ІСТОРИЧНЕ ПРИКАРПАТТЯ Glossary    Contact Us
Search  
   
Browse by Category
ІСТОРИЧНЕ ПРИКАРПАТТЯ .: Стежками століть .: РИТМІКА НАРОДЖУВАНОСТІ НА ПОКУТТІ

РИТМІКА НАРОДЖУВАНОСТІ НА ПОКУТТІ

РИТМІКА НАРОДЖУВАНОСТІ НА ПОКУТТІ

(друга половина XIX - друга половина XX ст.)

Для селянської родини мало значення час народження дитини. Дослідники сімейних відносин не надавали цьому значення, вважаючи, що у селянській родині народження дітей не регулювалось, і народжувались вони рівномірно у всі періоди року. При цьому існували складності у вивченні даної проблеми, так як респоденти уникають таких розпитувань, а саме вичислення по метрикапьних книгах дуже трудомістке.

В дійсності на Бойківщині існувала своя ритміка народжуваності. На основі метричних книг ми проаналізували ритміку в селах Труханів Стрийського повіту та Тяпче Долинського  повіту [11. Аналіз показав наступне:

1. Існували сім'ї, в яких більшість дітей народжувались в одному і тому ж місяці або пори року. Така ритміка пояснюється локальністю традицій або специфікою сім'ї.

2. Найбільша народжуваність була зимою, трохи менша навесні, потім восени і найменша- літом. Зокрема, по місяцях: найбільша - у січні, за ним лютий-березень-жовтень-листопад. Період зменшення приходиться на червень, травень, грудень. Основні причини такої ритміки були: а) Найбільш напруженим часом у землеробів було літо – початок осені  (від просапування cільськогосподарських культур до збирання врожаю). Як зазначали респоденти, селянам іноді доводилось спати- по 5 - 6 год., що зменшувало можливість зачаття. Навпаки, пізно восени і зимою родина працювала менше, це був час невисокого емоційного напруження, більше було часу на сон, розпорядок дня був спокійний тощо, б) Не менш важливим фактором були релігійні заборони, згідно яких в час постів заборонялись інтимні зв"язки. Дійсно, на час постів припадало найменше зачать. Найтривалішими постами були осінній (,,пилипівка" - з 27.11. по 7.01.) і великий передвеликодний („Великодний піст ), який хоч  проходив  по  змінній  шкалі,  проте обовязково бував у березні. Тому народжуваність у серпні і грудні (зачаття грудень і березень) була низькою.

3. Непотрібно відкидати і фізіологічний фактор, коли посилення інтимних зв"язків випадає на квітень-червень. Дійсно, січень-березень - період масового народження дітей. Недаремно в дохристиянські часи весняно-літній період був періодом масових ігрищ, весіль у всіх народів (Рудименти - веснянки, гаївки. купальські свята, так звані ..вулиці" з їх ініціаційними ритуалами посвяти у парубки, дівки, деякі Великодні ігри тощо).

4. Сприяли збільшенню народжуваності так звані весільні місяці: жовтень – частково листопад. Сама кількість шлюбних молодих пар не могла надто багато її збільшити (найбільше 5-7 весіль в селі за сезон). Але сам весільний обряд ще й до цього часу має багато еротичних моментів, особливо на третій день весілля, що значно впливає на емоційний та психічний стан молодих і середніх пар весільних гостей. Недаремно на третій день покутського весілля допускались лише одружені пари.

З другого боку, існувало багато факторів, які мали дезорганізуючий вплив на ритміку народжуваності: фізіологічний потяг, постійна, безвиїзна, присутність обох членів сім"ї протягом всього подружнього життя, мінімальні культурні потреби і т.д. Отже, у сільського населення Покуття ритміка народжуваності була тісно пов'язана з господарськими, фізіологічними та обрядовими факторами.

В другій половині XX ст. ритміка народжуваності змінилась. Відрізняється вона і від сусідніх регіонів (див. таблицю) [2]. Вона засвідчує нас гупне:

1. Якщо в другій половині XIX - на початку XX ст. найбільше народжувалось дітей зимою, однаково навесні і восени, а найменше літом, то тепер пік народжуваності припадає на літо (зокрема, липень-серпень). Багато новонароджених у лютому-березні. тоді як в минулі роки в ці місяці була середня народжуваність, високою була народжуваність у листопаді, грудні, то тепер це - місяці низької народжуваності. На ритміку народжуваності і дальше впливає землеробський цикл робіт. Тепер найбільш напруженим часом є вересень-листопад - час ручної праці по збору врожаю (картоплі, буряків, кукурудзи).

Зміна традиційних весільних місяців (літні, жовтень, листопад) також вплинула на ритміку народжуваності. Восени багато чоловіків повертаються із сезонних робіт. Зовсім не впливають на ритміку народжуваності релігійні фактори, так як теперішні віруючі не дотримуються церковних заборон. Розмиває цю ритміку велика кількість абортів, які здійснюють навіть сільські жінки.

Сучасна ритміка народжуваності на Покутті відрізняється від інших регіонів. Для прикладу міг взяли із кожного регіону Прикарпаття один район, який є найбільш типовим для відповідного регіону. Сусіднім до Покуття і близьким до господарських занять є Опілля. Тому ритміка народжувальності Галицького району досить близька до Покуття. Близька по окремих місяцях ритміка народжуваності і з сусідньою Гуцульщиною (Верховинський район) в силу традиційних міжродинних зв'язків, такий же період весіль. Найвіддаленіший від Покуття бойківський регіон, а тому є найбільші розходження у ритміці з Рожнятівським районом.

Таким чином, в другій половині XX ст. в силу кардинальних змін у продуктивних силах і виробничих відносинах, занедбання традицій, зміни побутових умов, міграції населення ритміка народжуваності хоч і збереглася, але кардинально змінилась та прямує до повного вирівнювання кількості народжених у всі місяці року. Разом з тим різко зменшилась кількість народжуваних дітей, яка набагато менша від кількості померлих.

З дослідів над минулим і сучасним українського народу найкраще досліджена етнографічна ділянка. Вже від зарання нашої історії, свої й чужі дослідники записували наші звичаї та обичаї. Особливо багате в етнографічні досліди XIX і XX ст. Чимало дослідів проведено і над рідною нам закутиною української землі — Бойківщиною. Досліджували не тільки наші але й чужі вчені — між ними чимало відомих у науковому світі. З українських учених вели досліди члени „Руської трійці" Яків Головацький а особливо Іван Вагилевич, родом зі с. Ясінь Рожнятівського району, на Бойківщині, крім них — Ізидор Шараневич, Андрій Дешко із Закарпаття, Михайло Зубрицький, Іван Франка, теж родом із Бойківщини, В. Гнатюк, В. Охримович, Ю. Жаткович,  Ф.Колесса та чимало інших. У періоді між двома війнами велику роботу виконало т-во Бойківщина в Самборі. Тут засновано Бойківський музей і видавано „Літопис Бойківщини". Крім цього й інші дослідники працювали над фолкльором Бойківщини. Я теж зложив на руки св. п. Проф. Я. Пастернака два понад сто сторінкові рукописи фолкльорних записів — переданих ним до архіву Н.Т.Ш. у Львові.

Із чужинців згадаємо таких замітних польських дослідників як Гната Любич-Червінського, В. Поля, В. Лозінського, І. Коперніцького, О. Кольберга тощо.

Із чеських дослідників назовемо П. Й. Шафарика, Фр. Регора, Фл. Заплета і А. Странського. Були й інші дослідники Бойківщини, особливо нашого фолкльору. На еміграції т-во Бойківщина і відновлений журнал „Літопис Бойківщини" теж чимало причинилися до дослідів над життям-буттям бойків та Бойківщини.

Вказавши у цій короткій передмові найвизначніших дослідників цієї вітки українського народу требе згадати, що в цій праці буде порушено традиції, звичаї та обряди і пребагатий фолкльор Бойківщини   пов'язані   з   життям   народу      весілля,   народини, смерть, визначніші свята, щоденне життя оперте на віруваннях і звичаях та світ казки, байки, і легенди.

Бойківське традиційне весілля це ціла епопея, бо, це мистецький твір і рівного йому я не зустрічав ніде в світі. На Бойківщині весілля має окремий кольорит збережений чи не з трипільської доби. За взірець послужить весілля, записане дочкою священника Ольгою Рошкевич і впорядковане Д-ром І. Франком, зі села Лолин в Стрийщині 1886 р. Не можливо подати взірця весілля в цілості, бо це заняло б 50 друкованих сторінок. Весілля в с. Лолин, так же як і більшість сіл не тільки Бойківщини але і всієї України складається із. 1) Сватання, 2). Вінкоплетини, 3). Запросини, 4). Заручини, 5). Весілля, 6). Шлюб, 7). Поправини. —Очевидно порядок весільних обрядів не скрізь однаковий. В с. Струтин Нижній Долинського повіту — сусідньому від Лолина селі порядок як намічено в горі, деякі обряди доповнено на основі іншої літератури, щоб сплести і сполучити все в одну цілість.

Сватання хлопця до дівчини овіяне чарами і церемоніалом. Парубок вибирає собі двох сватів, звичайно статечних людей і спільно йдуть у хату батьків дівчини Старости починають свою мову поетичним вступом про ,,куницю, красну дівицю і про ,,ловця, красного молодця", що зайшов аж у хату де забігла куниця-прекрасна дівиця Після довшої церемонії і поетичних прибавок вкінці батько молодої зове дочку і годяться на весілля або каже, що ще молода і „хай підросте", тобто молодий „дістає макогона". Очевидно, якщо батьки й дівчина погодилися тоді починалася гостина, і домовлення, що батьки доні та жениха дадуть молодятам в придане.

Вельми цікаві вінкоплетини. На вечір в четвер, дівчина запрошує додому своїх подруг і свах Вони сідають за столом а музики й молодий сидять у сінях. Дружка бере стяжки, пучок повісма й барвінку, з яких плестимуть вінок, і просить. „Благословіть тату свою доню на нове життя" - батько відповідає „Хай Бог благословить. Так тричі, а опісля звертається так же до матері. Після батьківського благословення дружка заплітає повісмом пучок барвінку і стяжки. Початий вінок кладе на стіл і дальше дівчата продовжують співаючи:

,,Ой благослови. Боже,

Та й ти Божая Мати,

Ходи на помагати

Віночок увивати,

На любу головойку,

Та й на добру долейку

Ці пісні, або як на Бойківщині називають їх „ладканки” (від древньої богині Лади), тягнуться барвною стрічкою протягом усього вечора вінкоплетин. А сумні вони-пресумні і повні глибокого життєвого змісту. Тут проявляється жаль дівчини-доні, що покидати ме тата-маму, жаль за страченою безтурботною юністю а мабуть і страх перед незнаним, таємничим завтрішнім замужнім життям. Після того як виплетено два вінки — для молодої і молодого - дві дівчини і два хлопці танцюють традиційний танець Після танцю староста викликає молоду і після жартів та примовок вона накладає молодому вінок Сідають обидвоє за столом (молода з лівого боку) і починається вечеря-гостина Свашки увесь час приспівують

Наша Оленка не спала

Красні свашечки зібрала

Аби вни і віночок увили

Тай у Бога долечки просили

Скінчивши гостину починають танці і аж пізно над ранком гості особливе хлопці й дівчата розходяться додому. Часу в них мало бо на ранок мусять бути готові молодий і дружби як теж молода й дружки до запросин на весілля.

На запросини ідуть окремо молода з дружками а молодий з дружбами. Спершу відвідують родину опісля друзів і знайомих. Молодий має на шапці барвінковий вінок а за халявою дзвіночки і як ступить то чути їхній гомін по всьому куті села а дружби на правих вилогах мають букет із барвінку зв язаний стяжкою. Молода теж у вінку а дружки з барвінковим букетом у руках. Зайшовши в хату вітають словами Слава Йсу Христу і кажуть на нашку (хрестний батько або пошанівне звеличування старшої людини в роді дядьку) чи там вуйку (дядьку — материн брат) чи стрийку (батьків брат) тато просить мама просить і я прошу абисте були ласкаві до нас на весілля зайти. Відповідь най Бог благословить красно дякую за запросини - прийдемо, ая прийдемо. А чи гаразд Вам підскакується" Молодий відповідає ,,гаразд слава Богу." Часом угостять молодого і дружбів чаркою, але частіше відмовляються і йдуть дальше аж обходять трохи не пів села, бо ж усі або родина, або колеги або добрі знайомі. Молода проходить, теж з подібною процедурою, від хати-до-хати, аж закінчить запросини на весілля.

В п'ятницю вечором бувають заручини. Звичайно в хаті молодої сходяться обі родини і оба роди кладуть праву руку одна-на другу, а староста зв'язує всі руки рушником. При цьому приговорює - „той ґуз в'яжеться не на раз а на роки, на цілий вік. Хтоб його розв'язав заплатить велику кару”. При заручинах, дуже часто ще раз, остаточно договорюються батьки молодого й молодої що вони ,,запишуть" з маєтку своїм дітям.  Подруги молодої ладкають

„Ой вже Оленко, по заручинах.

Погадай тепер собі.

Зо чужої матіноньки

Снідан/чка не буде

Обідець під полуднє

Но обід на стіл дають,

Оленку висилають

Йди Оленко по воду

До широкого броду

Ніж Оленко з водов прийшла

Вже й вечеренька пішла.

Тепер Оленко помий миски,

І деревляні лижки,

І точені тарелі.

Не стало ти вечері "

В суботу числиться початок весілля. Ранком молоді йдуть в церкву, де відправляється Служба Божа за померлих, приступають до сповіди і причащаються. Після обіду молода з дружками йде до сіней і тут староста тричі благословить молоду і молодого та починають ладкати

Добрий вечір мати.

Зайдім з сіней до хати,

В веселу годиноньку

Ми спросили той родиноньку.

Чи близьку, чи далеку,

Маленьку той велику "

Зайшовши в хату накривають ослін вовною до гори і тут сідають батьки, дідо й баба тримаючи на руках по хлібові для благословлений.   Дружба   вводить   з   комори   молоду а дівчата співають:

„Брат сестру за стіл веде.

Веде її тай научає.

Сестронько, коса твоя розчесана,

Час тобі на посаженьку сідати."

Батьки благословлять молоду і виходять а вона сідає за стіл. Перед нею коровай, тарілка на гроші тай чарка й пляшка горілки для почастунку. Підходять по черзі рідні і знайомі, обдаровують молоду і запивають чаркою горілки. По даруваннях — гостяться до пізна а тоді розходяться додому.

В неділю молодята йдуть до шлюбу, спершу родина і сусіди та запрошені гості — одні до молодого а інші до молодої. Молодому свахи закладають на шапку вінок і ладкають:

,,Сонінько сходить тай грає,

Іванко коника сідлає

Татуньо єго си питає.

Деж ти си синку збираєш "

Після цього батьки, так як і попередньо, благословлять сина хлібом, беруть два хліби під паху і йдуть до молодої. Староста в імені обох молодят просить для них прощення а тоді йдуть у церкву. Після шлюбу, вдома, дружба тричі ударяє колокільцями(дзвіночками) об одвірок і кладе   його  в   сінях  під   порогом.  Свашки   й   подруги співають:

„Дай нам Божечку,

Добру дорожечку,

Абисмо добре ходили,

Абисмо соколика зловили."

Вкінці ладкають:

„Вийди, матінко, вийди

З нової коморочки

З макітрою повнойкою,

З доброю долейкою

Вийди матінко, в кожусі

кожух косматий

Аби такий Василечко багатий

На жито на пшеницю,

На всяку пашницю."

Мати з виверненим, вовною наверх, кожухом, з рантухом на голові, частує молодять і всіх інших медом, подаваним на вістрі ножа. В хаті, брат молодої „зарубує" (стоїть зі сокирою коло стола під вікном і не пускає молодого), аж дістане „викуп" за сестру. Молоді сідають за стіл, староста зв'язує молодих крайкою попід пахи і так вони сидять до кінця вечері. По вечері запрягають коні до воза, пакують посаг молодої і мододята йдуть додому. Тут знову ладкають:

„Та вийди ж, Оленко з комори.

Покажи личенько родови.

Як твому родови не встидно.

Що твого личенка не видно;

Бо як буде єго видненько

Нашому родови буде веселенько. "

В міжчасі дружба приносить ляльку одіту по-чоловічому і всім показує її. Це значить, що молоді матимуть хлопчика. А вся церемонія зі співами прибавками й дотепами старости. Після гостини молоду ведуть в комору, тут молодий накладає їй на голову чепець - накриття голови заміжної жінки, обв'язують голову рантухом і залишають молодять, замкнувши комору а самі бавляться до ранку. На другий день ранком староста відмикає комору і виносить верету в крові, як ознаку дотеперішної невинності молодої.

На другий день, а часом і на третій роблять поправини гостюючи в молодих, п'ючи та танцюючи аж до втоми. На цьому закінчується весілля. Тут поданий порядок весілля не є в кожньому селі дотримуваний, так же як і ладканки та жарти й приговірки старостів не скрізь однакові. Цей, найбільший в житті кожної людини обр'яд — весілля по всій Україні справляють дуже урочисто і згідно з прастарими традиціями.

Народини на Бойківщині пов'язані теж з древніми обрядама та традиціями. При зближенні пологів кличуть бабу-повитуху, яка не тільки знає як допомогти при родах, але й уміє своїми примівками охоронити матір і дитину від уроків. При першій купелі додають кілька крапель свяченої води а вкладаючи дитину в воду бабка спльовує тричі позад себе приговорюючи – „Пек та Осина ідуть ген за гори за звори у дебри непросвітні а то ангелятко лишіть добрим духам, Амінь”. Після народин батько спрошує кумів, на Бойківщині, здебільшого називають кума „нанашком". Стараються запрошувати найбільш впливових в селі, часто найбагатших, щоб в нещасливому випадкові смерти батьків куми могли заопікуватися дитиною. Звичайно в той же час іде й мати ,,до виводу", бо до того часу не вільно було їй ніде виходити з хати. Звичайно ,,нанашки" приносять хресникові подарки, а требе признати опікуються такою дитиною, як тільки можуть, через усе життя. Якщо не мають власних дітей, то не рідко записують на хресника щось або й усе зі свойого майна Давніше на Бойківщині (теж і в деяких інших волостях України) був звичай, що священик давав дитині таке ім'я, яке припадало на той календарний день в списку святих української церкви східнього обряду. Мати годує дитину власною груддю нерідко і до двох літ. Куми уважаються спорідненими і як їхні діти хочуть женитися зі собою, то мусять дістати від священика „диспензу". Убойківських селах з великою повагою відносяться до баб-повитух.

Згідно з повір'ям, ще в тяжі можна пізнати чи жінка вродить хлопця чи дівчину. Як їжа їй смакує — буде хлопець, а як не смакує — дівчина. Рівно ж кажуть, що вродиться хлопець як лице жінки в тяжі має п'ятна, а як гладке і рум'яне чи біленьке народиться дівчина. Треба ще додати, що купаючи дівчину вкладають до купелі трохи меду, васильків і м'яти.

Похоронні обряди майже так багаті, як і весільні. Замість „ладканок" тут є „голосіння" — плачі, які часто своєю глибиною і поезію розривають душу і змушують до сльоз і плачу. Ці похоронні обряди так же, як інші заховалися з незначними змінами з перед тисячеліть, ще з поганської доби.

Перш усього покійника купають і наряжають, а тоді кладуть в хаті на столі. На груди мерця кладуть монету і шмат льняного полотна, в руки дають горючу свічку, на чоло наліплюють хрестик з бджолиного воску. Рідня й знайомі сходяться ,,на прощання", клякають, моляться, священик відправляє парастас, а рідні голосять. Давніше то навіть запрошували професійних плакальниць. Ось взір одного голосіння:

„Ой моя сестронько мило.

Нащо ти мене залишила,

Ми ж так себе любили,

Ми завше в згоді жили

Ще інше звучить так

Коли ж ми тебе зозулько побачимо

З котрого боку тебе виглядати

З весною зазуля і соловей прилітає

А ти може до нас не прийдеш ніпди

За що ж ти на нас розгнівалася

Давніше і літом і зимою везли покійника на цвинтар саньми але з часом почали носити, як правило чотири дужі ґазди на марах. Час від часу похоронна процесія зупинялася біля христів і священик читав молитви за усопших. Після погребення домовини — рідні і знайомі кидають по грудці землі щоб бути з покійником у царстві небеснім — всі йдуть на тризну (поминки). Тризна це гостина в пам’ять покійника. Дехто кладе в труну полин а на труну білу крижму (хустка з льняного полотна) та хліб.

Пам’ять небіжчиків шанують на Бойківщині як і скрізь в Україні, на Зелені свята коли то беруть на цвинтар їжу їдять і роздають убогим та наймають панахиди. Крім цього обходять пам’ять небіжчиків в запусти перед Великим постом на Всіх святих і в Великодну суботу Подекуди Страсний четвер перед Великоднем або мертвецький Великдень уважають святом покійників Тоді вони виходили на світ Божий і за три дні до Великодня святкують свій Великдень В ту пору вечором молодь розкладала очищувальні вогні  щоб покійники очищувалися від гріхів.

 

 

Адміністрація сайту http://www.history.iv-fr.net висловлює подяку автору за надані матеріали.


Чи була дана стаття корисна для вас?

Повязані статті

Коментарі користувачів

Додати коментар
No comments have been posted.


.: Powered by Lore 1.5.4