ІСТОРИЧНЕ ПРИКАРПАТТЯ Glossary    Contact Us
Search  
   
Browse by Category
ІСТОРИЧНЕ ПРИКАРПАТТЯ .: Видатні постаті краю .: ФІТОТЕРАПІЯ ЗА КОЛЮЧИМ ДРОТОМ

ФІТОТЕРАПІЯ ЗА КОЛЮЧИМ ДРОТОМ

ФІТОТЕРАПІЯ ЗА КОЛЮЧИМ ДРОТОМ

Микола ЗІНКОВСЬКИЙ, головний лікар Снятинської центральної районної

лікарні;

Ярослав ВОРОБЕЦЬ, завідувач інформаційно-аналітичного відділу лікарні.

Івано-Франківська обл.

 

Лікар Василь Кархут народився 1 липня 1905 року в селі Марківці Товмацького (Тлумацького) повіту на Станіславщині (тепер - Івано-Франківщина) в сім'ї священика. Він був племінником актора й режисера Леся Курбаса, який у 30-х роках минулого століття загинув на Соловках. Після закінчення початкової школи в рідному селі в 1913 році хлопця віддають до Української приватної гімназії ім. Тараса Шевченка в Городенці, директором якої був відомий письменник Антін Крушельницький, котрий, за словами Василя, прищепив йому любов до рідного слова, до літератури.

Цікаві події супроводжували В.Кархута в роки Першої світової війни. Він був живим свідком того, як солдати-українці російської армії в селі Ясенів Пільний у листопаді 1917 року вивісили на церкві синьо-жовтий прапор, а 3 листопада 1918 року старшокласники гімназії в Городенці на чолі із сотником Іваном Чайкою без пострілу відібрали українську владу в поляків. Ці події, розповідав В.Кархут, залишили незабутній слід у його серці на все життя.

Після смерті батька в 1919 році В. Кархута переводять до Коломийської гімназії з українською мовою навчання, а через два роки - у Львівську українську академічну гімназію, яку він з відзнакою закінчує в 1924 році. Того ж року, на Різдво, раптово помирає мати.

Восени 1924 року Василь Кархут робить перший крок у світ медицини. Він вступає на медичний відділ Українського таємного університету у Львові. Коли поляки 1925 року закрили цей університет, В.Кархут стає студентом медичного факультету університету Яна ІІ Казимира у Львові і 3 червня 1932 року закінчує його.

Після лікарської практики 1934 року у Львові В.Кархут одружується із студенткою Львівської гімназії Теодозією Кижик, відкриває лікарський кабінет і розпочинає приватну практику в містечку Кременець на Тернопіллі. Своєю наполегливою працею, уважним ставленням до недужих молодий лікар одразу здобув визнання й авторитет у населення і водночас заздрість і ворожість у польських лікарів, бо в Кременці серед лікарів українцем був лише один він. Коли Кархут на своєму будинку помістив вивіску, на якій зверху було написано українською, а внизу - польською, то поліція зірвала її, а після того, як він приладнав її вдруге, його заарештували і відправили в концтабір Береза Картузька, де він утримувався півроку. У 1939 році його таки виселили з будинку, який конфіскували.

На початку Другої світової війни лікар В.Кархут працював на західному кордоні референтом народного здоров'я Українського центрального комітету, захищаючи інтереси біженців із СРСР. Наприкінці вересня 1941 року гестапо запідозрило його в приналежності до ОУН, заарештувало й кинуло до Львівської в'язниці. Після звільнення Василь Кархут поселяється у відомого львівського лікаря Панчишина і працює завідувачем відділу внутрішніх недуг Української лічниці Андрія Шептицького. Заклад тоді не мав ні модерного устаткування, ні ефективних ліків. Але В.Кархут умів добре лікувати навіть за таких умов.

Не дивно, що молодий чоловік, загартований у дусі патріотизму, спираючись на власну віру в те, що Україна неодмінно стане самостійною і незалежною, не подався на Захід, а залишився на рідній землі, щоб і словом, і лікарським умінням, і знаннями допомагати українським повстанцям.

Улітку 1944 року, після вступу Червоної армії до Львова, Кархут, щоб уникнути арешту, подався у підпілля. Вдень лікував у шпиталі підпільників, а під вечір ішов до села і приймав хворих селян. На початку серпня Василь Кархут на пропозицію священика І. Котіва став особистим лікарем митрополита А. Шептицького, якому потрібен був постійний медичний догляд. Після смерті Андрія Шептицького Кархут знову виконує роботу, заради якої залишився в Україні, - лікує підпільників.

11 квітня 1945 року під час обшуку собору святого Юра і арешту митрополита Йосифа Сліпого енкаведисти вилучають архіви Кархута, які пізніше використають як свідчення проти нього на суді. Сам він іде в Словітські ліси на Львівщині до діючої повстанської армії. Восени Кархут приїздить до міста Заліщики на Тернопіллі. Сюди приїздить і його дружина - чекісти арештовують їх обох.

Дружину згодом відпускають, а самого Василя Кархута 5 серпня 1946 року військово-польовий суд у Києві засудив на 15 років каторжних робіт та 5 років обмеження у правах з конфіскацією майна. І лише через 45 років (у 1991 році - через 11 років після смерті лікаря) цей вирок було визнано незаконним, а засудженого посмертно реабілітовано.

Після звільнення з ув'язнення у 1955 році В.Кархут працює лікарем в амбулаторії у селищі Нексикані, обслуговує родини тамтешнього начальства, бо повернутися до України йому не дозволяли. Він був там єдиним спеціалістом з вищою освітою і швидко його визнали й оцінили, призначивши завідувачем амбулаторії. Але співробітники йому заздрили, а дехто й ненавидів. Його колега фельдшер донесла на нього відповідним органам, і його знову було засуджено на 8 років каторжних робіт.

І далі розпочалося концтабірне життя з етапами. Але часто, працюючи лікарем або фельдшером і маючи трохи вільного часу, Кархут вивчає лікарські рослини і продовжує свою роботу над підготовкою серйозної книги з фітотерапії, яку йому вдалося видати лише після повернення до України. Водночас він пише і художні твори.

Табірне життя жорстоке: за дрібний непослух чи протест лікаря неодноразово переводили на тяжкі фізичні роботи (Колима, Тайшет, Братська ГЕС). Здоров'я його погіршувалося - Кархут страждав від астми. Та, незважаючи на власний стан, він часто допомагав в'язням. Так 19-річний хлопець Іван Романюк, засуджений на 25 років каторжних робіт на шахтах, саме завдяки лікарю Кархуту залишився працювати в санітарній частині, хоча й не мав медичної освіти (через багато років, уже на волі, хлопець закінчить медичний інститут, працюватиме лікарем у Коломиї. Лікар Романюк, після повернення Кархута в Україну, допоможе йому влаштуватися на роботу і прописатися).

Навесні 1964 року Василя Кархута звільняють з-під варти і лише через рік він повертається до родини в Коломию. Але вчорашньому каторжнику не дозволяють жити у власному будинку (бо не працює), до того ж не дають дозволу працювати за фахом ні в Коломиї, ні поблизу міста (бо не прописаний). Ось таке замкнене коло було за часів Радянського Союзу. Особливо часто такі "закони" застосовували до колишніх політичних в'язнів.

Але за допомогою колег і друзів - того ж Івана Романюка, головного лікаря ЦРЛ із Снятина Михайла Остафійчука, а також дружини письменника Марка Черемшини, тодішнього директора музею письменника, лікаря В.Кархута вдалося прописати і влаштувати на вакантне місце лікаря-фтизіатра в тубдиспансері селища Заболотів Снятинського району, де він пропрацював майже три роки. Далі його переводять на посаду терапевта дільничної лікарні села Кулачківці, а згодом В.Кархут опиняється в амбулаторії с. Горішне Залуччя на посаді лікаря-терапевта. Там він закінчує підготовку до видання книги "Ліки навколо нас", яка виходить у світ у видавництві "Здоров'я" в Києві.

Але КДБ не заспокоюється і знову тероризує Василя Кархута. Коли дрібні нападки на лікаря не дають бажаного результату, на квартиру, де мешкав Кархут, присилають двох пацієнтів сумнівної репутації. Лікар, нічого не підозрюючи, сумлінно оглядає і пацієнта, і пацієнтку, виписує їм рецепти. Вони виходять, залишаючи йому разом із подякою по 10 радянських карбованців. Далі це фіксує міліціонер, який тут чомусь "ненароком" з'явився, показує присутнім мітки на грошах, складає протокол.

Наступного дня відбулися збори колективу Снятинської центральної районної лікарні, на яких рекомендували головному лікареві ЦРЛ звільнити лікаря В. Кархута з роботи (на зборах колективу голосувати не пропонували, побоюючись, напевно, що не буде більшості "за"). Того ж дня В.Кархута було звільнено з роботи "за власним бажанням".

Згодом було вимушене повернення додому, в Коломию, марні пошуки роботи в місті та на його околицях, хвороби...

Однак невтомний оптиміст понад силу займається улюбленою справою, виходять у світ друге і третє (виправлені й доповнені) видання книги "Ліки навколо нас". А вже 1980 року автор практично закінчив свою фундаментальну працю "Аптека живої природи".

Ця праця побачила світ за назвою "Жива аптека" лише через 12 років після смерті автора. У передмові до цієї книги відомий сучасний український фітотерапевт Є.С. Товстуха пише:

"Жива аптека" - багаторічна і остання праця автора, добре знаного в Україні, як уважного, серйозного спеціаліста, чи не найвидатнішого фітотерапевта за останні десятиріччя. Це ж у часи адміністративних шибениць, коли у прокрустовому ложі моноідеології тримали будь-яку ідею або знищували її носіїв фізично, праці автора зберегли спадкоємність поколінь, нагадували, що є на світі тисячолітня наука українського народу, яку не годиться перекреслювати і яка послуговує вічним арсеналом цілющого зела профілактиці і лікуванню недуг".

Зболіле серце великого лікаря, письменника і мученика всіх окупаційних режимів зупинилося 9 жовтня 1980 року, ледь поминувши відмітку - 75.

 

http://www.vz.kiev.ua/med/31-05/12.shtml


Чи була дана стаття корисна для вас?

Коментарі користувачів

Додати коментар
No comments have been posted.


.: Powered by Lore 1.5.4