгірянки (1998 р.), районної премії ім. А. Тарнавського (1998 р.). З 1938 р. проживає в Косові. Малолітнім юнаком потрапив на війну, брав участь у Словацькому нац. повстанні, був в'язнем фашистського концтабору. Вже після війни закінчив середню школу в Косові та Чернівец. ун-т. Автор путівників " Косів - Верховина" (1973р.), "Косів" (1983р.), "Населені пункти Косівщини" (1995р.), видань "Гуцульщина в літературі" (1996р.), "Плай" (1996р.), хрестоматії гуцульського фольклору "Флояра" (1999р.), путівника "Пам'ятки природи Косівщини" (1997р.), посібника для учнів "Мій рідний край" (1998р.), краєзнавчо-енциклопедичного довідника "Косів: люди і долі" (2001).

 Фащук Василь

(18 серпня 1929 р., с. Ямниця Тисмениц. р-ну) - педагог, громадсько-культурний і просвітянський діяч. Після війни закінчив Станіславське педучилище, працював учителем. Навчання у Чернівецькому університеті було перервано арештом за „антирадянську” діяльність і ув’язненням, яке відбував у Хабаровському краї. Під час хрущовської відлиги був звільнений і повернувся на педагогічну роботу. З 1962 року викладав українську мову і літературу в школах Івано-Франківська. У роки незалежної України Василь Фащук став працювати у правлінні Івано-Франківського міського товариства української мови „Просвіта” ім. Т.Шевченка, спочатку референтом, а згодом відповідальним секретарем. Він – лауреат премій ім. акад І.Крип’якевича та Марійки Підгірянки, почесний член „Просвіти”, нещодавно нагороджений медаллю "Будівничий України". Та основним захопленням Василя Фащука був і залишається театр. Для нього він написав 20 п’єс-інсценізацій переважно на історичну тематику. Значна частина їх уже побачила світло рампи на сцені багатьох театрів: Івано-Франківського обласного, Львівського театру юного глядача, Тернопільського, Рівненського, Чернівецького обласних, Ямницького самодіяльного народного та інших. Глядачі Івано-Франківська добре пам’ятають вистави за його інсценізаціями: „Данило Галицький”, „Терен на шляху”, „Олекса Довбуш”, „Кайдашева сім’я”. За останні роки Василь Фащук видав збірки історичних драм – „Княжа слава” за романами присвяченими славному Галицько-Волинському князівству та „Борці за волю України”, головними героями яких є визначні постаті історії Прикарпаття – Іван Муха, Семен Височан, Олекса Довбуш, Дмитро Вітовський та інші.

 
Целевич Юліан

(23 березня 1843 р., с. Павлівка Тисмениц. р-ну - 24 грудня 1892 р., м.Львів) - український історик, етнограф, педагог, доктор філософії. Деякий час жив і працював в селі Монастирчани Богородчанського району. Викладав в гімназіях Львова і Станиславова (1871-1875). Член товариства "Просвіта" з початку його заснування, Педагогічного товариства у Львові, голова НТШ (з 1892). Автор "Історії Скиту Манявського" (1887р.), дослідник опришівського руху.

 Антонюк Роман

(6 грудня 1946 р., с. Турка-Борщівська Снятин. р-ну) - педагог, учитель-методист, краєзнавець. Відмінник освіти України. Один з організаторів і засновників Коломийського місьрайонного товариства української мови ім.Т.Шевченка, певний час його голова. Був серед ініціаторів і організаторів будівництва першого в Україні пам'ятника М.Грушевського, який відкрито на території Коломийської гімназії. Автор понад 200 друкованих статей на педагогічні, суспільно-політичні та культурно-просвітницькі теми. Лауреат премії ім. академіка І.Крип'якевича(1996). Нагороджений орденом "За заслуги" (2000).

Куриленко Михайло

(15 листопада 1885 р., м. Конотоп Сумська обл. - 1940 р.?) - педагог, політичний і громадський діяч. Один із засновників спілки " Гуцульське мистецтво" у Косові. Спілка прославилась своїми килимами та тканинами, які досі зберігаються у закордонних музеях. Відкрив мистецьку школу і став перщим її директором (тепер Косівський інститут прикладного декоративного мистецтва).

 Кучм'як Михайло

( 5 лютого 1923р., Обертин Тлумац. р-ну) - Єпископ Української Греко-Католицької Церкви у Великобританії та Ірландії.Навчався в Коломийській гімназії, вчителював. У роки війни вступив добровольцем в ряди вояків Першої Української дивізії "Галичина". В 1945 році життєва стежина привела Михайла до Італії. П'ять літ навчання на богословському факультеті ще сильніше зміцнило переконання і віру молодого юнака. Пізніше - пастирське служіння в Канаді, США, єпископське висвячення в Філадельфії. Зараз він призначений нести Слово Правди і Світла у Великобританії, Шотландії, Уельсі та Ірландії. У 2002 р. 80-тирічний Владика завітав на прабатьківську обертинську землю.

Оленюк Ярема

(4 жовтня 1940 р. на хуторі Смерків, с. Нижнів Тлумац. р-ну) - художник-графік, краєзнавець, педагог. В 1963 р. закінчив народний університет мистецтв у Москві, а 1974 року Український поліграфічний Інститут у Львові (відділення графіки). Він лауреат різних конкурсів, відмінник народної освіти України, вчитель-методист. В 1995 році всесвітньо відомий колекціонер, видавець Маріо де Філіппіс, який за благодійність у мистецтві занесений до Книги рекордів Гінесса, видав в Італії чотири буклети з екслібрисами Яреми Оленюка. Одна з найбільших виставок - 120 творів живопису графіки була відкрита до 5-ої річниці Незалежності України та до Другого Світового Конгресу гуцулів. На IV Гуцульському фестивалі одержав диплом I ступеня. Провідною темою художника є створений ним великий цикл графічних і живописних творів про героя Карпат Олексу Довбуша та його побратимів, ілюстрації до творів Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки, В.Стефаника та ін. Ярема Оленюк - людина великого обдарування і працездатності, сповнений творчої наснаги і любові до рідної землі, до природи.


Сливоцький Михайло

(1 жовтня 1944 р., м.Калуш) – відомий співак і педагог, заслужений діяч мистецтв України, професор. Декан музичного факультету Прикарпатського національного університету ім.В.Стефаника. Закінчив Коломийське педагогічне училище та музично-педагогічний факультет Івано-Франківського перагогічного інституту ім.В.Стефаника. Соліст відомих вокальних ансамблів "Легінь", "Усмішка", "Коло". З концертами побував у Німеччині, Франції, Японії, Фінляндії, США, Австралії, Канаді та інших країнах

 Соломченко Олексій

(6 червня 1920 р., с. Горохове Кагарлиц. р-ну Київ. обл. - 7 травня 2002 р., м. Косів) - мистецтвознавець, педагог. Викладач, а згодом і директор Косівського училища прикладного мистецтва. завідувач музею створеного ним при училищі. Опублікував понад 900 праць, присвячених гуцульському мистецтву та народним майстрам. Член мистецьких СХЛ (з 1964р.) та спілки народних майстрів (з 1998р.), заслужений працівник культури України, перший лауреат премії ім. Ю.Шкрібляка (1993).

Фіголь Михайло

(18 жовтня 1927 р., с.Крилос Галиц. р-ну - 25 травня 1999 р., м.Івано-Франківськ) — художник-живописець, доктор мистецтвознавства, професор Прикарпатського університету ім. В.Стефаника. Закінчив Ленінградський художній інститут (1955-1961). З 1964 року - викладач Івано-Франківського педагогічного інституту. Автор ряду картин на історичну тематику ”Роксолана” (1970), ”Галич.1221 рік” (1977), ”Полковник Семен Височан” (1978); триптиха ”Вернигора” (1991); тематичного килима ”Свято на Гуцульщині” (1969). Видав монографію ”Ярослав Васильович Пстрак” (1966); книги ”Політична сатира кінця XIX—початку XX століття” (1974), ”Образотворче мистецтво Румунії” (1982), ”Мистецтво стародавнього Галича” (1997) та ін.

 Фіцалович Христина

(1 червня 1938 р., м. Калуш) – українська драматична актриса, і співачка, народна артистка України з 1984 р. У 1960 р. закінчила Станіславське музичне училище ім.Д.Січинського, в 1974 р. - Івано-Франківський педагогічний інститут ім.В.Стефаника. У 1960-1962 рр. солістка Станіславської обласної філармонії, з 1963 р. - актриса Івано-Франківського музично-драматичного театру ім.І.Франка. Нині завідувачка кафедри співів і диригування музично-педагогічного факультету Прикарпатського національного університету ім.В.Стефаника. З 1997 р. - професор цього університету.

 Ватаманюк Калина

(27 січня 1947 р., с. Кобаки Косів. р-ну) - журналістка з Верховини,заслужений журналіст України, редактор журналу "Гуцульщина". Авторка книг "Від лиця твого, Господи, судьба моя іде...", "Сад моїх журавликів", "Ми - діти Світла", "Між хрестами і зорями". Лауреат обласної премії ім.В.Стефаника (1998 р.).

 Климишин Іван

(17.01.1933, с.Кутиська Кременецького повіту, тепер Лановецького району Тернопільська обл.) - укр. учений-астроном і педагог. Академік Академії вищої школи України (з 1993). Дійсний член НТШ (з 1992). Канд. фізико-математичних наук (з 1961). Доктор фізико-математичних наук (з 1971). Професор (з 1980). Екстерном закінчив Львівську СШ № 8 (1950), фіз.-мат. факультет Львівського університету ім.І.Франка (1955) та аспірантуру за спеціальністю астрофізика при кафедрі фізики Львівського університету (1958). З лютого 1958 мол. науковий співробітник Астрономічної обсерваторії (АО) ЛДУ, 1958-1960 - начальник Львівської станції спостережень штучних супутників Землі, з 1961 - зав. відділу астрофізики АО, 1962-1970 -заст. дир. АО, 1970-1974 зав. відділу. З серпня 1974 до 1993 - проф. катедри фізики Івано-Франкківського педінституту (тепер Прикарпатський університет) ім. В.Стефаника; з квітня 1993 - зав. кафедри теоретичної фізики. З 1991 одночасно проф. Духовного інституту УГКЦ. Досліджує радіаційну космічну Газодинаміку; отримав наближений розв'язок задачі про структуру зоряної ударної хвилі; вивів формулу для шкали висот; разом з Б.Гнатиком отримав асимптоматичну формулу, що описує зміну швидкості руху ударної хвилі в однорідному середовищі з довільним розподілом густини. Автор праць і підручників - "Ударні хвилі в неоднорідних середовищах" (Львів, 1972); "Ударние волни в оболочках звезд" (Москва, 1984); "Календар природи і людини" (Львів, 1975 і 1983); "Календарь и хронология" (Москва, 1981); "Астрономия" (Москва, 1976, 1980, 1986; нім. пер. Гайдельберґ, 1991); "Атлас зоряного неба" (Львів, 1985); "Открытие Вселенной" (Москва, 1987); "Элементарная астрономия" (Москва, 1991); "Перлини зоряного неба" (К., 1981; рос. пер. - К., 1988); "Релятивістська астрономія" (К., 1980, рос. пер. - Москва, 1983 і 1989); "Наука і релігія: протистояння чи взаємо-доповнення?" (Коломия, 1991) і "Вчені знаходять Бога" (Івано-Франківськ, 1993; Тернопіль, 1995). К. - чл. Міжнар. Астроном, союзу (з 1864). Засл. працівник Вищої школи України (з (989). У серпні 1994 ім'я "Климишин" присвоєно малій планеті № 3653 (обертається між Марсом і Юпітером), яку 25.04.1979 відкрив співробітник Кримської астрофіз. обсерваторії М.Черних.

 Барнич Ярослав

(30.09.1896 р., с. Балинці Коломийського повіту (нині Івано-Франківщина) - 1967р., м.Клівленд, США) - композитор, диригент, педагог, фольклорист. У 1909р., 13-літнім, диригує оркестром, що супроводжував виставу І.Котляревського "Наталка Полтавка". У 1941р. виїжджає в США, де дає низку концертів і вистав, працює над сюїтою "Батурин". У 50-х роках у Торонто з успіхом ішли його оперети "Шаріка" і "Гуцулка Ксеня".

 Боднарчук Іван

(21.10.1914р., с. Чернятин, Городенківщина - ?, Канада) - український письменник і педагог. Автор підручників для українських шкіл - читанок "Ластівка", "Ромашка", "Соняшник", "Ватра", пристосовує для школярів "Княжу славу", автор книги "До рідних причалів". Був членом управи Канадського відділу Світового Об'єднання українських письменників "Слово". Редагував журнал для молоді "Сумківець", співпрацював у часописах "Новий шлях", "Мета", "Нові дні" та ін. Заснував Бібліотечний Фонд при Фундації українознавчих студій, вніс у нього 50 тисяч доларів. Літературні твори: "На перекресних шляхах"(1954), "Кладка"(1957), "Знайомі обличчя"(1961), "Друзі моїх друзів"(1967), "Далекі обрії"(1968), "Покоління зійдуться"(1975), "Затрачені ранки"(1978), "У дорозі життя"(1985), "Розквітлі сузір'я"(1987), "У вікнах життя"(1990), "На весло"(1991).

 Велигорський Іван

(1889р., с. Серафинці, Городенківщина - 1955 р., Канада) - Український мовознавець і педагог. Автор праць з діалектології та назовництва Городенківщини, про мову В.Стефаника і М.Черемшини, популярних праць з психології мови і загального мовознавства, праці "Слово і назва" Канада"(1955). Автор статті "Танець - як виховуючий чинник". У 1936р. побачило світ видання "Шляхом відбудови".

 Верховинець Василь

(справж.-Костів; 05.01.1880р., с. Старий Мізунь, Долинський район - 11.04.1938р., м. Київ) - український композитор, диригент, хореограф, етнограф, педагог. Організатор знаменитого ансамблю "Жінхоранс". У 1904-1906рр. - актор, співак, хорист і хормейстер "Руського Народного театру" у Львові. З 1906 - 1917рр. - актор, хореограф, хормейстер, диригент Театру М.Садовського на Придніпрянській Україні. В.Верховинець - плідний вчений-музикознавець, дослідник муз. творчості. Записав понад 400 українських пісень і танців. Автор фундаментальних музикознавчих праць: "Українське весілля"(1912), "Українські народні танці"(1913), першого посібника з української хореографії "Теорія українського танцю"(1919), укладач збірки дитячих ігор і пісень "Весняночка"(1925). У його творчому набутку такі хорові твори, як "Зіграй, кобзарю", "Грими, грими, могутня пісне", "Більше надії, брати", "Ой зацвіла папороть", "Лісові дзвіночки" та ін. Багато пісень написаних на слова І.Франка, Л.Українки, В.Чумака, О.Олеся, М.Рильського, П.Тичини та інших українських поетів

 Геник Кирило

(1857р., с. Нижній Березів, тепер Косівський район - 05.02.1926 р., м. Вінніпег, Канада) - педагог, публіцист, культурно-громадський діяч. 1878р у Львові склав екзамен на вчителя. Вчителював у Нижньому Березові Під впливом І.Франка 1 882р. заснував у рідному селі школу. 1896р виїхав до Канади, де був одним із засновників першої у Канаді українські читальні (1899) і часопису "Канадійський фермер" (1903). Автор низки статей про суспільно-політичне життя українських емігрантів. Пропагував творчість Т.Шевченка, І.Франка та інших українських письменників.

 
Геник-Березовський Костянтин

(27.07.1919 р., с. Нижній Березів, тепер Косівськогс району - 19.12.1988p., м.Прага, Чехія) - педагог-україніст. Довголітній викладач філософського факультету Празького Карлового університету. З 1930р. навчався в Коломийській та Станиславівській гімназіях. В 1938р. вступив на медичний факультет Ягеллонського університету Кракові.З 1949р. - на філософському факультеті Карлового університету, студіював українську філологію у професорів Івана Панькевича та Івана Зілинського. З 1953р. - доктор філософії (за працю "Діалектологічні елементи у творах Василя Стефаника"). До 1979р. викладав у Празькому університеті на кафедрі славістики. Читав лекції з історії української мови і літератури, фольклору, а також - для вчителів новозасноваих українських шкіл у Пряшеві та Бардієві. Писав, перекладав та рецензував перші українські підручники -"Українська мова" для 4 класу початкової школи. Був одним з ініціаторів видання підручника "Українська мова для чехів" (Прага, 1975р.). Переклав (разом з дружиною) на чеську мову збірник оповідань В.Стефаника "Кленове листя" 1978р. нагороджений річною премією Вишеграда.

 Горбаль Костя

(22.05.1836 р., м. Тисмениця - 14.01.1903 р., м. Перемишль) - письменник, педагог, журналіст, історик, громадсько-політичний діяч, народовець. Народився у бідній ремісничій родині. Гімназію та університет закінчив самотужки завдяки репетиторству. З 1881р. по 1888р. -учитель польської і руської (української) літератури в стрийській гімназії. Противник москвофільства і "язичія". Всупереч офіційному правилу вживання етимологічного правопису вживав фонетичний правопис - "кулешівку" і "драгоманівку". Редагував часописи "Вечерниці", "Нива" (1865р.), "Русь" (1867р.). Автор низки гумористично-сатиричних фейлетонів, що написав у 20 літ і опублікував у "Ділі" під рубрикою "Під неділю" (без підпису або під псевдонімами), оповідань, статей про М.Шашкевича і з різних питань української мови. Переклав на польську мову оповідання Марка Вовчка "Одарка". Співавтор і співвидавець брошур "Слово на слово", "Голос на голос".

Ільницький Василь

(псевд.: Денис, Денис з Покуття; Денис із-над Серета; 22.04.1823 р., с. Підпечари, нині Тисменицький район -15.04.1895 p., там же) - письменник, перекладач, історик, педагог, громадсько-культурний діяч. Навчався в гімназіях Станиславова, Тернополя і Львова. Студіював у Львівському і Віденському університетах (зак. 1843). Учителював в гімназіях Станиславова, Тернополя і Львова. Учасник Львівського собору "руських" (українських) вчених (1848). У 1884 - 1887рр. - голова "Руського Товариства Педагогічного". Член - засновник "Просвіти" (1868). Друкувався у часописах "Мета", "Правда", "Зоря", "Неділя". Видавець альманаха "Дарунок руським дівицям на новий рік 1871". Автор оповідань і повісті з народного життя, зокрема: "Коваль клепле, поки -, тепле" (1863), "Дурний Івась" (1865), "Суджена" (1871), "Горбатий" (1877), "Роман Дуля" (1881) та ін.; історичної драми "Настася" (1872), 'сторичного оповідання "Князь руський Роман Данилович" (1883); низки літературознавчих та історичних статей.

 Дучимінська (Решетилович) Ольга-Олександра

(псевд. і крипт. Остапівна Ірма; Барвінок Олег; Лучинська Ольга; Поважна; Поважна О.; Рута; Рута О.; Ольга Д.; 08.06.1883р., с. Миколаїв, Львівщина - 24.09.1988р., м. Івано-Франківськ) - письменниця, журналістка, перекладачка, етнограф, педагог, громадська діячка. Навчалася в Інституті шляхетних дівчат у Перемишлі.1915 - 1916рр. - настоятелька бурси св.Ольги у Львові; 1918 - 1919рр. -у державному апараті ЗУНР. 1919-1922рр. - учителька у с.Ценева (нині - Рожнятівський район) і с.Тяпче( 1922- 1927рр.), нині Долинський район. 1927- 1930рр. проживала у Празі, де познайомилася з О.Олесем, Н.Королевою і В.Антоновичем. 1934 - 1939рр. - співробітниця коломийського журналу "Жіноча доля" і журналу для дівчат "Світ молоді", де співпрацює з І.Кравченко, С.Русовою, Н.Королевою, Д.Віконською, С.Яблонською, І.Вільде, В.Сіменович, І.Зубенком та ін. (ще 1912р. в Коломиї за участі К.Малицької та О.Дучимінськоїбуло відновлене видавництво "Жіночої бібліотеки". У Коломийській газеті "Прапор" за 1912р. О.Дучимінська чи не вперше в галицькій публіцистиці надрукувала статтю про російського вченого і письменника Ломоносова). Співпрацювала також з Львівським часописом "Наша хата". Ольга Дучимінська була свого часу на зразок особистого секретаря Наталії Кобринської, а по її смерті - розпорядницею заповіту Н.К. 1939 - 1941рр. Ольга Дучимінська - науковий працівник Етнографічного Музею у Львові, займалася організацією музеїв, з експедицією АН УРСР їздила по Гуцульщині та Бойківщині з Дослідженням фольклорно-етнографічних і мистецьких пам'яток. Працювала над монографією "І.Франко - етнограф". У роки фашистської окупації дала захисток Ірині Вільде у Львові, чоловіка якої розстріляли гітлерівці. Для української культури Ольга Дучимінська врятувала Олексу Новаківського і цілу групу українських художників і письменників, які втікали від сталінських репресій. Була засуджена до 10 років. Після звільнення у 1960р. не мала постійної прописки, постійно переслідувалася КДБ. Ольга Дучимінська друкувалася з 1905р. Авторка поетичної збірки "Китиця незабудьків" (1911р.) яку прорецензували Н.Кобринська, І.Нечуй-Левицький і С.Чарнецький, повісті "Еті" (1945р.), посмертної збірки зібраних творів "Сумний Христос" (Львів, 1992р.), виданої стараннями директора Музею Івана Франка Романа Горака та внука Ольги Дучимінської - І.Мигули, куди ввійшло 26 прозових творів. Ольга Дучимінська переклала з чеської мови спогади К.Свєтлої "З наших боїв і змагань" (1912), оповідання Ю.Зеєра "Самко Птах" (1926), уривок повісті "Бабуся" Б.Немцової (1932). Авторка спогадів про О Кобилянську і Н.Кобринську, фольклорно-етнографічних записів, які зберігаються в ІМФЕ ім.М.Рильського ПАН України.

 Крайківський Пантелеймон

(псевд.: Герасим, Дрешер, Дядько та ін.; 22.03.1891р., с. Різдвяни, нині - Галицький район -1944 р.) - педагог, громадсько-політичний діяч. Один з керівних комуністичних діячів Галичини, організаторів Комуністичної партії Східної Галичини (згодом - КПЗУ). Навчався у Бурштині і Рогатині. 1911р. закінчив Станиславівську вчительську семінарію. Працював у с.Німшині. В австрійській армії під час Першої Світової війни. Російський полон, в таборі військовополонених в Сибіру. 1918р вступає в Комуністичну партію. 1919р. брав участь у створенні Комуністичної партії Східної Галичини (КПСГ). 1921р.-обраний членом ЦК КПСГ, в 1923р.- 1928рр. - член Політбюро ЦК КПЗУ. Діяв під псевдонімом "Герасим", "Дрешер", "Дядько" та ін. Делегат Третього з'їзду КПЗУ; генеральний секретар масової революційної організації "Сельроб"; одночасно - редактор газети "Наше слово" (Львів). Згодом (після ліквідації 1923р. "Сельробу") у с.Різдв'янах займається сільським господарством, вів культурно-освітню роботу.

 Левицький Остап

(літ. псевд. - Остап Ковбасюк 02.10.1834 p., с. Раковець, нині- Городенківського району - 13.06.1903p., м. Станиславів, нині - Івано-Франківськ) - педагог, письменник, перекладач, громадське- культурний діяч. Закінчив Львівський університет (1869р). Працював учителем гімназій; з 1878р. і до кінця життя викладав польську, німецьку та українську мови в реальній школі Станиспавова. Почав писати польською мовою (сатирична поема "Біженці", 1863), а з 1867р. -українською мовою: поезії "Під вечір", "Любов" та ін. Перекладав твори Т.Гейне, п'єси Й.В.Гете, Г.Лессінга, переробив на мелодраму оперу С.Монюшка "Галька" (для галицького театру). Написав "Читанку руську для четвертої кляси шкіл народних в Галичині". Співпрацював з часописами "Страхопуд" (Відень), "Русь" (Львів); активно працював у філії "Просвіти" та "Руської Бесіди", популяризував творчість Т.Г.Шевченка (09.03. 1 879р. на загальних зборах членів станиславівської Просвіти" виступив з популярним викладом, присвяченим Кобзареві; 1869р. у часописі "Правда" опублікував поему "Тарас!").

Макогон Дмитро

(псевд.: Макогоненко, Іван Галайда, Хоростківський; 28.10.1881р. - 07.10.1961р.) український письменник і педагог. Народився у селищі Хоросткові Копичинського району Тернопільської обл.) у селянській родині. З 1903р. по 1956р. працював учителем. З 1923р. - в Станиславові. Друкуватися почав 1900р. У своїх творах малював тяжке життя вчителів і селян в умовах капіталізму (зб. віршів "Мужицькі ідилії", 1907; оповідань - "Шкільні образки", 1911; нарисів - "Учительські гаразди", 1911; новел - "Проти филі", 1914;"По наших селах", 1914). У 1959р. Львівським книжково-журнальним видавництвом видано було збірку Макогона "Вибрані оповідання".

 Федорак Іван

(псевд.: Іван Садовий; 13.02.1890р., с. Іллінці, Снятинщина - 18.11.1954р., м.Караганда, на засланні) - учитель, український письменник, громадський і культурний діяч. Працював учителем у селах Видинів і Новоселиця, а 1921 року перейшов на роботу у рідне село Василя СтефаникаРусів, де пропрацював 26 років, спершу вчителем, а потім директором школи. Багато зусиль віддав будівництву нового приміщення школи, яке стало до ладу у 1927р. Близький приятель Василя Стефаника. За національні переконай неодноразово переслідувався польською поліцією. Частина творів І.Федорака, які зберігалися в нього в газетних вирізках та рукописи були конфісковані поліцією при обшуку у 1937 році і пропали без сліду. Відомі тільки три його повісті - "Безіменні плугатарі", "Танок смерти" "Весняний гамір", драматичні твори - "Депутати до Відня" "Побережники" та 19 оповідань. Збирав матеріали до історії Русова. 1922 - 1923рр. І.Федорак написав п'єси-одноактівки "Депутати до Відня", "Побережники" (Тернопіль, 1927р.). Ці п'єси ставили аматори в покутських селах.

 Андрусяк Михайло

Народився у Вербівцях на Городенківщині. Перекладач, педагог, журналіст. Автор художньо-документальних повістей «Студені милі», «Ув'язнена скрипка», «Криваві роси сорокових», «Грані болю», «Брати грому», книжки оповідань «Біла душа», автор-упорядник книжок «Христос воскрес» і «Торба галицьких анекдотів». Працює головою правління ВАТ «Коломийська друкарня імені Шухе-вича».

 Процюк Степан

Народився 13 серпня 1964 року на Львівщині. Закінчив Івано-Франківський педінститут та аспірантуру Інституту літератури ім. Т.Шевченка АН України. Кандидат філологічних наук. Живе в Івано-Франківську. Викладач кафедри української літератури у Прикарпатському університеті. Був учасником літгурту «Нова дегенерація». Автор кількох книг поезій: «На вістрі двох правд» (1992), «Апологетика на світанку» (1995), «Завжди і ніколи» (1999), книги есеїстики «Лицарі стилосу і кав'ярень» (1996) та двох книг прози: «Переступ у вакуумі» (1996) «Шибениця для ніжності» (2001). Окремі твори С. Процюка перекладались іноземними мовами. Лауреат кількох літературних премій (премії журналу «Кур'єр Кривбасу» за 1998, 1999, 2000 роки та премії «Благовіст» (2000).

 
Бандера Оксана

(1911, с. Старий Угринів) — укр. педагог, член ОУН. Закінчила Стрийську Гімназію. 1939-1941 вчителювала у с. Тростянець Долинського району, де 23.05.1941 була заарештована і без суду заслана на 25 років спецпоселення у Красноярський край. Захворіла на туберкульоз легенів, перебула важконкологічну операцію. У 1989 за сприянням В.Чорновола повернулася з Сибіру і проживає у с. Козаківка Долинського району. Реабілітована у квітні 1991.

 

http://www.lib.if.ua/dbase

Чи була дана стаття корисна для вас?

Повязані статті

article Відомі діаспоряни вихідці із Прикарпаття
Лепкий Лев

  10-26-2006    Views: 2722   
article Відомі скульптори Прикарпаття
Довбенюк Володимир

  10-26-2006    Views: 4162   
article Відомі народні майстри Прикарпаття
Аронець Василь

  10-26-2006    Views: 6680   

Коментарі користувачів

Додати коментар
Comment Сергій <msi56@mail.ru>
3-23-2010 at 6:42pm

Малицька Костянтина
Цікаво, а Малицька Костянтина коли-небудь фотографувалася? Не знайшов жодної. А також і других видатних діячів .


.: Powered by Lore 1.5.4